Текст з плюсом
Київське видавництво «Факт» випускає книжкову серію «Текст + контекст» усього лише трохи більше року. Саме кінцем 2001-го датовано книжку «Здолавши півшляху життя земного...: «Божественна комедія» Данте та її українське відлуння», укладену Максимом Стріхою, від якої «Текст + контекст» і веде свій початок. На сьогодні серія «Факту» нараховує вже сім книг, до яких у найближчому часі долучаться ще три, тож навіть побіжний огляд кожної з них зайняв би чимало газетної площі. Та на меті у нас зовсім не огляд, а швидше — спроба осмислити феномен видавничої «серії», такий звичний у незабутні радянські часи й такий рідкісний сьогодні. (Хоча — чому рідкісний? — волає збагачена знанням побуту свідомість. А кишенькові любовні та пригодницькі романи, якими зачитуються пасажири київського метро? Хоча до них, здається, започаткована «Фактом» серія не має жодного стосунку. Тоді — до чого вона стосунок має?)
Головний редактор «Факту» Леонід Фінкельштейн стверджує, що серія розрахована зовсім не на високочолого, «просунутого» чи іще якимсь чином неординарного читача, а на читача звичайного, рядового, пересічного. На читача, який всього лише прагне виконувати свою функцію, себто — читати. Він знає (можливо, інколи — тільки здогадується) про існування нормальної, стравної української літератури, а також якісних українських перекладів творів класичних, і він готовий цю літературу, пардон, споживати. Справа за малим — подати йому таку літературу, належним чином видану. Саме у цьому, наскільки можна зрозуміти, і полягає завдання, поставлене перед собою видавництвом під час реалізації проекту.
«Текст + контекст» — серія, а це означає однотипність (в жодному разі не одноманітність!) в оформленні, у загальній спрямованості, «генеральній лінії», як це донедавна було прийнято називати. Власне, у самій назві серії і закладена ця генеральна лінія. А на рівні читача-споживача тут до простого бажання прочитати, ознайомитися з текстом долучається ще й пристрасть колекціонера — зібрати всі видання з цією маркою. Чи принаймні спробувати. Пригадуються сіруваті шеренги корінців серії «ЖЗЛ», які в приснопам’ятні радянські часи прикрашали книжкові полиці багатьох родин, що претендували на інтелігентність. «Текст + контекст» іще, звичайно, не сягнув тих вимірів, але спроба робиться, і це вже показово.
Книги серії «Факту» можна розподілити в кілька різних способів. Найпростіший — за іменами укладачів, їх не так багато, і концептуально це буде поділ принаймні об’єктивний. Перша, вже згадана вище — книжка, упорядкована Максимом Стріхою.«„Божественна комедія» Данте та її українське відлуння» — так зазначено в підзаголовку. Саме «відлуння» є досить точним визначенням і для більшості інших видань серії «Текст + контекст». Відлуння, кола по воді від того чи іншого твору — ось головна родзинка серії. М. Стріха обрамив свій переклад «Пекла» супровідними статтями власного авторства.
Другу частину книжки, отитуловану «Хто не знає, Данте, твого горювання», склали вірші українських поетів на «дантівську» тематику — від Шевченкового «Іржавця», сонетів і прологу до «Мойсея» І. Франка й аж по сьогоднішні вірші сьогоднішніх авторів. Остання — на сьогодні — книга серії, одна з тих трьох, які ось-ось мають побачити світ, також укладена М. Стріхою. Вона має титул «Улюблені англійські вірші та навколо них» і вміщує на своїх сторінках поезії Кристофера Марло, В. Вордсворта, А. Свінберна, О. Вайлда, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, інших «зоряних» імен поезії туманного Альбіону.
Окрім М. Стріхи по кілька книг у цій серії укладали (спершу — леді) професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віра Агеєва — «Їм промовляти душа моя буде: «Лісова пісня» Лесі Українки та її інтерпретації», «Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі), «Дон Жуан у світовому контексті» і «Проза про життя інших: Юрій Косач: тексти, інтерпретації, коментарі»). Ця, остання, так само, як і «Улюблені англійські вірші», уже готується до виходу у світ.
Професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Панченко уклав дві книги серії — «Патетичний фрегат» і «Дзеркало». У «Патетичному фрегаті» відомо-невідомий «кінематографічний» роман Юрія Яновського «Майстер корабля» подано в облямівці матеріалів, які прояснюють і поглиблюють текст твору. У «Дзеркалі» на прикладі драматичної поеми Л. Українки «Оргія» і роману В. Винниченка «Хочу!» відслідковується проблема переходу (чи непереходу) митця з однієї культури в іншу — з грецької в латинську, з української в російську. Проблема, актуальна і століття тому, коли писалися обидва твори, і, на жаль, сьогодні теж.
Поетеса Людмила Таран уклала антологію «Жінка як текст», до якої увійшли твори Е. Андієвської, О. Забужко, С. Павличко, і яка, окрім безперечної художньої вартості, має ще й вартість, сказати б, ідеологічну: книга ця просто приречена стати настільним, щоденним читанням українських прихильниць і прихильників течії фемінізму. Серед книг, які ще готуються до видання і скоро прийдуть до читача, є також упорядкована Іваном Андрусяком збірка творів двох українських пантеїстів — Володимира Свідзінського і Максима Рильського — «Мандрівник і риболов».
Згаданий вище В. Панченко підготував книжку «Капрійські сюжети» — на острові Капрі свого часу побував не тільки вождь світової революції, а також і М. Коцюбинський, В. Винниченко, М. Горький та інші літератори. І та тогочасна Анталія або Хургада знайшла своє відображення у красному письменстві, що і ставить собі на меті продемонструвати укладач книжки.
Але не тільки іменами упорядників об’єднані ці видання. Бо змістово дотичними виглядають, наприклад, книги «Їм промовляти душа моя буде» і щойно згадана «Мандрівник і риболов». Перегукуються також «Жінка як текст» із «Трьома долями» та й із «Дон Жуаном». У свою чергу «Образ Дон Жуана...» закінчується оповіданням Юрія Косача «Останнє втілення командора», від якого у свою чергу легко перекидається місток до «Прози про життя інших». Таких діагональних і наскрізних переплетень у загальному полотні видавничої серії можна відшукати значно більше, але це вже, мабуть, — завдання для допитливого читача. І також це, як усяка ідея, що переростає саму себе, — доказ успішності концепції, вдалості задуму видавництва.
Та попри все, сказане вище, книги, які складають серію, — різні. (Швидше навіть не «попри», цей висновок є підтвердженням усього, сказаного вище.) Різні вони за тематикою, різні за обсягом, за пропорційним співвідношенням художнього й коментативного текстів. Але це передусім різниця «більшого чи меншого успіху», при цьому наявність самого «успіху», успішності видань не піддається жодному сумніву. І справа навіть не в присутності цих книг на полицях книгарень — справа в неординарності, незвичайності самого проекту. У цьому випадку видавництво «Факт» справді йде ще не торованим шляхом.
Добір творів, які увійшли до серії і продовжуватимуть її, на сьогодні все ж обмежений майже виключно класикою (ранішою і пізнішою, але — класикою). Хоча в рекламному анонсі «Факту» діапазон серії означається дещо ширше: «...планується видавати як вершинні твори світової та української класики, так і найцікавіші твори сучасної літератури — ті з них, які вже здобулися на власний дискурс в літературознавстві». Декларація цікава й багатообіцяюча, бо передбачає наявність, розширення і навіть просто творення того самого дискурсу, з яким у сучасному літературознавстві, чесно кажучи, не завжди складається. Численний цех дослідників красного письменства сьогодні здебільшого воліє примножувати вже напрацьоване, аніж творити нове — набагато ж легше й безпечніше розглянути твір, про який уже чимало написано іменитими літературознавцями, аніж брати до уваги нове, непроаналізоване явище. Та полишімо на совісті науковців цю не вельми значну проблему — маємо той дискурс, який маємо, і ним, тим, уже існуючим, послуговуються співробітники «Факту», творячи свою серію.
Особисто мені в назві серії імпонує не перша, і не друга частина, — а «+», ота спроба поєднання більш читаного з менш читаним (чи й із нечитаним взагалі), спроба розширити рамки літературного твору, продемонструвати світ поза ним, який причетний до твору, намацати місця перехресть, перетікання життя в літературу й літератури в літературознавство, творення атома осмислення навколо ядра книги.
