Українська Брунгільда

Про творчість знаменитої оперної прими написано книги, наукові монографії, мистецтвознавчі есе. Минулого року 23 вересня відзначили її 130-річний ювілей. Соломія Амвросіївна на сцені була неперевершеною актрисою та великою співачкою. З нею мріяли виступати найіменитіші вокалісти. Її обожнювала публіка. Збереглися спогади сучасників, які описують, як після тріумфальних виступів захоплені шанувальники розпрягли карету, в якій їхала Соломія Амвросіївна, й самі тягнули її до будинку співачки. Крушельницька завжди була патріотом своєї батьківщини, підкреслюючи, що вона галичанка. (Народилася в с. Білявинці, нині Тернопільська обл. — Т. П. ) У співачку були закохані багато відомих особистостей, серед яких бас Федір Шаляпін. На вечорі прозвучали фрагменти їхніх листів одне до одного.

— Мистецтво для Соломії Амвросіївни завжди стояло на першому місці, — зазначила автор композиції та режисер Софія Майданська. — Заради сцени співачка довго відмовлялася від особистого щастя. Багато й наполегливо працювала, вдосконалюючи свою вокальну майстерність. Вона закінчила Львівську консерваторію по класу вокалу й фортепіано. У 1893—1896 рр. стажувалася в Мілані, оволодівши школою бельканто. Виступала на провідних сценах світу: у Варшаві, Петербурзі, Парижі. Неаполі, Римі, Мілані, Каїрі тощо. У Крушельницької був величезний оперний репертуар — 60 партій. Її по праву вважали однією з найкращих виконавиць музики Верді, Вагнера, Монюшка. Нашу славетну оперну примадонну називали «українською Брунгільдою». Сьогодні в це важко повірити, але багато співаків відмовлялися включати до свого репертуару твори Ріхарда Вагнера, вважаючи, що вони псують голос. Соломія Амвросіївна однією з перших помітила талант німецького маестро, гідно оцінила його новації у сфері гармонії й оркестровки. Драматичний талант актриси, унікальне сопрано Соломії Амвросіївни врятувало оперу Джакомо Пуччині «Чіо-Чіо-сан». Річ у тім, що прем’єру, в якій Крушельницька не брала участі, в пух і прах розгромили критики. Композитор був у відчаї. Пуччині звернувся до співачки, розуміючи, що тільки її майстерність зможе розкрити тонкий ліризм і психологізм сюжету його опери. І Крушельницька виступила тріумфально, а «Чіо-Чіо-сан» досі є однією з перлин світової класики, ставиться в багатьох країнах світу. Поляки називали співачку «наша Меа». Коли Крушельницька підписала контракт з «Ла Скала», їй влаштували грандіозні проводи, а на спомин подарували лавровий вінок, зроблений із золота. За все своє довге сценічне життя Соломія Амвросіївна ніколи не знала, що таке провал.

Перебуваючи на вершині оперної слави, вона пішла з театру й зайнялася камерною музикою. Виступаючи за кордоном, пропагувала українську музику, завжди включаючи її у свої сольні концерти. Нездійснена мрія Соломії Амвросіївни — співати в Києві. Жодного разу Крушельницька не виступала в нашому місті: не дозволяла тодішня влада. Хоча вона часто приїжджала на батьківщину. Її концерти в Україні проходили в Тернополі, Львові, Чернівцях та інших містах. Микола Лисенко зробив для Соломії Крушельницької декілька обробок українських пісень, які вона виконувала блискуче. «Мені шкода, що нашу музику не знають у світі», — написала вона в одному з листів до композитора.

Останні роки свого життя Соломія Амвросіївна жила й працювала у Львові. Після смерті чоловіка співачка 1939 року приїхала в Україну. Тут її застала війна. Крушельницька зламала ногу, не змогла евакуюватися. Але співачка стійко переносила труднощі, завжди залишалася енергійною, викладала в консерваторії. Померла Крушельницька 1952 року. Похована на Личаківському кладовищі.

На сцені київської консерваторії в програмі концерту прозвучали твори з репертуару Крушельницької та ті з них, які вона любила слухати. Їх виконали молоді співачки: Вікторія Ченська, Оксана Гаєвська, Тетяна Ганіна, Оксана Ярова, Стефанія Довгань, альтист Андрій Малахов, піаніст Ярослав Ткаченко та інші. А у фіналі зазвучав голос Крушельницької: арія Маргарити з опери Бойто «Мефістофель» і спеціально написана для Соломії Амвросіївни пісня Віктора Матюка «Родимий краю», якою вона завжди закінчувала свої виступи.

Було презентовано альбом «Соломія Крушельницька» (два компакт-диски). Десять років по крихтах збирав матеріали Андрій Кочур, директор Літературного музею Григорія Кочура. Йому довелося зіткнутися з безліччю організаційних і фінансових труднощів. Існує стара платівка «С. Крушельницька» фірми «Мелодія», видана ще в СРСР, але її якість поганенька. На жаль, Соломія Амвросіївна не дуже активно співпрацювала з компаніями грамзапису. З 1902 по 1912 роки записано лише 30 творів: арій з опер, романсів, народних пісень. За словами Андрія Григоровича, крім роботи в архівах, йому довелося звертатися до наших та іноземних колекціонерів, самому вимінювати музичні раритети на записи Крушельницької. Наприклад, у Йельському університеті (США) є архів співачки. Директор бібліотеки вимагає за кожний запис сплачувати 100 доларів. Допомогли представники української діаспори Америки. Зокрема, велику допомогу надав Степан Максим’юк. Було знайдено чотири українські пісні «Вівці мої, вівці», «Через сад-виноград», «Ой, де ти йдеш», «Білі гуси» у виконанні С. Крушельницької, датовані 1928 роком. У записі брав участь Гуцульський оркестр народних інструментів. У альбомі є останні записи співачки. 1951 року їй було 79 років, але слухачів вражає верхній регістр: в такому похилому віці, а як чудово звучить голос.

Перший альбом зроблено «під старовину». У ньому відчувається грамофон. На цьому наполягли тодішні спонсори. При створенні другої частини компакт-диску було використано нові технології, й сторонні шуми було усунуто.

СD — чудовий подарунок меломанам і тим, хто цікавиться українською культурою. Спонсорами альбому виступили фонди «Відродження», «Україна інкогніта», приватні особи. Виконавці проекту — дирекція Літературного музею Г. Кочура — Марія та Андрій Кочури. Тираж кожного альбому «Соломія Крушельницька» невеликий — всього 1000 примірників. Ціна — 50 гривень. Трохи дорого, але для справжніх шанувальників класичної музики все ж прийнятно.