«Харківські граблі-2»
Експерти зазначають, що в разі приватизації ГТС кінцевим власником обов’язково буде «Газпром»
Українському суспільству важко погодитися з можливим відчуженням газотранспортної системи. Від імені ініціативної групи «Першого грудня», до якої входять такі відомі моральні авторитети України, як В’ячеслав Брюховецький, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський, про це заявив член цієї групи, один із засновників Міжнародного економічного форуму в Давосі Богдан Гаврилишин. Із його слів, місія ініціативної групи — духовне та моральне відродження країни. «Ми реагуємо на події, пропоновані рішення, які торкаються інтересів суспільства і які вимагають моральної та етичної поведінки, тобто правди, прозорості, поваги до суспільства та окремих громадян», — наголошує економіст і додає, що ГТС — це ключове питання, від розв’язання якого залежить уся національна економіка, тому контроль над ГТС є фактором національної безпеки. Вчений назвав газову сферу України «шнурком на шиї економіки країни» та відзначив, що «жодний український уряд не мав фактично належної стратегії й не думав над тим, як позбутися того шнурка».
Гаврилишин вважає, що український уряд має дослухатися до думки суспільства, до порад досвідчених експертів, які вважають відчуження ГТС на даному етапі неможливим і навіть шкідливим для незалежності України. Тож група «Першого грудня» запросила взяти участь у відповідній дискусії відомих експертів з енергетичних питань — президента Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club Олександра Тодійчука та директора енергетичних програм центру «Номос» Михайла Гончара.
«Питання приватизації ГТС, — вважає Тодійчук, — вийшло за межі технологій та інженерних рішень, воно дуже політизоване. Це не просто трубопровід. Тому нам треба застрахуватися. Бо будь-яка помилка може стати для нашої держави непоправною. Тим більше, що за минулі 20 років їх було надзвичайно багато». Експерт нагадав про наслідки недолугої приватизації нафтопереробної промисловості, про долю українського нафтопроводу Одеса—Броди... Він відзначив, що «колишній прем’єр за свої певні помилки (я не хочу давати політичних оцінок, але те, що вони були, ми всі розуміємо) знаходиться у в’язниці». І додав: «Ми як незалежні експерти хотіли б допомогти сьогоднішній владі, застерегти її від персональних ризиків у майбутньому».
Говорячи про приватизацію та реформування «Нафтогазу України» та української ГТС, експерт ставить запитання: «Що краще: приватне чи державне?» Відповідаючи, він зазначає, що за досконалих правил гри на ринку у західному світі це майже байдуже, бо там не можна порушувати правил — позбавлять ліцензії. Щодо України, яка існує нині за умов величезного тиску з боку Росії, то будь-який приватний власник в Україні, на думку Тодійчука, не зможе втримати ГТС — «кінцевим власником все рівно буде «Газпром». «А це не лише монополіст, а й елемент великої геополітичної гри. Чи готові ми повернутися до некращого минулого тільки для того, щоб «Газпром» міг господарювати на нашому ринку?» — запитує експерт. На його думку, на даний час «енергетична безпека в Україні втратила свою цінність для держави». Якби так не було, вказує Тодійчук, ми б не допустили ані угоди 2009 року, ані Харківських угод, бо мали б відповідний аналіз їхніх наслідків і прогноз на майбутнє.
Експерт відзначає, що реверсні схеми газопостачання почали інтегрувати Україну до єдиної європейської газотранспортної системи завдяки наявності в Україні унікальних за обсягами підземних сховищ газу, які можна використовувати як торговий майданчик. «Відтак ми здатні створити на нашій території європейський ринок газу, — вказує Тодійчук. — Та чи буде це можливо, якщо ми передамо блокуючий пакет «Нафтогазу України» до чужих рук?» На думку експерта, громадяни України мали б знати всі сценарії та варіанти відчуження та реформ ГТС, які пропонує держава.
«Чому втрату контролю над ГТС ми відносимо до питань національної безпеки? — запитує Гончар і відповідає: — Економіка України надзвичайно, гіпертрофовано, аномально газоємна. Порівняно з сусідньою Польщею цей показник у нас на порядок вищий, порівняно з Словаччиною — у 4,3 разу, з Угорщиною — утричі. Я вже не кажу про Німеччину, Францію, Італію, Великобританію чи Данію, які є зразковими енергоефективними країнами. Але ж спочатку я назвав країни, які ще порівняно недавно мали приблизно такі ж позиції, як у нас». «Хто керує газовими потоками в газомісткій економіці, — продовжує експерт, — той, по суті, контролює цю економіку».
«Що б там інколи не говорили в Європі, в Європейському Союзі про партнерство з «Газпромом», сьогодні він демонстративно ігнорує європейське енергетичне законодавство, — наголошує Гончар, — Україні та Молдові вказує на необхідність вийти з європейського Енергетичного товариства, а від Брюсселя вимагає відключити на певних напрямках дію третього енергопакету. Тобто «Газпром» і російська влада в цілому мислять категоріями експансії. І порушення статусу українського ГТС як території, вільної від «Газпрому», автоматично означає подальшу його експансію в Європу».
«Отримавши контроль над ГТС України, «Газпром», — переконаний Гончар, — буде практично забезпечувати наш газовий баланс, і лише деякі мрійники з уряду десь там за кулісами говорять, що «Газпром» буде відповідати за транзит газу, а ми тут в Україні будемо, мовляв, формувати газовий баланс. Стиль російської дипломатії можна описати двома словами: «розвод» і «кидок». «Розвод» вже відбувся, бо неофіційно обговорюють варіант або вже й робоча версія здачі ГТС чи у вигляді спільного підприємства, консорціуму, чи оренди в обмін на так званий здешевлений газ. А «кидок» буде, очевидно, дещо пізніше: тенденції на світових енергоресурсних ринках свідчать, що на тлі економічної стагнації та проблем в Єврозоні тренд енергетичних цін йде вниз. Якщо газ для України збереже прив’язку до нафтових цін, то й газові ціни падатимуть. «Газпром» визнає, що незабаром знижуватиме свої ціни для Європи. Тож омріяна нашими посадовцями ціна газу у 260 доларів за тисячу кубометрів, яка зараз видається панацеєю від усіх фінансових проблем України, буквально за рік може виявитися абсолютно співмірною з тою, за якою отримуватимуть російський газ наші європейські партнери. Таким чином конкурентна ситуація для вітчизняних товарів на користь України кардинально не зміниться».
Експерт називає цю ситуацію «харківські граблі-2» і вказує, що ситуація на енергетичних ринках змушує українську владу відкинути варіант приватизації ГТС, який нині опрацьовують. «І не тільки в контексті несприйнятливої кон’юнктури, — додає Гончар, — бо можна здати ГТС в обмін на ніщо. Слід відкинути його принципово. Як такий, що суперечить національним інтересам і завдає шкоди національній безпеці. Тим більше, що в ухваленому з подачі нинішнього Президента законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики чітко вказано на завдання перевести українські газотранспортні й електричні мережі на умови функціонування, що діють в державах Європейського Союзу». «Оце і є відповідь на те, що потрібно робити замість потенційно небезпечної оборудки «ГТС в обмін на дешевий газ», — зазначає експерт.
