«Сто миль до берега, сто миль від берега...»
Софія Іванова, автор тексту до вистави, сказала, що ключем до її створення були рядки з листа поета, де він описував свою зустріч із Адамом Міцкевичем і Фредеріком Шопеном у одному з паризьких салонів. Тарас Жирко, Софія Іванова, Олександр Оверчук і одинадцятирічний Йосип Грицак — чотири лики образу поета. Кожний із виконавців веде свою партію, їхні голоси то зливаються в ансамблі, то звучать соло. Слово Словацького доповнюється живою музикою у виконанні інструментального тріо, що не тільки стилізована під музику епохи Шопена, але й надзвичайно тонко передає світосприйняття людей, які втратили вітчизну. Кияни побачили й почули лише чотирьох виконавців, бо п'ятий — Сергій Наєнко — творець пластичного образу поета, танцівник Львівського театру опери та балету, зламав руку й тому не зміг приїхати.
Виставу «Поет і натхнення» було створено групою молодих львів'ян за підтримки Львівського відділення Спілки театральних діячів і Федерації польських організацій України. Її прем'єра відбулася в квітні на сцені львівського театру імені Леся Курбаса. Побувала вона за цей час і в Кракові — на легендарній сцені «Під Ратушею». Польська публіка надзвичайно тепло прийняла львів'ян, справедливо відзначивши, що й через 150 років після смерті Словацький продовжує об'єднувати два наші народи. Але найбільш пам'ятним для виконавців був усе-таки виступ у Кременці Тернопільської області — на батьківщині Словацького, де жила й похована його мати й куди протягом довгих 20 років розлуки приходили листи опального поета.
Колектив сцени-студії можна швидше назвати аматорським. У ньому працює лише один професійний актор — Тарас Жирко, прем'єр театру імені М. Заньковецької. Але тут він виступив як режисер, створивши динамічну дію. Інші виконавці — з навколотеатральних або музичних, але не акторських професій. Однак професіоналізм виконавців був досконалий — і можна привітати театральний Київ із блискучою прем'єрою, яку він... проспав.
