Українські дисиденти. За межею...

Проект називається «За межею... Поет. Побратими. Доба». Завідувач відділу Національного музею літератури України Оксана Деркач пояснила: «Назва виставки вихоплена з контексту творчості Стуса. Це — за межею можливого, дозволеного, імовірного. У центрі виставки — Василь Стус, його стражденна дорога, його побратими і однодумці — вузьке коло українських дисидентів». Проект задумали актриса Галина Стефанова і літературознавець Роман Веретельник, вони реалізували цю ідею разом із музеєм, Києво-Могилянською академією та Центром Леся Курбаса.

В експозиції багато унікальних книг і картин із фондів НМЛУ, хвилю емоцій збурюють речі 1960—1970 років: програвачі, платівки, фотоапарати, годинники, великі сонцезахисні окуляри у картонній коробці. Є одяг Василя Стуса: краватка, шапка, шарф, зроблений дружиною поета Валентиною для роботи у таборах Мордовії.

Організатори виставки показали і Стуса-перекладача. У друкарську машинку вставлений аркуш із перекладом вірша «Смерть поета» Рільке, улюбленого поета українського дисидента. Оксана Деркач коментує: «За життя жоден із перекладів Стуса не опублікували. Хоча поет був першорядним перекладачем. Взагалі, шістдесятники, які не могли друкувати свої твори, реалізовували себе через переклад. Свої переконання ці митці могли висловити через тексти іноземних авторів».

На виставці «За межею...» впадає в око великий зелений ящик із яблуками. У таких коробках передавали посилки в’язням таборів, зокрема й Стусу. Яблука у ящику не просто так: «Раз на рік можна було надсилати яблука для в’язня. Валентина, дружина Стуса, так і зробила. Тюремщики дочекалися, поки фрукти згниють, і тільки тоді передали їх поету. «Ці яблука тримала у руках моя дружина...» — такі рядки написав тоді Василь Стус», — розповіла Оксана Деркач.

Китайка, якою накрили труну Стуса під час перепоховання, — центральний експонат виставки. Ця тканина зберігається у фондах Національного музею літератури України. На важкому червоному покривалі із золотою бахромою — диплом лауреата Шевченківської премії, вручений Василю Стусу за збірку «Дорога болю» посмертно. Поруч — гравюра Андрія Гуменюка, зроблена до церемонії перепоховання поета, яка відбулась 19 листопада 1989 року. Художник роздавав екземпляри гравюри присутнім під час перепоховання, один із них дістався Галині Стефановій.

«Шістдесятництво — у колі постійних інтересів нашого музею. Надто яскраве і значиме це явище. На виставці «За межею...» ми розкрили цю тему так, щоб люди сповна уявили і відчули, як жили митці тієї доби. Серед цих речей ніби зупиняється час», — зізнається Оксана Деркач. Тему Стуса та його соратників продовжує інша виставка, яка проходить в НМЛУ — «Історія, оркестрована на людські голоси», де представлена художня документалістика шістдесятників.

Молодь прагне дізнатися більше про українських митців минулого століття. Генеральний директор Національного музею літератури України Галина Сорока радіє: «На відкриття виставки «За межею...» прийшли чудові діти з Києво-Могилянської академії, яким читали курс про шістдесятництво. Ця молодь дуже надихнулася, вони спілкувалися з шістдесятниками, які також були тут, читали твори Стуса — хоча робити це важко».

Виставка «За межею... Поет. Побратими. Доба» триватиме у Національному музеї літератури України до 1 грудня.