Чи хоче Донбас федералізму?

50 активістів, що представляють різні політичні партії та громадські організації, серед яких були такі, як ПСПУ Наталії Вітренко і «Русский блок», провели в Донецьку мітинг, присвячений 96-й річниці з дня заснування Донецько-Криворізької республіки. Як повідомляє donbass.ua, ця подія пройшла біля пам’ятника Артема (Федора Сергєєва) - радянського революціонера і засновника ДКР.

Мітингувальники тримали плакати: «Нет — евроколонизации», «Галицийским фашистам не место в Донбассе», «Палачам ОУН-УПА — вечные проклятия народов», «Донецко-Криворожская республика — територия Российской Федерации», «За правду! За землю русскую! За веру православную!». Цього разу варто нагадати, що про покарання за розпалювання міжнаціональної ворожнечі говорить 161 стаття Кримінального кодексу України. Щодо  конфесійної складової, то УПЦ МП засудила так зване «політичне православ’я» ще кілька років тому.

Окрім усього іншого, на мітингу жорстко розкритикували діючу владу за те, що вона «йде на поводі у Заходу», а також прозвучали слова про необхідність якомога скорішої федералізації країни. Найбільш символічним елементом акції стала роздача всім охочим «паспортів Донецької республіки».

«...Коли б влада донецька була б уважніша до історії і ідеології свого рідного краю, це свято мало б бути в Донбасі офіційним. Зараз, як ніколи, треба вивчати цю історію», — цитує zadonbass.org фейсбуківський запис екс-директора української філії Інституту країн СНД і автора книги «Донецко-Криворожская республика: расстрелянная мечта» Володимира Корнілова, який вів активну риторику, пов’язану з ДКР і на початку 90-х (в рамках «Интердвижения Донбасса»), і в період подій 2004—2005 років.

ГУБЕРНАТОРСЬКА ВІДСІЧ

У матеріалі «Діалог політкультур» («День» № 17 за 31 січня 2014 р.) ми вже розглядали недавні заяви кількох представників кримського парламенту з приводу потреби «самовизначення півострова» у зв’язку з протестними подіями в Києві і депутата Донецької міськради Тетяни Мармазової, що виступила з тезою про неминучість федералізації. (Заради справедливості треба зазначити, що розкольницькі голоси останні два місяці лунають і з боку опозиційних суспільно-інформаційних кіл).

Трохи пізніше стало відомо, що Новоазовська райрада Донецької області прийняла рішення, яке затвердило текст звернення до Верховної Ради з вимогою закріпити федералізацію в Конституції. Але згодом місцева прокуратура після перевірки законності цього рішення змусила його скасувати.

У свою чергу, губернатор Донеччини Андрій Шишацький, коментуючи на одній зі своїх останніх прес-конференцій тему федералізації, як передають ЗМІ, наголосив, що сьогодні в Україні не кращий час для обговорення питання зміни форми державного ладу. «Я вважаю, що сьогодні безвідповідально і несвоєчасно в такий тривожний час обговорювати питання федералізації і питання того, хто кого сьогодні годує, — каже голова Донецькою ОДА. — Так само я вважаю безвідповідальними будь-які заяви про сепаратизм. Разом треба вибиратися. І потім уже в атмосфері добра про щось міркувати... Федералізм слушний для сильних держав, таких як Федеральна Республіка Німеччина. А ми зараз не можемо собі дозволити грати у федералізм. Це все може погано закінчитися, аж до втрати незалежності».

УСЕ СПОКІЙНІШЕ, НІЖ ХОТІЛОСЯ Б КОМУСЬ

2012 року соціологічна група «Рейтинг» проводила дослідження, за результатами якого виявилось, що Донбас є одним із регіонів-лідерів щодо зростання патріотизму. Абсолютну більшість респондентів тоді не підтримали ні відділення від України Галичини (84%), ні Криму (90%) або Донецького регіону (90%). За відділення шахтарського краю виступили лише 2%, при цьому близько 2% на Заході і лише 8% у самому Донбасі.

Іншими словами, ідеї сепаратизму і федералізму (який в українському випадку можна розуміти як потенційно підготовчу стадію до остаточного поділу країни не окремі державні утворення) переважній більшості мешканців краю териконів не близькі, як би не намагалися представити зворотне деякі політики та громадські діячі. Сепаратистські і федеральні настрої в Донбасі не мають широкої соціальної підтримки і, по суті, є маргінальними.

Серед мешканців регіону очевидне тверде розуміння, що розривати Україну або йти шляхом цього розриву не можна, оскільки в історії просто так нічого не з’єднується і нічого безболісно не розпадається. Крім того, в Донбасі як індустріальному регіоні, судячи з усього, прекрасно усвідомлюють серйозні економічні загрози, до яких можу призвести розкольницькі ігри. Навряд чи зацікавлені в цьому й донецькі олігархи.

У політико-економічному відношенні федералізація в нинішніх українських умовах реально може призвести до фактичної феодалізації. Розширення ж повноважень і бюджетних можливостей місцевих органів влади навряд чи чимось допоможуть з урахуванням «особливостей національної корупції». Тут же слід зазначити, що за пасіонарним обстоюванням федеральних ідей тими або іншими діячами проглядають, як правило, спроби побачити себе на провідних політичних ролях в рамках передбачуваних автономних одиниць.

Кажучи ж в цілому, в Україні існують певні економічні взаємозв’язки і взаємозалежності між регіонами, і від розриву цих ниток постраждати можуть усі. Адже різні економічні райони країни відрізняються між собою природними і господарськими умовами, трудовим потенціалом. Одні області спеціалізуються на виробництві певної продукції і забезпечують нею інші частини країни, а натомість отримують ті, які відсутні в цьому районі. Таким чином, відбувається обмін результатами праці.

КОМЕНТАР

«СЦЕНАРІЇ, НАПИСАНІ КРЕМЛЕМ, ЗАЛИШАЮТЬСЯ ЯВИЩЕМ МАРГІНАЛЬНИМ»

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ (Донецьк):

— На мій погляд, пан Шишацький є дуже дисциплінованим партійцем, який виконує загальну партійну лінію. А ми знаємо, що ніяких розмов про федералізацію зверху від Партії регіонів не йшло. Навіть після скандального «сльоту» в Харкові голова фракції засудив ці дії, а не підтримав.

Тут також діє ще й особистий чинник. Добкін, за багатьма джерелами, напряму пов’язаний з Медвечуком і намагається грати саме за його сценарієм, не дотримуючися партійної дисципліни. А от Шишацький якраз навпаки, безумовно, маючи владні амбіції, підкреслює: нічого спільного з Добкіним та цією лінією поведінки він не має.

Із другого боку, суттєвих відмінностей між більшістю населення Харківщини та Донеччини немає. І тому такі заклики до сепаратизму та федералізації неактуальні. Можливо, за інших умов державності, за іншою політичною ситуацією це питання й варто було б порушувати, однак не сьогодні й не зараз. Такі сценарії, написані Кремлем, залишаються явищем маргінальним.

Відповідно, та частина суспільства Донеччини та Харківщини, яка виступає з такими закликами, як, наприклад, «Донецька республіка», актуалізує свої тези лише в певний період за певних умов.

Більшість населення Донеччини виступає за єдину унітарну державу й не поділяє думок щодо федералізму. А всі ці розмови є лише частиною політичної кон’юнктури. Та я не виключаю, що ситуація може змінитися. Усе залежатиме від того, яким чином буде вирішено ситуацію в Києві, наскільки вдалим буде компроміс між сторонами конфлікту й чи буде він взагалі. Тому я не виключаю негативного розвитку.

Я певен, що абсолютна більшість людей на Донеччині є прихильниками мирного врегулювання конфлікту та припинення насилля. Звісно, більшість населення хоче, щоб чинна влада залишилась. Адже є багато чинників, які їм не дозволяють бути прихильниками опозиції та Майдану, тим паче, що абсолютна більшість людей не розділяє цих понять. Люди не розуміють відмінності між громадським спротивом, який започаткував Майдан, та політичною опозицією, яка примкнула до цього руху через певні чинники та можливості.

Донеччани мають сталу думку, яку дуже складно змінити, навіть за допомогою інформації та ЗМІ. І ці уявлення людей мають глибинний характер. Можу додати, що до листопада, до початку Євромайдану, в Донецьку протестів проти Асоціації чи ЄС не було. Якщо й були, то це були немасові акції маргінальних угруповань типу «Русский блок» або «Донецька республіка». Натомість була провладна акція на підтримку Угоди з ЄС.

Підготувала Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День»