За свою країну готові боротися?

Країна потребує боротьби за неї тут. Було б добре, аби кожен з молодих людей пам’ятав про це. Ті, хто сьогодні їде, виїхав, або ж думає про те, щоб податися закордон на заробітки, аргументуючи це тим, що буцімто державі вони не потрібні, передусім подумали, чи мають вони що відповісти на запитання: що я зробив для держави, щоб бути їй потрібним?

Чи не схожа молодь на «ненависних» олігархів, коли обирає варіант емігрувати, шукаючи працевлаштування. Перші, викачують з країни гроші і вкладають їх в чужі економіки, купуючи нерухомість, авітівки, відкриваючі банківські рахунки в іноземних банках. А наші юнаки та дівчата «експортують» найцінніше — людські життя: знання, вміння, досвід. Отримуючи тут освіту (за підрахунками аналітиків підготовка одного фахівця у вищій школі обходиться в середньому в 100 тисяч доларів) молодь інвестує її в чужі держави, і далеко не завжди ці інвестиції є правильно оціненими, йдеться зокрема про випадки, коли наша молодь з дипломом магістра економіки миє посуд в американському фастфуді. У цьому контексті Неля Ваверчак у своїй авторській колонці «Крах ринку праці. Крах сподівань» слушно підмітила: «Кожен у житті робить свій вибір. Та чи кожен вибір далекоглядний?».

Беззаперечно країна сьогодні переживає кризу ринку праці. І це підтверджую численні дослідження, зокрема й те, що ми подаємо нижче у матеріалі Наталі Білоусової. І очевидно, що в умовах, коли роботу втрачають досвідчені та кваліфіковані, перше робоче місце молодій людині з ще «гарячим» дипломом тяжко знайти. До слова, в таку ж скруту сьогодні потрапила і молодь Італії, Франції та заможної Німеччини. Але хіба хтось чув про міграційні хвилі з цих країн?

Чому зрештою молодь не береться створювати робочі місця. Приклад юнака з Херсону, який ми подаємо нижче, є підтвердженням тому, що це цілком реально. І при бажанні усі бар’єри, про які говорять фахівці: кредитний дефіцит, зарегульованість, корупція, можна подолати. А такий недолік як «відсутність досвіду» можна взагалі перетворити на «перевагу». Адже молодість позбавлена «скепсису».

Готуючи матеріал до друку, ми намагались з’ясувати скільки молодих людей в Україні сьогодні ризикує розпочати власну справу. В спілці підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств нам відповіли, що такої статистики не мають. Перший віце-президент. генеральний директор об’єднання В’ячеслав Бик пояснив «Дню», що такий облік не ведеться взагалі. Мовляв, така статистика є недоцільною. Кількість молодих людей, які ризикую стати роботодавцем, хоча б самому собі, нікчемно мала. І цьому, за його словами, є щонайменше чотири причини: відсутність досвіду, грошей, репутації у кредитора та брак підтримки від держави, родичів, друзів. А чи не є ця «нікчемно мала» (хочеться вірити, що поки що) кількість зародками тієї «критичної» маси, яка потрібна України для перетворення? Можливо саме тут треба нарощувати «м’язи»?