Завдання для кращих людей
У київському клубі «Докер-паб» відбувся благодійний концерт на підтримку столичного арт-центру Павла Гудімова «Я-галерея», спаленої невідомими особами в ніч із 30 вересня на 1 жовтня.
Як відомо, підпал стався після проведення в стінах арт-центру диспуту «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?», котрий у свою чергу був ініційований організаторами ІІІ Літературно-мистецького фестивалю «Київська барикада». Обговорювалися поява антології світової лесбі-гей-бі-літератури «120 сторінок Содому» (як відомо, презентації цієї нової книжки видавництва «Критика» у Львові та в Києві зазнали нападів нацистів) та абсурдна заборона показу в Україні сатиричної комедії «Бруно». Підпалювачі лишили на стіні галереї напис «Ні содомії! ОУН». Щоправда, провід Організації українських націоналістів (революційної) наступного дня заперечив причетність до підпалу, однак лишається дуже мало сумнівів у тому, що це справа рук саме ультраправих бандитів, байдуже, організованих чи ні.
Концерт у «Докері» проходив у межах проекту «Кращі люди», котрий триває вже другий рік. Збори від концертів у рамках «Кращих людей» ідуть на благодійні цілі, зокрема, на купівлю обладнання для переливання крові. Підтримати Павла Гудімова, який сам є музикантом, зголосилися київські гурти «Бахрома», «Таршис», «Диверсанти», «Щастя»; однак зірками вечора стали гості зі Львова — «Таліта Кум» і з Тернополя — «С. К. А. Й.». Виступив також і гурт самого Павла Гудімова.
Загалом, такі акції солідарності для нашої рок-спільноти є доволі рідкісні через різні причини. Інша річ, що і цей концерт лишив по собі двоїсте враження. Здається, в суспільній думці все ще нема усвідомлення небезпечності того, що скоїлося в Києві в ніч на1 жовтня. Інакше концерт проходив би не тишком-нишком, не в закрайковому невеличкому клубі, до якого і дістатися непросто, а в центрі міста, у більш місткому залі, з масштабнішим складом виконавців і набагато ширшим висвітленням у пресі. Люди мистецтва — рок-музиканти, художники, кінематографісти, літератори — мають зрозуміти, що напади на «Критику», на «Я-галерею» є атакою проти них усіх, що завтра так само образити, побити, спалити можуть будь-кого, хто відрізнятиметься від сірої маси «моральної більшості».
Викорчовувати нетолерантність на наших пострадянських теренах — мета непроста, але досяжна. Мають бути застосовані всі засоби, аж до фізичного протистояння, однак найдієвішою все одно лишається мова культури. На кожний вияв агресії слід відповідати гідно і щоразу потужніше. Концерт був лише одним із перших кроків, хай невпевненим, але правильним.
