Зроблено в Україні

Нещодавно в Києві пройшов 16-й тиждень прет-а-порте «Сезони моди». За сім з половиною років було багато всього. Становлення, визнання, колекції, що запам’яталися, та народження вітчизняних «зірок» модного бізнесу. Мало було одного — безпосередньо самого бізнесу. За словами ідейного натхненника й організатора «Сезонів моди» Ірини Данилевської, минули ті часи, коли мода в Україні робилася виключно заради любові до прекрасного. «Ігри закінчилися. Попереду — напружена робота», — впевнені люди, які професіонально займаються просуванням вітчизняних брендів. Черговий крок до євростандартів — поява бутика шоу-рум «Сезони моди» на вулиці Горького в Києві. Про це й не лише — в інтерв’ю з редактором журналу «Сезони моди» й організатором однойменного тижня прет-а-порте Іриною Данилевською.

— Що значить для вас відкриття бутика «Сезони моди», аналога якому донедавна в Україні не було?

— Те, що ми й «Сезони моди» йдемо правильним шляхом. Я маю на увазі, що послідовність абсолютно правильна. Тиждень прет-а-порте, тепер шоу-рум, де можна представити свою колекцію й сподіватися, що її замовлять більш масово.

— Поява бутика це наслідок чого?

— По-перше, й це головне, змінилося ставлення дизайнерів до того, що вони роблять. Це вже не мистецтво заради мистецтва, не мода заради моди, не оплески після показів. Це вже бізнес. Немає такого, як раніше, коли дизайнери говорили: в мене великий успіх, я продав свою колекцію. Продавши одну колекцію, не проживеш нормально, й стабільність у роботі дуже важко підтримувати. Тепер усе змінилося, й дизайнер, який просто продав свою колекцію, може відчувати, що клієнти його люблять. Успішний — це Ліля Пустовіт. Вона продається в шести магазинах. Успішна Ірина Каравай, яка продається в Пітері та Москві.

— Розкажіть про неї детальніше. Вона — досить нове ім’я на небосхилі української моди.

— Передісторія така. Талановита людина вчилася, потім, звісно, захотіла щось робити самостійно. Вони об’єдналися з подругою й організували свою фірму. Звісно, така фірма не могла довго існувати без підтримки. І в черговий раз, купуючи тканини в «Nota Bene», вона зацікавила Тетяну Ярошенко, власницю «Nota Bene». В результаті утворилася нова марка «Nota Bene — Каравай», і Ірина з’явилася спочатку на конкурсі «Нові імена» з невеликою колекцією, яка всім дуже сподобалася, потім, наступного року, вона показала на «Сезонах...» уже більшу колекцію, потім — ще більшу, а потім переїхала до Москви. Для українців завжди Москва була таким собі лакмусовим папірцем. У російській столиці вона викликала фурор, стала ще більш упевненою в собі та своїх силах. Як мені здається, дві її останні колекції вже дуже дорослі. В них менше дитячості й більше серйозного й креативного підходу. Речі складні, але, що найголовніше, при цьому продаються.

— Наскільки прихильність до «національних інтересів» — у цьому випадку до елементів традиційного українського одягу, як це часто трапляється у Лілії Пустовіт, — сприяє розкрученню бренду? Чи є це гарантією успіху?

— Тільки якщо цей одяг абсолютно сучасний і абсолютно урбаністичний. Адже талант Пустовіт або Каравай не в тому, щоб зробити етнічну колекцію, а в тому, що вони виходять абсолютно сучасними, зрозумілими, зручними. У Лілі колекції більш мінімалістичні, у Іри багато фактур, деталей. А чисту етніку продавати неможливо. Більше того, її сприймають як кіч. До чистої етники ставляться дуже обережно. Вже більш шанобливо, але дуже споглядально. Етніка й національні елементи добрі, тільки загорнуті в легкотравну обгортку. Тільки тоді вони подобаються й захоплюють.

— Розкажіть про вашу поїздку в Росію (в Санкт-Петербурзі з 29 березня по 3 квітня проходив тиждень прет-а- порте «Дефіле на Неві-2», де крім російських дизайнерів свої колекції представляли й українці: Віктор Анісімов, Земськова — Ворожбіт, Крістіна Гусіна, Ірина Каравай і Лілія Пустовіт. До речі, саме українським гала-показом тиждень у Пітері й завершився. — Авт.).

— Ми в черговий раз їздили до Пітера. Найбільш символічним для мене в цій поїздці було те, що минулого разу покази проходили під загальною назвою «Ukrainian fashion games». А зараз поїздка називалася «Made in Ukraine». Тобто різниця закладена вже в цих двох назвах. Ми подолали велику прірву. Тоді ми їздили грати. Ми їздили розважати пітерців. Цього разу ми вже їхали працювати. Шоу-рум «Сезони моди» підписав контракт із бутиком «Дефіле» про надання їм колекцій, а також хто та яким чином представлятиме інтереси дизайнерів.

— І хто ж?

— Увесь бізнес у Росії українських дизайнерів ведеться через Ірину Ашкінадзе (власницю бутіка «Дефіле». — Авт.). По цей бік кордону — ми. Ірина представляє наших дизайнерів і далі продає їх в інші бутики. А взагалі, пітерська мода — це пітерська мода, й для них українці — це досить екзотично, яскраво й цікаво. Вони не проти мати в гардеробі одну-дві речі він наших дизайнерів. Це може бути річ, що сподобалася їм оригінальним, не властивим пітерським дизайнерам, кольором. Наприклад, якщо для нас логічним є поєднання червоного з чорним, то для них це нове. Не сказала б, що в них є особлива любов саме до України. Якби так само успішно виступили й грузини, вони б купували грузинські речі. Але ми були першими.

— Чи задоволені ви своїм бутиком на даному етапі, й що б хотіли привнести в нього в майбутньому?

— У самому бутику нічого міняти не хочеться. Мені дуже подобається інтер’єр, місце де він стоїть. Хочеться, щоб до осені самі дизайнери були більш серйозно готові. У роздрібному залі в нас представлені Олексій Залевський, Оксана Караванська, Ірина Каравай, Земскова — Ворожбіт, Крістіна Гусіна та Лілія Пустовіт. У оптовому залі представлені ті ж дизайнери, крім Залевського. У першому залі завжди будуть представлені колекції поточного сезону (зараз — весна/літо). А в оптовому залі (або залі, де в ідеалі укладаються контракти) зараз містяться колекції осінь/зима. Для того, щоб баєри встигли подивитися речі, замовити, а ми, у свою чергу, на серпень могли ці замовлення виконати, щоб вони з’явилися в магазинах.

— Як складаються ваші стосунки з баєрами?

— Їм, звісно, дуже цікаво з нами працювати, й ми хочемо розвивати нашу співпрацю. В ідеалі ми сподіваємося, що роки за два будемо займатися лише оптовими замовленнями. Поки ми займаємося інтенсивним пошуком бутиків і людей, яким цікаво поповнити свої колекції виробами українських дизайнерів. На сьогоднішній день ми спілкувалися з чотирма магазинами: двома київськими, донецькими та харківськими. Контракти ще не підписані. Тому що є нюанс... Хтось захотів не просто комплект речей, а й замовив кольори, в яких вони можуть бути вирішені. Хтось схотів, аби речі були більш укомплектовані, щоб дизайнери крім спідниці надали верх, наприклад. Або щоб до піджака були обов’язково брюки. Ми зіткнулися з тим, що до нас приходять люди, які давно займаються цією справою в Італії, Франції і які більш готові до цього, ніж ми. Тому в нас відбувається одночасно й навчання, й робота.

— Як би ви, з погляду людини, яка працює в модному бізнесі, могли б описати стиль нашого нинішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко?

— Я можу сказати, що, якщо я правильно розумію мету, то це — створення неординарного образу. Образу, не подібного на чоловічий, щоб навіть у думках ніхто з чоловіків не конкурував із нею. І разом з тим, оригінального, щоб таким чином підкреслити свою неординарну діяльність. Мета виправдовує засоби. Тому засоби, які вона використала, — «дивна» сукня з гіпюровою спиною, якісь раптом рукава- ліхтарики або натуральне хутро — можна пояснити. Увага привернута, й акценти розставлені правильно. Мені здається, вона подала сигнал політикам, що я — не ви, зі мною не треба конкурувати, зі мною треба працювати...