Волейболісти України — ковалі олімпійського «золота» в Мехіко
30 років тому з цілком іншим настроєм у жовтні 1968-го з Мехіко з XIX Олімпіади з золотими медалями поверталася волейбольна команда СРСР, яка складалася, в основному, з гравців клубів України. Це були переломні для розвитку волейболу роки. Міжнародна федерація волейболу видала Указ про дозвіл перенесення рук при блокуванні через сітку на бік команди суперника. Нововведення оновило тактику волейболу, модернізувало характер гри. Еволюційний розвиток волейболу тривав у напрямі збільшення темпу, швидкості й універсалізації. Збільшувалася кількість нападаючих у командах. Їх стало 4, згодом — 5. У цей період і «зійшла зірка» волейболістів України. На IV Спартакіаді Народів СРСР у Москві (12 — 22 червня 1967 р.) команда України була першою, хоча напередодні фахівці віддавали перевагу збірним Москви, Росії, Ленінграда й Казахстану.
Тому на основі клубів України було сформовано збірну СРСР, яка готувалася до XIX Олімпійських ігор у Мехіко. Це принесло «золоті плоди». Ігри XIX Олімпіади закінчилися перемогою команди СРСР, за яку виступали: харків’яни Юрій Поярков і Василь Матушевас, одесити Євген Лапинський, Віктор Михальчук, Едуард Сибіряков, Георгій Манзолевський, луганчанин Володимир Бєляєв, киянин Борис Терещук і Володимир Іванов (м. Коростень). Їм допомагали Валерій Кравченко й Олег Антропов (обидва Алмати) й Іван Бугаєнков (Рига), котрі виходили, переважно, на заміну.
Особливо важкою й найважливішою для нашої команди була гра проти збірної Японії. У цьому поєдинку вирішувалася доля золотих медалей. Команди прийшли до цього матчу з різними показниками: наша з поразкою від збірної США, Японія перемогла всіх з однаковим рахунком 3:0.
Відзначимо, що український волейбол тих років був одним із провідних у світі. Цей вид спорту був дуже популярний у 60-ті роки. Волейбол вигідно відрізнявся від інших видів спорту простотою споруд без значних капітальних витрат. Приміром, першість Києва серед ВУЗів проходила за участю 8-ми чоловічих і жіночих команд кожного інституту. Волейболісти багатьох країн навчалися у нас «таємницям» волейболу. Серед «учнів» були й волейболісти Японії. Після токійської Олімпіади вони поставили собі завдання стати першими у світі.
Враховуючи тенденції розвитку світового волейболу, в команду Японії було підібрано високорослих волейболістів, а з іншого боку, команда зберегла притаманну їй швидкісну манеру гри. Й оцей матч команди СРСР, складеної з волейболістів України, з командою Японії закінчився з рахунком 3:1 і «приніс» нашій команді золоті медалі.
Після перемоги на Олімпіаді в Мюнхені 1972 року, головний тренер збірної Японії Мацудайра, аналізуючи гру в Мехіко, у своїй книжці «Волейбол: шлях до перемоги» написав, що плани збірної Японії в Мехіко стати найсильнішими у світі зруйнувало «мегатонне тріо»: Сибіряков, Кравченко, Бєляєв.
Минуло тридцять років після перемоги в Мехіко. І зараз, як і тоді, в розвитку волейболу відбувається переломний момент, який внесе значні зміни в характер гри. Міжнародна федерація волейболу змінила систему нарахування очок. З 1 січня 1999 р. у змагання під егідою FJVB буде введено наскрізну систему нарахування очок. Їх зараховуватимуть при кожній подачі. Зберігаються матчі з п’яти сетів, причому в перших чотирьох рахунок вестимуть до 25-ти, а в п’ятому — до 15 очок. Тепер дозволятимуть мати і вводити у гру спеціалізованого гравця захисту, чиї дії буде обмежено задньою лінією і котрого буде вдягнуто в майку іншого, ніж у решти гравців, кольору.
Велике бачиться на відстані. Перемога волейболістів у Мехіко стає ще більш вагомою і яскравою на тлі відносно невдалої гри збірної України на Олімпійських іграх в Атланті, на чемпіонатах світу і Європи, в європейських кубкових турнірах.
№237 10.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
