Валентина Терешкова — перша «феміністка» СРСР

Журналісти між собою називають Терешкову «броньованою» жінкою. Мабуть тому, що вона довгий час не давала інтерв’ю. За останні 16 років Валентина Володимирівна не проронила жодного слова про себе. І от несподіваний поворот подій: 11 жовтня англійська громадська організація назвала Валентину Терешкову «Жінкою сторіччя» і на наше прохання про зустріч надійшла відповідь: «Приїжджайте!».

Ми зустрілися з нею в офісі Російського центру міжнародного наукового та культурного співробітництва при уряді РФ, який Валентина Володимирівна очолює вже 14 років. Гостинна господарка власноручно розлила по чашках чай, поклала на стіл цукерки «Космічні» .

— Скажіть чесно, вам не було страшно? Лише два роки після першого польоту людини в космос, раптом щось не спрацює, раптом розіб’єтеся...

— Про це не думала. Згодом на Землі усякі були почуття. Але більше — гордості і радості за те, що вдалося замість запланованих двох діб виконати тридобовий політ. Лучано Паваротті дивувався: «Як уявлю, що ви літали в космос, серце завмирає». А Фаїна Георгіївна Раневська говорила мені так: «Дитинка, я на третьому поверсі живу і боюся з балкона дивитися. А ти туди-сюди...» І вона багатозначно водила своїми величезними очима вгору-вниз.

— Психологи вважають, що жінка не може вирости сильною сама по собі. Її штовхають до прояву мужності або обставини, або чийсь приклад.

— Напевно прикладом для мене була моя мама. Мій батько загинув у фінську війну. Тільки в 1988 році я відшукала братську могилу в Карелії. Мамі було важко одній виховувати трьох дітей. На кожного з нас вона отримувала допомогу — по 50 карбованців. А буханець хліба коштував 200. Тому я рано пішла працювати

— Як мама відносилася до вашого захоплення парашутним спортом?

— Вона вважала, що це заняття для хлопчиськ. Кілька разів замикала мене вдома, не відпускала на аеродром, але я все одно втікала.

18 серпня 1961 року, у День повітряного флоту, ярославці зібралися на набережній. Прийшли мама, брат із сестрою. По гучномовцю повідомляють: стрибає Валентина Терешкова. Я приводнилася у Волгу. І от мокра підходжу до мами: «Ти бачила, як я стрибала?». А вона дуже серйозно відповідає: «Розіб’єшся, додому не приходь!». Я не казала їй, що потрапила в загін космонавтів, сказала лише, що в Москві продовжую займатися парашутним спортом. 16 червня 1963 року вона отримала чергового листа від мене. Сіла його читати, але тут прибігли сусіди: «Твоя Валя в космос полетіла!». А у нас не було телевізора і вона відповіла: «Не може бути, от вона пише, що стрибає з парашутом».

«ЗОРЯНА» ГОДИНА

— Кажуть, земна куля в ілюмінаторі космічного корабля — видовище, яке не може передати жодна фотографія...

— Чим далі ракета несе тебе від Землі, тим ближче ти стаєш до неї. Усіх космонавтів вражає, яка Земля маленька. І як важливо дбайливо відноситися до неї, тому що з космосу добре видно результати нерозумної діяльності людини.

Зараз багато говорять про загрози нашій планеті, що йдуть із глибин Всесвіту. Комети, астероїди й інші космічні тіла все частіше відвідують Сонячну систему. Ще в 1984 році ми говорили про створення міжнародної служби порятунку Землі. Може бути коли- небудь це буде реальністю.

— Після польоту в космос ваше життя одразу змінилося?

— І так, і ні. Здійснилася моя мрія отримати вищу авіаційну інженерну освіту. Я поступила до Військово-повітряної академії імені Жуковського і закінчила її в 1969 році. Мене і Юрія Гагаріна залишили в академії пошукувачами вченого ступеня. І в 1976 році я захистила кандидатську дисертацію. Звичайно, не просто було поєднувати навчання в академії з роботою, величезною кількістю зустрічей і на батьківщині, і за кордоном.

НЕПІД’ЄМНИЙ МУНДИР

— Ви дотепер залишаєтеся єдиною жінкою — командиром космічного корабля. Світлана Савицька, Олена Кондакова та й американські жінки-космонавти літали в складі екіпажів. А ви — одна. Важко було? Я переглядала пресу...

— Бозна що писали: і що мене нудило, і що лежала не підводячись. Але мій стан під час польоту зафіксовано приладами телеметрії, крім того все знімалося на кінокамеру. І при бажанні все це можна переглянути. Якби мені було так погано, як говорять, хіба змогла б я виконати заплановану програму. По зробленим мною з космосу знімкам і спостереженнями у науці існує цілий напрямок.

Звичайно, були величезні навантаження, особливо під час приземлення. Ніколи не забуду: піді мною величезне поле, поруч — озеро. І я думаю: «Невже приводнюся?» Одну-єдину жінку запустили в космос і та до озера втрапила. Але був дуже сильний вітер і мене віднесло убік. Це зараз апарат, що спускається, ще знаходиться в повітрі, а вертольоти вже довкола нього літають. Тоді нам потрібно було по рації за допомогою морзянки повідомити про своє місцезнаходження.

— Герой Радянського Союзу, кавалер п’яти орденів, нагороджена десятками медалей... Перша у світі жінка-космонавт і жінка-генерал... Кажуть, ваш мундир, обвішаний нагородами, важко підняти... Ви коли-небудь намагалися їх порахувати?

— Я пам’ятаю про усі.

— Вас назвали «Жінкою сторіччя» за політ у космос?

— За внесок в освоєння космічного простору й в екологічні розробки. Нинішня нагорода мене трохи здивувала, тому що в 1984 році ця ж асамблея назвала мене «Жінкою року».

— Чим займається асамблея?

— Ця англійська громадська організація займається в основному благодійною діяльністю на користь онкологічних хворих і не належить ні до однієї партії. Президент асамблеї маркіза Лотіанська через онкологічне захворювання втратила око. В очолювану нею асамблею входять жінки із самих різних сфер. Це і політичні діячі, і вчені, і представники благодійних організацій.

ТЕЛЕСКОП ДЛЯ ОНУКА

— Вас можна назвати першою «феміністкою» Радянського Союзу? Адже ви колись очолювали Комітет радянських жінок.

— Я думаю, що фемінізм — це своєрідна форма протесту жінок у боротьбі за свої права. Мені доводилося зустрічатися з багатьма представниками й керівниками феміністичних рухів. Взагалі ж вони нормальні жінки, хоча іноді якось незвично вдягаються чи інакше прагнуть привернути до себе увагу. Я не вважаю себе феміністкою, хоча в Комітеті нам доводилося боротися саме за права жінок. Ми отримували до двохсот тисяч листів на рік і до двадцяти тисяч відвідувачів приходили на прийом. Приїжджали цілими родинами. Одна з жінок з 13 дітьми прийшла до мене в кабінет. Скільки сліз я бачила, скільки болю... Одного разу у мене на столі навіть залишили новонароджену дитину...

— Ви сьогодні про що-небудь шкодуєте?

— Мені хотілося б, щоб мене ніколи не залишали мої близькі. Моя мама, мій чоловік, брат. Ці втрати для мене — незагойна рана.

З чоловіком, Юлієм Георгійовичем Шапошниковим, ми прожили разом майже 20 років. Він був талановитий хірург, дивна людина — чесна, добра. Скільки разів його піднімали серед ночі і викликали на операцію, мчався в госпіталь по першому заклику. Юлій усе своє життя присвятив боротьбі за продовження життя інших людей. На пам’ятнику йому я написала: «Світячи іншим, згоряєш сам».

— Онуку Альоші іноді вдається послухати казки з вуст рідної бабусі?

— А як же! Ми з ним багато читаємо. Він часто буває у мене в гостях. Йому виповнилося 5 років. Я привезла для нього з Лондона дитячий телескоп, багато розповідаю про зірки. А тепер він буде на них дивитися. Звичайно, як хлопчик, він обожнює і машинки, і літачки. Ми з ним весь час що-небудь збираємо. На жаль, зараз ніяк не можемо відремонтувати катер, там потрібний якийсь особливий клей.

— Він ще не знає, ким хоче стати?

— Каже, що льотчиком.

СПРАВКА «Дня»

ТЕРЕШКОВА Валентина Володимирівна (нар. 1937), космонавт. Льотчик-космонавт СРСР (1963), перша в світі жінка-космонавт, канд. техн. наук, полковник (1970), громадський діяч, Герой Радянського Союзу (1963). Політ на «Востоке-6» (червень 1963). Голова Комітету радянських жінок (1968—87), віце-президент Міжнародної демократичної федерації жінок з 1969. 1987—92 голова президії Спілки радянських товариств дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами. З 1994 — керівник російського Центру міжнародної наукової і культурної співпраці.

Льотчик-космонавт СРСР, полковник-інженер, Герой Радянського Союзу — Терешкова (Ніколаєва-Терешкова) Валентина Володимирівна народилася 6 березня 1937 р. в селі Масленникове Тутаєвського району Ярославської обл. в родині колгоспника. З 1954 р. працювала на Ярославському шинному заводі, а з 1955 до 1960 р. — на ярославському комбінаті технічних тканин «Красный Перекоп». 1960 р. закінчила Ярославський заочний технікум легкої промисловості. Займалася парашутним спортом в Ярославському аероклубі. З 1962 р. зарахована в загін космонавтів, а 16—19 червня 1963 р. Терешкова першою з жінок здійснила політ у космос. У груповому польоті з В.Ф. Биковським пілотований Терешковою космічний корабель «Восток-6» зробив 48 обертів навколо Землі.