Не місце для бойових дій

Проблема насильства у сім’ях — часто табуйована тема для України. А з початком воєнного конфлікту на Донбасі експерти обережно називають нові виклики — збільшення агресії в родинах учасників АТО...

Громадська організація «Центр «Жіночі перспективи» уже тривалий час проводить у Львові групи взаємопідтримки та надає консультації дружинам учасників АТО. Психолог, заступник голови організації Марта ЧУМАЛО розповідає, що насильство в сім’ї не з’являється знічев’я.

«Воєнний конфлікт на сході України став причиною збільшення кількості випадків насильства в сім’ях учасників АТО. Однак ситуація не однозначна. У тих родинах, де домашнє насильство було допустимим, рівень агресії зріс. Утім, наш досвід показує, що участь у бойових діях не стала причиною того, що чоловік почав кривдити жінку. Ще жодного разу не було такої жінки, яка б сказала: був чудовий чоловік, ми так любилися, були душа в душу, а тут — пішов у АТО і діаметрально змінився», — каже Марта Чумало. Утім, питання насильства в родинах військових однозначно потребує глибшого вивчення, переконана експерт.

ЧОТИРИ ВИДИ НАСИЛЬСТВА

Психолог називає чотири види насильства: фізичне, психологічне, сексуальне, економічне. «Фізичне насильство в сім’ях — гаряча тема, яку журналісти хочуть висвітлювати, на відміну від сексуального насильства... Це — табуйована тема, яка замовчується та не усвідомлюється. Коли ж жінка починає говорити про те, що вона зґвалтована в родині, нерідко наражається на цькування з боку близьких... Дуже часто самі жінки не ідентифікують сексуальне насильство. Примушення до статевого акту часто сприймається... як обов’язок родинний», — розповідає Марта.

Так само не розпізнається й економічне насильство. Те, що чоловік може забрати, наприклад, банківську картку, на котру нараховується допомога по догляду за дитиною, та витратити зняті гроші на святкування з друзями, сприймається як... просто невдача.

Консультанти Центру «Жіночі перспективи» обов’язково запитують, чи є зброя або вибухонебезпечні предмети в чоловіка, адже інколи жінки просто не знають, чи має зброю їхній чоловік. І вони живуть у стані страху. «По-перше, це кримінальна відповідальність. По-друге, це ризик не тільки для родини, а й для суспільства. Цим нехтувати точно не слід», — каже Марта.

РОБОТА АВТОРА «Дня», ПОЕТКИ Й ІЛЮСТРАТОРА ЮЛІЇ СТАХІВСЬКОЇ, ЯКА НАПРИКІНЦІ МИНУЛОГО РОКУ ПЕРЕМОГЛА НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ КОНКУРСІ ПЛАКАТІВ НА ТЕМУ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ЖІНОК

 «Важливо зрозуміти, що тілесна недоторканність є базовим правом людини, і ніхто, зокрема й чоловік, з яким жінка перебуває в подружніх стосунках, не має права порушувати цю тілесну недоторканність. Якщо жінка це розуміє щодо себе та своїх дітей, тоді вона може діяти», — розповідає експерт.

Однак не тільки жінка, а й чоловік може отримати допомогу: зокрема вчитися брати під контроль свою агресію, контролювати свою поведінку. «Якщо подружжя бажає змінити свої стосунки і вирішити свої проблеми, тоді немає нічого неможливого. Але це має бути добровільно. Не варто думати, що поведінка насильства може сама собою змінитися. Зазвичай, кола насильства не тільки розширюються (дружина, діти, батьки), а й стають інтенсивнішими й частішими», — зауважує психолог.

УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ ЗАХИСТУ

У протидії домашньому насильству важливою є відповідальність держави. Так, є міжнародні стандарти, котрі зобов’язують створювати спеціальні притулки для жінок, які потерпають від насильства, в розрахунку одне місце на сім тисяч населення.

«Наприклад, у Львові населення понад 700 тисяч, має бути відкрито притулків у загальній кількості на 100 місць. Це нереальна, на жаль, цифра сьогодні», — каже Марта Чумало. Більше того, після скорочення кількості працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді різко зменшилася кількість ідентифікації випадків насильства та офіційних звернень за допомогою. Експерт наводить статистику по Львівській області: 2013 року було зафіксовано понад 11 тисяч звернень про насильство в сім’ї, а 2014-го (після скорочення) — вже 8 тисяч, 2015-го — близько 9 тисяч.

Марта Чумало також каже про необхідність створення Єдиного державного реєстру випадків насильства. Це унеможливило б затримку відправлень «паперових» повідомлень із органів внутрішніх справ до соціальних служб, спростило б роботу представників різних відомств із потерпілою.

Із хороших новин — нині в Україні триває кампанія з ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). У Конвенції, зокрема, передбачено захист жінок від усіх форм насильства, сприяння ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок та заохочення справжньої рівності між жінками та чоловіками. Ратифікація Конвенції планується на другий квартал 2016 року.

ПОТРІБНА КРИМІНАЛІЗАЦІЯ

Для кожної держави проблема насильства актуальна, зауважує радник з питань прав жінок, миру та безпеки Офісу Global Women`s Issues Блейк В. ПІТЕРСОН (Blake W.Peterson). «Лише після того як домашнє насильство в США було криміналізовано, відбулася соціальна революція. Ситуація не змінювалася довгий час, аж поки не почав діяти принцип відкритих дверей: коли будь-хто може зателефонувати в поліцію, написати заяву в суд, звернутися до юриста тощо, почувши, що в домі відбувається сварка. І в уряду, поліції є повноваження відчиняти двері для того, щоб зупинити домашнє насильство», — коментує Блейк В. Пітерсон.

Вона наголошує — засудження насильства має бути публічним. Щоб потерпілі мали впевненість, що будуть захищені, щоб вони могли публічно сказати: «Я потребую допомоги».

Як рішення експерт пропонує про проблему говорити в громадах, у школах, створювати соціальні сервіси з надання допомоги потерпілим, сприяти спілкуванню за принципом рівний рівному, коли потерпілі розповідають про свій досвід... «І ще. Статистично що більше жінок в уряді, лідерів громад, жінок-поліцейських, суддів, то приймають більше сенсативно соціальних рішень. Що також сприяє запобіганню насильства щодо жінок», — наостанок зауважила Блейк В. Пітерсон.

АЛГОРИТМ ДІЙ

Що робити, якщо ви зазнаєте насильства?

•  Найперше — подбати про місце безпеки; подумати, хто серед знайомих може соціально підтримати, хто буде поруч, коли потрібна допомога тут і зараз.

•  Звернутися на гарячу лінію, де ви можете отримати консультації юриста, психолога та соціального працівника: 0 800 500 335.

•  Дізнайтеся, які органи у вашому місці  проживання зможуть надати вам медичну допомогу та дистанціювати від кривдника — поліція, прокуратура, суд, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації, центри безоплатної правової допомоги.

•  Якщо ви стали свідком насильства — не мовчіть, також зверніться у відповідні служби.

•  Та чи не найважливіше — прийміть рішення! Тільки ви можете оцінити й усвідомити, наскільки ризиковано для вашого життя лишатися із кривдником чи краще піти від нього.

Матеріал підготовлено у рамках кампанії проти насильства над жінками учасників АТО «Війна, яка не відпускає» за підтримки Українського жіночого фонду.

ДО ТЕМИ

Почуйте жертв насильства!

ФОТО РЕЙТЕР

Жінки на фото протестують із закритими обличчями, але їхня акція — дуже сміливий вчинок. Це — мешканки Індії, які стали жертвами зґвалтувань. Активістки влаштували сидячу акцію протесту, вимагаючи справедливості і суворого покарання насильників. Пікет відбувся учора у Нью-Делі.

За останні роки в Індії було кілька гучних скандалів, пов’язаних зі зґвалтуванням жінок. Тільки у січні цього року суд у Колкаті засудив трьох чоловіків до смерті і ще трьох — до довічного ув’язнення за зґвалтування і вбивство 21-річної жінки 2013 року. Ще двох підозрюваних виправдали, один помер під час судового розгляду. А наприкінці 2012 року у Нью-Делі трапилось ще одне групове зґвалтування, жертва якого загинула. Цей випадок викликав потужну хвилю обурень у світі, міжнародні організації закликали до більшого захисту жінок. За даними, які наводить «Радіо Свобода», у 2014 році індійська поліція зареєструвала 36 735 зґвалтувань. Але місцеві активісти зазначають, що про багато таких злочинів не повідомляють.