Світло для світу

Мабуть, жодна інша тема Євангельської історії не отримала в українському іконописі такого розмаїття іконографічних варіантів і творчих інтерпретацій, як «Різдво Христове». Про це «Дню» розповіла завідувачка відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею у Львові  ім. Андрея Шептицького Марія Гелитович. І додала, що розглянути цю подію на конкретних пам'ятках можливо лише від кінця XV століття. «І то на прикладі одного епізоду – сценки з ікони «Воздвиження Чесного Хреста» зі Здвиження (територія Польщі, Лемківщина). А послідовніше ця тема розгортається в іконах вже з XVІ століття.

«Це, очевидно, була запрестольна ікона, – говорить науковець. – Це взагалі унікальна ікона, тому що ми більше не маємо аналогій зображення такої храмової ікони зі сценами, які пов’язані з розп’яттям, воскресінням і таїнствами Трійці.  Це дуже цікавий набір сюжетів, і одним із них є, власне, Різдво Христове, яке є першим таким зображенням в українському іконописі. Датується образ другою половиною XV століття. Іконографія тут відтворює оту символіку Різдва Христового, яка присутня в кожній іконі візантійського стилю. Цей візантійський стиль існував до кінця XVI століття, а пізніше ця іконографія змінювалася, що чітко видно з образів у нашій збірці. Бо у тих, давніх, іконах присутня Богородиця в центрі – вона є центром і композиційним, і смисловим. Звичайно, основна фігура – Ісус Христос. Але Богородиця – найбільша, іконописець робить акцент на ній. Вона лежить на тлі умовного гірського пейзажу. Бачимо темну печеру, на тлі якої зображені ясла з Ісусом Христом, над яким схилилися віл і осел. Це клеймо ікони пошкоджено, має багато втрат. Бачимо на ньому двох царів – один втрачений. Богородиці збереглися тільки фрагменти. І є ще маленька голівка Ісуса Христа, ледь-ледь помітна біля Богородиці. З неба сходить Святий Дух у вигляді променя. Й ангели вказують дорогу царям. Один із ангелів розмовляє з пастухом. Три інші вказують на небо. Також бачимо бабу-повитуху, яка купає дитину. А інша вже наливає воду в чашу. Про це в Євангелії нічого не сказано, бо Народження відбулося чудесним способом. Ще бачимо Йосипа, який сидить і розмовляє з пастушком, зачудований подією Різдва Христового. На інших іконах зображені овечки, пастухів більше… А тут зображені тільки основні події, які пов'язують, власне, земне і небесне. Бо є гора, темна печера… Ті дні, коли святкуємо Різдво, – найтемніші і найкоротші у році. І тут прописана ідея світла. Ісус Христос потім сказав: «Я є світло для світу». І присутність того світла на Різдві – обов’язково у вигляді того променя, яке сходить на Ісуса Христа. Навіть є образи, де золото присутнє на образі Ісуса Христа – в отакому сяйві».  

Марія Гелитович зазначає, що у колекції Національного музею у Львові небагато ікон «Різдво Христове»: «Це свято входило у цикл основних дванадцятьох празників року, а ікони – у празниковий ряд іконостасу. У нас празникові ікони є зі середини XVI століття. Маємо кілька комплексів ікон, де присутнє «Різдво Христове». Відповідно, є можливість побачити, як змінювалася ця іконографія у XVI, а особливо – у XVII столітті. Також маємо велику гарну храмову ікону зі Старосамбірського району Львівської області, і це – також раритет, бо церков Різдва Христового не є багато».  

Ікона середини XVI століття зі села Трушевичі, що біля Добромиля, – унікальна, бо із сюжетами з життя Богородиці (починаючи із Благовіщення, Стрітення, Вознесіння…), і дуже добре збережена. «Богородиця лежить на покривалі на тлі умовно стилізованих гір і прикриває уста руками. На інших іконах ми цього не побачимо. До слів Акафісту, втаємничена вона, бо тільки вона знає таємниці народження Ісуса Христа і нікому про це не каже. Видно непорочність Марії. І вона відвернена від Христа і споглядає на нас… Ясла пронизані золотими асистами (нитками), бо Ісус приносить світло. Зірка сходить, і ми бачимо промінь, який опускається на ті ясла. Дитя сповите так, як в Ізраїлі сповивали мертвих. А сама стаєнка має форму висіченої у скелі печери для захоронень. Так поєднані в одному зображенні народження і смерть. Смерть Христа є другим народженням людства. Ясла, як місце їжі, водночас символізують Євхаристійного Христа, до якого прийшли осел і віл, що уособлюють єврейський та язичеський народи. Вони шукають їжу в яслах, а їжею для всіх людей є Ісус Христос. Бачимо й трьох царів, а вони завжди мають три вікові категорії – старець, середнього віку і молодий. Приносять дари – ладан, золото і миро. Золото приносять у подарунок цареві. Спалюючи ладан, славлять Бога. А миро-олія, якою змащують мертвих, – провіщення Христової смерті. І ще один важливий момент. Прийшли поклонитися царі, а це – найвищі верстви суспільства. Але є ще найнижчі – пастухи, вбогі, прості люди, селяни, і вони перші прийшли Йому поклонитися. А ще пастушки – це образ священиків майбутніх (паси мої вівці, паси мої ягнята). І це означає, що віддають шану Христові усім людством. Водночас і Христос для людини є царем, добрим пастирем і жертовним ягням. Також бачимо розмову Йосифа з пастушком, купель дитини. Небо представлене зіркою, яка сходить (Благодать Божа), й ангелами». 

Марія Гелитович показує також ікону зі села Дальова (територія Польщі, Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство) XVI століття. А ще – ікону середини XVI століття зі села Бусовисько (Старосамбірський район Львівської області) – зі собору Пресвятої Богородиці, де зображений другий день свят. 

Науковець розповідає, що ікони, починаючи з кінця XVI – початку XVII століття, виглядають трошки інакше, бо вже з'являється накрита стаєнка, Богородиця сидить, а не лежить, має підніжок… І Ісус Христос лежить внизу, а не в печері. Такий, зокрема, є золочений образ XVII століття зі села Скварява (Золочівський район Львівської області). 

Є в колекції й образ «Різдво Христове» високого професійного рівня авторства  знаменитого іконописця кінця XVII – початку XVIII століття Івана Рутковича.

Сценку із зображенням Різдва можна побачити і в Богородчанському іконостасі 1698 – 1705 років, створеному за авторством православного ієромонаха Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського.

Також у збірці НМЛ є хоругва орієнтовно 1858 року зі села Нирків (Заліщицький район Тернопільської області) із народним трактуванням, із дуже цікавим, насиченими кольорами, виконанням події Таїнства Різдва, і це, за словами Марії Гелитович, – дуже рідкісний сюжет для хоругви: «Зображення на цій хоругві веселе, життєрадісне, життєво переконливе… Бачимо, що пастушки вклонилися, стоять навколішки перед Ісусом Христом. А ще бачимо царів на конях. Все виглядає дуже безпосередньо і щиро. Кольорова гама, з одного боку, дуже скупа, з другого боку, зелене і червоне дуже доповнюють одне одного, царі – білі, а проміння сходить на землю як дощ… Композиція навдивовижу своєрідна і цікава». 

Насамкінець варто додати, що для православних Різдво належить до найбільших свят в історії людства – це свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоби спасти людей усього світу, допомогти побачити правильний шлях у житті.  

Христос Народився! Славімо Його!