Володимир Гришко: "Мистецтво - це любов"

Відчужений і самотній, він сидів на сцені, готуючись виконати арію Ленського "Куда, куда вы удалились?". Він мусив забути про те, що після двадцятигодинного перельоту з Америки дошкуляє трахеїт, що вистава "Євгеній Онєгін" в Національній опері вже давно занепала, а його сьогоднішні партнери вийшли на сцену навіть без оркестрової репетиції. Та коли піднялася завіса, зал відчув, що справжній професіоналізм - це, зокрема, й уміння перебороти найнесприятливіші зовнішні обставини заради торжества самої музики, мистецтва...

За кілька днів він вийшов на ту ж саму сцену в образі Жермона з "Травіати". Вийшов з високою температурою, тамуючи фізичний біль. І знову переміг. Його виконання цієї класичної вердіївської партії було настільки проникливим, що його землякам, нарешті, стало остаточно зрозуміло, чому Володимир Гришко входить сьогодні до п`ятірки найкращих тенорів світу.

Позавчора видатний український співак, який ненадовго завітав до рідного міста, зробив ще один подарунок столичним шанувальникам бельканто: разом з молодими солістами Національної опери він дав концерт у Національній філармонії України.

- Для мене було дуже важливо виступити саме з молодими артистами, - сказав співак в ексклюзивному інтерв`ю для "Дня". - Адже коли починав вокальну кар`єру, я не завжди відчував прихильність і підтримку з боку метрів нашої сцени.

- На всіх ваших виступах впродовж цього приїзду був присутній Анатолій Борисович Солов`яненко. Як він оцінив ваш спів?

- Я дуже вдячний за ті добрі слова, що почув від нього. Він краще за інших помітив вокальні тонкощі, яких я зумів досягти.

- Як і минулого сезону, вашою партнеркою в "Травіаті" була Марія Стеф`юк. До речі, надміру цікаві театралки, дізнавшись про нашу зустріч, просили спитати, чи не приверзлося їм, що у третій дії ваш Жермон по-справжньому поцілував Віолетту?

- Суща правда. Я ніколи не цілував у цій сцені партнерок. Але пані Марічка того вечора так прекрасно співала, так тонко відчувала наш духовний зв`язок, що я не втримався. Цей поцілунок як подяка нашій чудовій артистці за її талант, ту радість. яку вона дарує людям.

- Порівнюючи нинішнє виконання партії Жермона із вашими попередніми виступами в Києві, музикознавці відзначають не лише довершений вокал, а й навіть незвичну для оперної сцени силу драматичної пристрасті в цій ролі. Напевно, цей новий погляд на образ завдячує участі в "Травіаті" на сцені паризької "Опера де Бастіль"?

- Радше недавній постановці в Нью-Орлеані. Це місто славетного тенора Маріо Ланци. Здається, в тамтешньому оперному театрі й досі витає його дух. Принаймні я його відчув дуже сильно і, нехай не здасться вам це містикою, ніби перейнявся ним. Це не хизування - мого Альфреда Жермона сьогодні ніхто не повторить в Україні. Я готував цей образ приблизно з п`ятдесятьма диригентами і п`ятдесятьма режисерами на різних сценах світу, по крихтах збираючи їхній творчий досвід і додаючи до нього своє власне бачення цього героя.

- Мабуть, так само впевнені ви й у своєму Ленському, який так вразив київську публіку?

- Я співав цю партію на багатьох сценах і можу з повною відповідальністю сказати, що жоден тенор світу, включаючи видатних Пласідо Домінго і Лучано Паваротті, не виконує її на такому рівні. Гадаю, що особливий лад музики Чайковського і поезії Пушкіна по-справжньому глибоко може відчути лише слов`янська душа.

- Побачивши вас у виставах, колеги, напевно, зрозуміли, як важко зробити співакові світову кар`єру. Що вам допомогло в цьому, крім, звичайно, красивого голосу, титулів володаря гран-прі престижних міжнародних вокальних конкурсів, працьовитості, знання англійської й італійської мов?

- Гадаю, то господній перст спрямував мене туди, де я мав опинитися в потрібний момент. В Америці мені дуже пощастило з агентом. На Заході він вирішує майже все. У деяких випадках може навіть допомогти зробити кар`єру співакові, який не має необхідних вокальних даних. Дуже багато важить його вміння працювати з людьми, його зв`язки в мистецькому й бізнесовому світі. В Америці не прийнято, щоб співак пропонував себе театрові - все це робить за нього агент.

- А хто кого вибирав: ви його чи він вас?

- Мене слухали три агенти. Двоє з них обіцяли мені золоті гори. Цей - ні. Саме це й зумовило мій вибір.

- А хто влаштовує вам - солістові "Метрополітен-опера" - побут в Нью-Йорку?

- Я маю в Америці секретаря. Це жінка зі значним життєвим досвідом і знанням місцевих проблем. До речі, саме вона допомагала мені вдосконалювати знання англійської мови. Як правило, я наймаю апартаменти на Другій Авеню. Там живе багато українців. До того ж, недалеко знаходиться українська церква Святого Юра.

- Яким транспортом ви переважно користуєтесь?

- В Європі орендую автомобіль. В Америці через відсутність місць для паркування і постійні пробки це було б безглуздям. Тому користуюсь метро.

- Подейкують, що це небезпечно: адже в нью-йоркському сабвеї пізно ввечері зустрічаються й асоціальні, як-то кажуть, типи...

- Авжеж. Але справжній оперний співак - то завжди трішки сапер. До того ж знаю, що в нагрудній кишені треба мати 10 доларів, які відразу треба віддати нападникові. Якщо ж спробуєш діставати гроші з штанів або внутрішньої кишені піджака, можеш одержати кулю: злочинець гадатиме, що ти дістаєш пістолет.

- Не дуже затишно за океаном. А хто підтримує в скрутні хвилини?

- Маю приятелів у нашій діаспорі. Маю численних шанувальників, які ходять в оперу слухати саме Гришка. До речі, мені розповідали, що в Нью-Йорку нелегально продають запис вистави "Лючія ді Ламмермур" з моєю участю, потай зроблений у "Сіті-опера". Я проти порушення законів, але така популярність, звичайно, тішить. Підтримують мене в Америці й згадки про київських друзів. Знаю, що моя дружина Світлана теж на відстані співпереживає мені. І за це я їй щиро вдячний.

- А буваєте ви у так званому вищому світі?

- Звичайно. Мене знайомили з багатьма мільйонерами та мільярдерами. Мушу сказати, що дуже небагатьох з них я міг би назвати добропорядними людьми. Але там вади маскуються правилами етикету, у нас, на жаль, їх не дотримуються. В Америці мене часто підводила моя відверта манера висловлюватися. Адже багатій, який дає гроші на виставу, може, почувши мої гострі слова, сказати: "Хай він їде. Візьміть іншого тенора". Але хитрувати і лестити я не збирають.

- Які в західних трупах вимоги до солістів, що працюють за контрактом?

- Дуже високі. З тебе прагнуть витиснути все до останньої краплі. Причому перевіряють тебе, як правило, в екстремальній ситуації. Одна з найпопулярніших фраз там: "You can do it" - "Ти можеш це зробити". Скажімо, у постановці "Сіті-опера" "Ріголетто", за задумом режисера, мій Герцог мав виносити на сцену трьох напівоголених жінок у прозорих шатах, тримаючи одну на плечах, другу - в руках і третю - на спині. Кожному зрозуміло, яке дихання може бути у людини після такого фізичного навантаження. А мені після такого треба співати баладу Герцога...

- Ви працювали з такими метрами оперної режисури як Франко Дзефіреллі, Пітер Устинов. Яке враження від роботи з ними?

- Мені довелося входити у вже готову виставу Дзефіреллі "Богема" у "Метрополітен-опера". Там, до речі, не люблять нововведень, бо дуже дбають про репутацію "Мет". Та я все-таки вніс свої нюанси у трактування образу Рудольфа і керівництво театру їх схвалило, принаймні я знову співатиму цю партію в наступному сезоні.

Про Пітера ж Устинова - цю легенду артистичної Європи - у мене лишилися найсвітліші враження. Сам блискучий актор, він чудово розуміє й поважає своїх колег. Його віра в тебе окрилює. В його постановці "Франческа да Ріміні" в Дрездені п`ять років тому я співав Паоло. Спогади і від роботи над виставою, і від прем`єри, і від того, що за мною приїжджали "шестисотим" мерседесом, а водій був у білих рукавичках, залишилися найприємніші.

- Чи доводилося вам дивитися на життя очима своїх героїв?

- Завдяки їм, я осягнув дуже багато в нашому грішному світі. Я набув якогось загальнолюдського досвіду. І це дуже підсилило мою релігійність, потяг до церкви, можливість прийти туди з каяттям. Я усвідомлюю, що я грішний: адже я лицедій. Та це гріх заради мистецтва. Для мене ж мистецтво - це любов, а любов - це Бог. Якесь замкнене коло...

- Та якщо відмовитися від мистецтва, яке вивищує душу, що ж тоді залишиться?

- Залишиться корида. А там - сама кров.

- Що б ви після семи років виступів в Америці порадили нашим молодим вокалістам?

- Насамперед вчити мову. Без мови вони будуть німі. Крім того, потрібно постійно не лише вдосконалювати вокал, а й те, що у світі називають "body language" - "мову тіла". Добрий актор не рухається сценою бездумно.

- За останні три роки ви зробили багато записів на аудіокасети та компакт-диски - італійські, іспанські, українські пісні, шедеври російської оперної класики. Я свідок того, як диригент Віктор Плоскін про останній ваш компакт-диск говорив, що він гідний Шевченківської премії.

- Я й справді пишаюсь цим компакт-диском. Там є твори, які нині практично не виконуються, зокрема арія Собініна з опери "Життя за царя". Колись її виконував Собінов. Нових записів у слов`янському світі після нього, здається, не було. Задоволений арією Ленського - певно, записував її в такому душевному стані, який дозволяв передати найтонші почуття мого героя. Коротше, такий диск не соромно було б залишити своїм дітям і учням. Цей запис викликав великий інтерес у представників фірм "Sony" та "ЕМІ", які хочуть перевидати його великим накладом.