Початки християнства в Русі-Україні

Цього року виповнюється 1025 р. з часу хрещення Русі. Як відомо, князь Володимир, «шукаючи віру» для своєї країни, 988 р. обрав візантійське християнство. Це давало можливість долучитися до високої візантійської культури, стати потугою на міжнародній арені, з якою б рахувалися інші держави. Вибір «візантійського вектору» був також пов’язаний із поширенням на Русі кирило-мефодіївської релігійної традиції, зрозумілої для русичів церковнослов’янської мови, яку використовували в богослужінні й у сфері високої культури. В умовах існування сильної Русі-України ХІ—ХІІ стст. це     сприяло творенню потужної руської цивілізації, яка в тій чи іншій формі продовжувала зберігатися аж до XVIII ст. Русь ХІ—ХІІ      стст. в багатьох сферах випереджала латинський Захід.

Інша річ, що подальший перебіг подій, пов’язаний із татарською та турецькою експансією в Європу, загальмував її розвиток і дав переваги Заходу. Володимирове хрещення 988    р. стало важливою віхою в історії східноєвропейських земель, визначило їхній цивілізаційний вибір. Не дивно, що 1025-річний ювілей цієї події в Україні збираються святкувати на офіційному рівні. Але не лише в Україні, а й у Росії. Більше того, патріарх Російської православної церкви Кирило заявив, що відзначення цього ювілею треба починати з Москви. І це при тому, що за часів Володимира міста Москви ще не існувало. Та й взагалі, нинішні землі «корінної Росії» не мали стосунку до хрещення Русі 988 р. Християнство в той час утверджувалося на півдні Русі, тобто в межах нинішніх українських земель. Не помилимося, коли скажемо, що саме завдяки цим землям, де існували тривалі християнські традиції, ця релігія почала поширюватися на теренах Східної Європи. Про це і йдеться в матеріалах, що далі буде представлено на розсуд читачів.

(Ми починаємо публікувати один із чотирьох розділів фундаментального дослідження Петра Кралюка. Інші частини — на наступному тижні. Повну версію — всі 11 розділів — читайте на сайті: incognita.day.kiev.ua.)

ЛЕГЕНДА ПРО «ВИБІР ВІРИ» КНЯЗЕМ ВОЛОДИМИРОМ

У «Повісті минулих літ» перед тим, як розповісти про прийняття християнства князем Володимиром, наводиться об’ємна, легендарного характеру, оповідь про «вибір віри» цим князем. Вказаній оповіді присвячена велика кількість літератури. Однак у ній переважно акцентується увага на такому моменті, як хрещення Русі. Щодо інших можливостей «вибору віри» (язичницької, мусульманської, іудейської, західнохристиянської), то про них автори згадують рідко. Загалом переважає думка, ніби ці можливості були безперспективні.

Проте, це не зовсім так. Уже той факт, що в «Повісті минулих літ» приділено багато уваги питанням «вибору віри», критиці неправославних вірувань, багато про що говорить. Звичайно, розповіді про «вибір віри», наведені в «Повісті...», є легендами. Проте за будь-якою легендою стоїть реальність. І якби не було можливостей «вибору віри», то такі легенди не виникали б, і їм би стільки уваги не приділяли християни-літописці. Останні хотіли утвердити думку, ніби вибір християнства візантійського обряду для Русі був правильний та єдино можливий.

Ця теза християн-літописців (правда, вже в модифікованій, «секуляризованій» формі) так чи інакше домінувала й продовжує домінувати серед науковців, які досліджували давньоруську історію. Зумовлено це, по-перше, тим, що вони, здебільшого, формувалися в лоні християнської (часто — православної) культури, по-друге, тим, що при цьому використовувалися переважно християнські джерела, ступінь довіри до яких був високим. Щодо нехристиянських джерел, які висвітлювали «вибір віри» князя Володимира, то вони або не дійшли до нас, або сприймалися критично і використовуються мало.

Спершу наведено згадану літописну оповідь. Під 6494 (986) р. подане таке повідомлення: «Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав: «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї], і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, належить чинити всякий блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там». І багато іншої облуди [вони говорили], що про й писати не можна сорому ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м’яса, а про пиття — особливо. Він сказав: «Русі веселість — життя, ми не можем без цього бути».

А потім прийшли німці з Риму, говорячи: «Прийшли ми, послані папою». І сказали вони йому: «Мовив тобі папа: «Земля твоя [така], як віра наша. Віра бо наша — світло. Ми поклоняємось Богові, який сотворив небо, і землю, і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші — дерево суть». Володимир тоді запитав: «Яка є заповідь ваша?» І вони сказали: «Постити по змозі. «Якщо хто п’є чи їсть — усе во славу божу, — мовив учитель наш апостол Павло». Володимир же сказав німцям: Ідіть назад, бо предки наші сього не прийняли».

Коли почули це жиди хозарські, [то] прийшли вони, кажучи: «Чували ми, що приходили болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують [у того], що його ми розп’яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова». І запитав Володимир: «Який є закон ваш?» Вони ж сказали: «Обрізатися, і свинини не їсти, ні заячини, суботи додержувати». Він тоді запитав: «То де єсть земля ваша?» І вони сказали: «В Єрусалимі». Він же спитав: «А чи там вона єсть нині?» І вони сказали: «Розгнівався бог на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і оддана була земля наша християнам». Володимир тоді мовив: «То як ви інших учите, коли ви самі одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?»

А потім до Володимира греки прислали філософа [Кирила], говорячи так: «Чували ми, що приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і землю, бо вони прокляті суть більше од усіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі, на яких ото напустив бог каміння розжарене, і потопив їх, і потонули вони. Отак і сих жде день погибелі, коли Бог прийде судити на землю і погубить всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вживають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають». Коли почув це Володимир, він плюнув на землю, сказавши: «Нечисте се діло».

Сказав тоді філософ: «Чували ми се, що приходили з Риму німці учити вас віри своєї. Їхня ж віра мало од нашої різниться, хоча вони служать на опрісноках, сиріч облатках, але їх Бог не заповів, а повелів на хлібі служити. Він поучав апостолів, узявши хліб і сказавши: «Се єсть тіло моє, яке ламаю за вас». Так само і чашу взявши, він сказав: «Се єсть кров моя нового завіту» Сі ж сього не роблять, і не додержали вони правил віри».

Сказав тоді Володимир: «Прийшли до мене жиди, мовлячи: «Німці і греки вірують [у того], що його ми розп’яли». Філософ на це сказав: «Воістину ми в того віруємо. Їхні бо пророки передрекли, що родиться Бог, а інші — що його розіпнуть і погребуть, і що він на третій день воскресне і зійде на небеса. Вони ж тих пророків побивали, а других нищили. Коли ж збулося пророцтво їх — зійшов він на землю і, розп’яття прийнявши, воскрес і на небеса вознісся, — то сих же покаяння ждав він сорок і шість літ, і не покаялися вони. І послав він на них римлян, вони городи їхні розбили, а самих розточили по землях, і були вони в рабстві [по різних] краях».

Спитав тоді Володимир: «Для чого зійшов Бог на землю і страждання таке прийняв?» І, відповідаючи, сказав філософ: «Якщо хочеш ти, княже, послухати, то скажу я тобі з початку, для чого зійшов Бог на землю». Володимир на це мовив: «Я слухати рад».

Далі йде велика «Промова філософа». Фактично це виклад біблійної історії, починаючи від Старого Завіту й закінчуючи Новим. Можливо, в декого виникне питання, чому християнського проповідника в «Повісті минулих літ» іменують філософом. Тут треба мати на увазі, що у візантійській, а потім у давньоруській традиції філософія як любов до мудрості розумілася водночас і як любов до Бога. Тому філософ це передусім людина, яка читає і вміє трактувати Священне писання. Саме таким якраз і постає згаданий християнський проповідник.

Укінці своєї проповіді філософ пропонує Володимиру охреститися. «І Володимир, — пише літопис,    — прийняв [це] до серця свойого, сказавши: «Пожду ще трохи», — бо хотів він розізнати про всі віри».

Тобто, як випливає з «Повісті минулих літ», християнський проповідник, попри своє красномовство, не переконав Володимира. Князь виявляє обережність і хоче «випробувати» віри, пославши своїх посланців до різних народів, аби довідатися, яка віра є найкращою. Так, під роком 6495 (987) в «Повісті минулих літ» зафіксоване наступне повідомлення: «Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: «Осе приходили до мене болгари, кажучи: «Прийми закон наш». Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх. А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти. То що ж ви врадите? Що відповісте?»

І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить Богові».

І була до вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і тямущих, числом десять, і сказали їм: «Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про їхню віру і службу».

Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: «Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки».

Вони ж прийшли в Німці і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря [Василія]. Цесар же спитав [їх], задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до патріарха [Миколая], кажучи так: «Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу Бога нашого». І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували.

І пішов з ними цесар у церкву [святої Софії], і поставив їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу Богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши, і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: «Ідіте в землю вашу». І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.

Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: «Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було». І сказав він їм: «Розкажіть перед дружиною».

Вони тоді розказали: «Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не бачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити».

Бояри ж, від повідавши, сказали: «Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей».

Як бачимо, у цій розповіді чи не головним чинником вибору віри є її естетична сторона. Вибирається та віра, яка є красивішою, естетично привабливою. Тут варто мати на увазі, що в українців, як і в античних греків, естетичне перебуває в нерозривному зв’язку із етичним. Наприклад, гарне розглядається водночас як добре. Так, українці вживають вираз «гарна людина», розуміючи при цьому, що ця людина і красива, й водночас добра. Отже, якщо віра є красивою, то вона водночас є доброю, такою, яку варто прийняти.

Попри естетичні моменти цієї оповіді, все таки вибір Володимиром християнства подається як вибір розумний. Князь спершу вислуховує представників різних віровизнань (мусульман, юдеїв, християн). Він не поспішає з вибором. Після цього ще вислуховує послів, схиляючись на бік християн. Тобто, його вибір є результат довготривалих розмірковувань.

Зрештою, Володимир йде на Корсунь, щоб завоювати це візантійське місто і охреститися, взявши собі за жінку цесарівну — сестру візантійських імператорів. Тому хрещення Володимира, а також і хрещення Русі постають на сторінках літопису не як «милість Візантії», а як свідомий і цілеспрямований чин руського правителя.

Розповідь про «вибір віри» князя Володимира зустрічається не лише в «Повісті минулих літ». У «Бандурієвому грецькому сказанні», яке було знайдене в другій половині ХVIII ст. в Паризькій королівській бібліотеці, наводиться дещо подібна легенда. Там розповідається, ніби правитель русів, їхній король, послав своїх посланців, аби вони розвідали, яка віра є найкращою. Вони побували в Римі та Константинополі. Але на них більший вплив справив Константинополь. Тому вони рекомендували королю русів звернутися по віру до Візантії. Що і зробив їхній правитель. Він попросив візантійського імператора прислати йому людей, які б научили його віри. На Русь були послані Кирило та Афанасій (очевидно, Мефодій), які хрестили людей і створили азбуку.

Не треба особливо доводити, що оповідь про «вибір віри» князя Володимира має легендарний характер. Більше того, можна говорити про її компілятивність. Принаймні збереглося дві подібні легенди про «вибір віри» хазарськими каганами. Так, близько 790 р. хозарський каган Обадія прийняв юдейську віру. Перед цим він вислухав не лише єврейського рабина, але також проповідників ісламу й християнства. Кожен із них намагався схилити кагана на свій бік. Під час цієї дискусії Обадія помітив, що і християнин, і мусульманин спиралися на юдейство як джерело їхніх релігій. Тому вирішив лишитися з кожним із них на одинці. Каган поставив їм питання, яку б вони обрали віру, окрім своєї власної. І перший, і другий віддали перевагу юдаїзму. Це остаточно переконало Обадію обрати саме цю віру.

Правда, юдаїзм прийняла переважно верхівка Хазарії. Поряд з цією релігією тут мало поширення мусульманство й християнство. Зберігалися й старі родо-племінні вірування. Також уже говорилося, що в 860      р. відбулася ще одна дискусія між юдеями, християнами й мусульманами при дворі хозарського кагана. Участь у цій дискусії брав Кирило, який не мав особливого успіху. Знову переможцем у цій дискусії виявився юдейський рабин.

Перед Хозарією, як і пізніше перед Київською Руссю, стояло питання вибору віри між християнством, мусульманством та юдаїзмом. Це обумовлювалося пограничністю Хазарії, яка виникла на межі двох цивілізаційних світів — мусульманського й християнського. Водночас ця держава відігравала помітну роль у транзитній торгівлі, яка значною мірою перебувала в руках євреїв. Вибір хозарською верхівкою юдаїзму мав свою логіку. Це давало каганату можливість краще прилучитися до міжнародної торгівлі і, відповідно, мати з неї більшу вигоду. Але був інший бік медалі. Юдаїзм у такій ситуації не мав особливих шансів стати «масовою релігією», яка б стала інтегратором населення держави. Це була релігія верхів, залучених до торгівельного бізнесу. Тому Хазарський каганат, судячи з історичних джерел, функціонував як поліконфесійна держава. Це стало не останньою причиною його дезінтеграції й загибелі.

Київська Русь, у певному сенсі, перебрала спадок Хазарського каганату. Ця держава, яка межувала з Хазарією й частково «поглинула» її території, теж знаходилася на межі християнського й мусульманського світів. У її житті важливу роль відігравала торгівля, до якої залучені були євреї.

Тож, при всій легендарності оповідей про «вибір віри» чи то в Хазарському каганаті, чи в Київській Русі, вони були не благочестивою вигадкою, а мали під собою серйозні підстави, а, можливо, почасти відобразили реальні факти. Справді, правителям Хазарії та Русі доводилося робити непростий вибір у питаннях віри. І від цього вибору значною мірою залежала доля їхніх держав.

Якщо ж говорити про князя Володимира, то він мусив вибирати не лише між християнством, мусульманством та юдейською вірою. Перед ним також постало питання, на яке християнство (західне чи східне) орієнтуватися. Адже його бабка Ольга маневрувала між «греками» й «німцями». Зрештою, князь Володимир мав можливість вибрати ще один варіант віри — язичницький. Що він і зробив на початках свого правління в Києві.

Далі буде

ДО РЕЧІ

Трохи історії. Та географії...

До речі, за повідомленнями інформаційних агентств, 1 червня розпочався Хресний хід на честь 1025-річчя хрещення Русі. Цікаво, що розпочався він із... Владивостока. Учасники акції їдуть залізницею у вагоні-храмі, де перебуває ковчег із часткою мощей князя Володимира. Наступні зупинки ходи — Хабаровськ, Новосибірськ, Єкатеринбург, Санкт-Петербург, Калінінград. Аж потім — Україна і Білорусь. — 1025 років тому на території Росії, крім міста Новгород, нікого більше не хрестили, — говорить історик і політолог Олександр ПАЛІЙ. — Як свідчать історичні дані, ще у 1130 роках, наприклад, були замучені київські проповідники на території Центральної Росії. Інакше кажучи, оця ювілейна Хресна хода, що розпочалася з Владивостока, свідчить про те, що є намагання переписати історію, виходячи з теперішньої політичної доцільності. Між іншим, 1025 років тому на місці сучасного Владивостока жили проманжурські племена.

В Україну хрещення прийшло з Константинополя. А в Росію — з Києва. Із цього випливає, що треба більше шанувати історичну достовірність і полишити вигадувати байки. Українці ж не почуваються меншовартісними від того, що прийняли християнство з Константинополя. Хіба може у росіян формуватися комплекс меншовартості тільки через те, що християнство від нас пішло до них?.. Якщо так, тоді проблема криється десь глибше.