Володимир ТАРАН, Київ:

— Мені здається, що газета даремно затіяла дискусію про майбутнє українського футболу. Ми, дилетанти, пишемо вам, висловлюємо свої думки, а професіонали поблажливо посміхаються, спостерігаючи цю мишачу метушню. Вони, професіонали, а не ми повинні дискутувати про предмет уваги. Але якщо газета вивчає «глас народа», то не можу втриматися від своїх припущень щодо трьох порушених у дискусії питань.

1. А може, створюючи поки що єдину суперкоманду, її використовують як «десант» у Європу? Щоб вона «захопила» футбольний «плацдарм» для інших команд. Ось і результат не забарився: шість українських команд у наступному сезоні гратимуть у Європі. Майже сімдесят наших хлопців понюхають пороху у великому футболі.

2. Щоб у нас було більше суперкоманд, треба щоб і суперфутболістів було більше. Для цього треба розвивати масовий дитячий футбол. Але на це треба гроші. А де взяти гроші? Мені здається, що 31 жовтня ми всі з вами — і спеціалісти, і ні — будемо вирішувати, між іншим, і проблему грошей для футболу.

3. І, насамкінець, про низьку якість коментаря і режисури матчів по телебаченню. У деяких коментаторів якість мови бажає бути кращою. А відволікання від об'єкту уваги — загальна хвороба. Є в Києві відомий спортивний коментатор, який під час репортажу розказує про все, тільки не про матч. Я завжди виключаю його голос. Дивлюся без звуку.

А режисерам побажаю більше уваги під час випуску реклами, щоб вона не заважала спостерігати цю прекрасну виставу. Треба, щоб режисер був болільником, тоді він не буде вмикати рекламний кліп або стрічку під час цікавого моменту.

Група болільників (загалом 5 підписів), Тернопіль:

— Ми не вітаємо штучне зменшення з 2000 року кількості команд до 14 учасників. Цікаво, на яких наукових висновках чи економічних розрахунках грунтується те, що при цьому зросте майстерність футболістів? А чому, зрештою, саме така кількість? А може, як у Шотландії? Хто дасть гарантії, що проблеми не виникнуть у тих, хто залишиться. Адже аутсайдерам завжди бракує грошей...

На нашу думку, функціонери ФФУ та ПФЛ на чолі з їх керівниками не достатньо, якщо не сказати більше, зробили для покращання футбольної «кухні» в нашій державі.

Складається враження, що вищевказані структури існують тільки для збирання внесків на проведення чемпіонату або на приймання штрафних санкцій за несвоєчасне переведення грошей, тим паче не власних.

Зрештою, якщо ПФЛ — громадська організація, то нехай в обов'язковому порядку опублікує в ЗМІ кошторис про витрату цих грошей на зарплату і обслуговування функціонерів ПФЛ. Адже все повинно бути прозорим.

Якщо скорочення аргументується дефіцитом у багатьох команд грошей для нормальної роботи, то чи не взяти ПФЛ України приклад з наших східних сусідів, де генеральний спонсор чи просто спонсори докладають чимало зусиль для проведення чемпіонату, отримуючи взагалі потужну рекламну підтримку у вигляді щитів на стадіонах всіх команд-учасниць, що зазвичай є недешевим задоволенням... Де ж стимул для команд і показник роботи ПФЛ?

Олексій ТИМОЩУК, студент, Київ:

— Гадаю, в українському футболі намітився певний прогрес. «Динамо» тягне за собою, як паровоз вагони, інші команди. А майбутнє скорочення ліги до 14 команд загалом обіцяє значне посилення конкуренції, а отже, й видовищність чемпіонату. Значною мірою мене непокоїть ситуація зі збірною, й останній матч це підтверджує. Щось розладналося у грі нашої збірної, яка так блискуче розпочинала кваліфікаційний турнір. Чи то гравцям не вистачає мотивації, чи то гравці, які діють на місцях динамівських легіонерів не можуть зігратися з динамівцями. Не збагну. Але зрозуміло одне — реабілітувати не лише команду, а й тренера може тільки перемога на рідному полі з Францією. Якщо ж цього не станеться, Сабо вже не допоможуть ніякі заяви про те, що суперник «лягав» чи футболісти перебувають у поганій фізичній формі.

Олександр АНДРЄЄВ, рекламний агент, Київ:

— Український футбол — це все, що нам залишилося. У країні не платять пенсій, не платять зарплат. Невідомо, чим можна підняти національний дух. Єдине місце, де я відчуваю себе українцем, — це стадіон. У всіх інших ситуаціях я сам по собі...

В'ячеслав ШПАНЬКО, пенсіонер, Київ:

— Український футбол — це міф, його немає. Існує тільки одна команда — «Динамо», яка відтягує найкращі сили в інших команд. До справжнього європейського футболу їм далеко. Може, комусь і подобається театр одного актора, але мені ні.