ЧС-2018 в Росії: їхати чи не їхати збірній України?

Після феєричної перемоги національної збірної України з футболу 2 вересня у Харкові проти команди Туреччини з рахунком 2:0 (обидва голи — Андрій Ярмоленко, 18; 42 хв.) сьогодні наші вболівальники чекають від спортсменів тільки позитивного результату у грі з Ісландією. Нагадаємо, 5 вересня 2017 року відбудеться важливий виїзний матч України в межах кваліфікації чемпіонату світу ФІФА-2018. Наразі наша команда посідає друге місце у групі «І», поступаючись лише двома очками лідеру — Хорватії. Перемога над Ісландією може вивести Україну на перше місце в своєму «секстеті» або сильно закріпити позиції на другому. А позитивні результати в заключних двох матчах відбору — 6 жовтня наша команда зіграє з Косово на виїзді (домашній матч Косово — це формальний показник, адже, враховуючи, що Україна не визнала незалежність цієї країни, матч пройде на нейтральному полі) і 9 жовтня Україна проведе гру удома проти лідера групи Хорватії — 100% виводять нашу головну команду у фінальну стадію чемпіонату світу-2018. Втім, навіть якщо в останніх трьох матчах щось піде не так, як планує тренерський штаб збірної (в якійсь із ігор наші футболісти не досягнуть максимального результату), все одно перемога над Туреччиною подарувала більш ніж серйозний шанс на вихід у фінальну стадію ЧС-2018. От тільки фінальний етап 21-го чемпіонату світу з футболу ФІФА, як відомо, триватиме з 14 червня по 15 липня 2018 року в країні-агресорі Росії.

Росія вперше у своїй історії стане країною-господаркою світового чемпіонату з футболу, матчі заплановано на 12 стадіонах в 11 містах, зокрема гра-відкриття, другий півфінал і фінал відбудуться в Москві на стадіоні «Лужники».

Реальність перспектив виходу нашої національної збірної у фінальну стадію ЧС в соціальних мережах та блогосфері все частіше породжує питання — чи варто їхати команді до країни-агресора? Анексія українського Криму, підтримка бойовиків «ДНР-ЛНР», фактично війна, яку Росія з 2014 року веде проти України, ставлять під сумнів доцільність такого рішення. Однак питання, як бути країні у разі виходу команди з групи, насправді майже не набуло серйозного публічного дискурсу із залученням думок лідерів, політиків, громадських активістів та, зрештою, самих футболістів. А окремі вболівальники, які в усі часи були зі своєю командою, навіть почали писати в соціальних мережах — «хоча б Україна не вийшла з групи», бо, мовляв, якщо вийде, то вирішення ситуації буде не в спортивній, а політичній площині.

ПОЗИЦІЯ СВІТУ

Дедалі частіше політики світового рівня заявляють про необхідність перенесення фінальної стадії змагань. Так, колишній віце-прем’єр Англії Нік Клегг вважає, що чемпіонат світу 2018 року слід було відібрати у Росії. «Взагалі незрозуміло, як Росія буде проводити ЧС-2018. Що це за світ? Вони порушують права людей, воюють в Сирії. А ми збираємося грати у футбол в Москві в 2018 році? Росію треба позбавити права проведення будь-яких міжнародних змагань. ФІФА повинна відібрати у них ЧС-2018. Якщо ситуація не зміниться, ми повинні бойкотувати цей турнір», — цитує Клегга The Agenda. З подібною ініціативою навесні цього року виступили деякі американські сенатори, зокрема Річард Блюменталь в інтерв’ю телеканалу News8 заявив, що ФІФА зобов’язана відібрати у Росії право на проведення чемпіонату світу через злочини на Близькому Сході.

Крім того, світові медіа пишуть, що деякі збірні цілком можуть відмовитися від приїзду на ЧС-2018 в Росію у зв’язку з допінговими скандалами. Екс-голова Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) і член Міжнародного олімпійського комітету (МОК) Річард Паунд відзначив, що «нашуміла антидопінгова історія може стати початком можливості позбавлення Росії права проводити ЧС-2018» чи «приводом бойкоту для певних країн».

ФОТО РЕЙТЕР

Ще один вагомий аргумент світового спортивного товариства, яке виступає проти проведення мундіалю в РФ, — питання безпеки. У світових медіа все частіше можна прочитати обурення відсутністю у приймаючої сторони суто елементарних норм безпеки та комфорту (безпека на стадіоні, інфраструктура обслуговування, зокрема готелі, ресторани, магазини, аеропорти, заклади культури та дозвілля — все має бути на найвищому рівні). Так, після відомих масових затримань учасників антикорупційних протестів у Москві із застосуванням насильства поліцією британські та німецькі політики публічно відновили дискусії про можливий бойкот чемпіонату світу з футболу в Росії 2018 року, бо це «небезпечно для життя вболівальників».

ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ

Якщо світова спортивна спільнота наразі продовжує дискутувати, чи їхати на фінальну стадію ЧС, побоюючись за своє здоров’я та безпеку під час відпочинку в РФ, то українські фани просто ризикують своїм життям і свободою. І це далеко не перебільшення. Адже з десяток українців, якщо розгорнуть національний стяг і заспівають перед стадіоном гімн нашої країни, в РФ можуть розцінювати як учасників несанкціонованого мітингу. Вигукуючи на стадіоні зрозумілу для всього світу істину, що «Крим — це Україна», наші вболівальники зазіхатимуть на «територіальну цілісність» РФ (згідно з їхнім законодавством) і можуть бути арештовані. До того ж не варто забувати, що саме наші ультрас, які першими вийшли на Майдан і зараз воюють на сході країни, які придумали і запустили на цілий світ відому футбольну пісню про Путіна, безумовно, стануть об’єктом цькувань та переслідувань не лише з боку поліції та спецслужб, а й російських неонацистських рухів. А на самих лідерів українських ультрас, важко в цьому сумніватися, в ФСБ вже давно заготовлені «справи». До речі, як і на журналістів. Історія з кореспондентом «Укрінформу» Романом Сущенком це наглядно довела. Кажучи прямолінійно — кому потрібен футбол, якщо не буде вболівальників, принаймні, відомих політиків, спортсменів, журналістів, культурних діячів, котрі непохитно стоять на позиціях своєї держави і ніколи не погодяться визнати окупацію Криму чи не помітити «фактору Росії» у ситуації на сході нашої країни?

Втім, навіть попри ризики для окремих українських уболівальників це далеко не головний фактор того, чому нашій команді не варто в разі виходу до мундіалю їхати до Росії. Головне — питання моралі. Адже може виявитися, що в той час, коли одні українці, захищаючи зі зброєю в руках країну від країни-агресора, кожного дня гинуть і отримують тяжкі поранення, інші можуть їхати в ту ж Росію, спокійно пити пиво і дивитися футбол? Крім того, самим фактом участі в ЧС Україна... легалізує політику агресії Путіна. Головний меседж російської пропаганди вже зараз легко передбачити — все між нашими країнами добре: участь у ЧС Україна бере, вболівальники приїжджають і відпочивають. Не винятком можуть бути численні провокації на кшталт прапорів фейкових «ДНР-ЛНР» на стадіонах, акцент в агітаційних банерах на «російському» Криму тощо. Зрештою, треба розуміти, що витрачені на поїздку, проживання та дозвілля у РФ кошти українців є не чим іншим, як інвестицією в агресора.

ЇХАТИ — І ВИГРАВАТИ?

Звичайно, якби наша команда мала реальні шанси на перемогу, то тоді можна було б заспокоїти себе (що зараз роблять деякі футбольні експерти), що, мовляв, всупереч всім обставинам та ризикам їхати треба і треба перемагати. Нехай на всю Росію лунає гімн нового чемпіона світу — збірної України. Але це, будемо реалістами, з розряду фантастики. Реально ж у фінальній стадії команда Андрія Шевченка матиме чималі проблеми вже на груповому етапі і навряд чи пройде у стадію кваліфікаційних раундів. А без шансів на перемогу на нас там чекають лише як «гостей бенкету».

Дивує в цій ситуації відсутність публічного дискурсу. Світова спільнота вустами лідерів публічних думок та навіть речників МЗС все частіше повертається до теми відбору в РФ права на проведення мундіалю або готовності своїх збірних бойкотувати турнір. А офіційний Київ — мовчить. Керівництво Федерації футболу України, політики, представники найвищих органів влади не вірять в успіх своєї збірної?

КОМЕНТАР

«ДЛЯ БАГАТЬОХ УБОЛІВАЛЬНИКІВ ПОЇЗДКА В РФ МОЖЕ ВИЯВИТИСЯ КВИТКОМ В ОДИН БІК»

Володимир ЗВЄРОВ, футбольний експерт, головний редактор програми «Про футбол» (канал «2+2»):

— Їхати чи не їхати — це питання має бути у компетенції Федерації футболу України. ФФУ, якщо вірить у свою команду, вже давно мала б проводити відповідні консультації з представниками української влади з одного боку і ФІФА — з другого. А в нас ФФУ сама по собі дуже інертна, часто живе з головою у піску. У важливих питаннях, як, наприклад, доля збірної у разі кваліфікації на мундіаль, організація займає позицію страуса. Передовсім, наша ФФУ має зрозуміти лінію поведінки в цьому питанні керівництва країни. Припустимо, є сигнал бойкотувати і зробити прецедент і просто нечуваний світовий резонанс. Відповідно в такому разі вже зараз мають тривати консультації з ФІФА — чим це може загрожувати нашій команді і т.д. Так, офіційно війна не оголошена, але є фактор анексії Криму, є світові санкції проти країни-агресора. Щодо мір покарання за неучасть після кваліфікації, то, думаю, це може бути дискваліфікація на один цикл, тобто нас позбавлять права участі в наступному ЧС. Але це лише припущення. Я взагалі не певен, що варіант бойкоту країнами фінальних стадій ЧС прописаний в дисциплінарних правилах. Це стало б світовим прецедентом, і увесь світ говорив би про це.

Але є серйозні припущення, що проблема зникне автоматично із фактом невиходу України з групи. Так, зараз ми всі в ейфорії від гри нашої команди з Туреччиною. Але якщо аналізувати увесь відбірковий цикл, можна помітити, що команда грає без великого відчуття відповідальності за загальний результат — путівку у фінал. І футболісти, і тренерський штаб, схоже, розуміють, що якщо не вийдуть — ніхто і слова їм не скаже, адже половина країни категорично проти, щоб ми їхали в Росію. Якщо абстрагуватися від емоцій і говорити суто з експертної точки зору, то видно, що наша команда зараз лише будується... з прицілом на наступний цикл — відбір на Євро-2020. І саме тоді ставитимуть конкретні завдання. А зараз все йде своїм плином. Тим, хто прийматиме рішення в кінцевому результаті, треба пам’ятати, що для багатьох уболівальників, журналістів поїздка на ЧС-2018 у Росію може виявитися квитком в один бік.