Це — Окупацiя!

Якщо це геополітичне протистояння Заходу і Росії, то воно занадто далеко зайшло. Методи і інструменти, які використовує Російська Федерація є неприпустимими. Україна в цій ситуації, на жаль, стала своєрідним полігоном для зіткнення світових гравців. Порушені — територіальна цілісність і суверенітет України, українсько-російські і міжнародні договори, інформаційні і моральні рамки... На сьогоднішній день можна точно стверджувати, події в Криму — це воєнна агресія Росії по відношенню до України. «Відповідно до норм міжнародного права ці дії класифікуються як військова агресія», — сказав днями колишній секретар РНБО Євген Марчук в ефірі Першого національного.

Зовнішній чинник. Володимир Путін ніколи не приховував свого ставлення до України. Не дивлячись на постійні формальні заяви російського президента про повагу до суверенітету України, відомі і інші його висловлювання про нашу країну. Найбільшою катастрофою XX ст. Путін назвав розпад Радянського Союзу.  А на Бухарестському саміті (Україні мали надати ПДЧ щодо вступу в НАТО, але через дії Росії і блокування цього питання Німеччиною та Францією так і не надали) Путін взагалі сказав, що Україна не є повноцінною державою. Перелік подібних висловлювань можна продовжити.

Всі вони свідчать про те, що російська політична еліта ніяк не може погодитися із втратою України. Це мало прояв в російських інформаційних кампаніях, роботі дипломатичних відомств, безпекового сектору, українсько-російському економічному співробітництві, пропагуванні «Русского мира» РПЦ, у впливі через «п’яту колону» на політичні процеси в самій Україні тощо. Тобто Росія цілеспрямовано протягом багатьох років готувалася до того, що сьогодні відбувається в Криму.

ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА. СЕЛО ЛЮБИМІВКА. 80 КМ ВІД СІМФЕРОПОЛЯ... ТРИМАЙТЕСЬ, ДОРОГІ, З ВАМИ ВСЯ КРАЇНА! / ФОТО РЕЙТЕР

Російсько-грузинська війна лише розв’язала руки РФ і додала азарту: світ фактично «проковтнув» анексію Абхазії та Південної Осетії. А скільки геополітичних перемог лише за останні роки? Сирія, Сноуден, іранське питання, зупинка підписання євроасоціації Україною... Єдине, правда, що зіпсувало настрій Путіну — це Майдан. Причому двічі: у 2004-му і зараз. Це основна причина, яка змусила Путіна зараз піти у рішучий наступ і нарешті вирішити «українське питання». Ну а думка про те, що Захід в черговий раз займеться політикою «умиротворення», лише додала впевненості.

Внутрішній чинник. Росія скористалася певним вакуумом влади в Україні і почала реалізацію добре спланованої військової операції в Криму. Це говорить про те, що українські політичні процеси ретельно аналізуються росіянами. Час підібраний дуже вдало. Проте проблема не стільки в Росії (вони своїх намірів ніколи не приховували), скільки в новоспеченій українській владі. Про результати її керування говорити поки зарано, але методи роботи та кадрову політику вже маємо можливість аналізувати.

ФОТО РЕЙТЕР

Поки на Майдані відспівували хлопців, які загинули в протистоянні з попереднім режимом, в парламенті паралельно вже ділили посади (політики просто світилися від щастя). Безумовно, керованість країни треба було відновлювати, але якими методами? А методі були кулуарні, не до кінця юридично чисті, фінансові, одним словом, старі правила продовжили працювати. В результаті, новий склад Кабміну таки затвердили, навіть «протягнули» через Майдан, але люди все одно залишилися незадоволеними, не говорячи вже про професіоналізм та досвід нових кадрів.

Перші практичні кроки також викликають питання. Хіба затриманий хоч один посадовець з минулої влади? Хто буде відповідати за десятки побитих і вбитих людей? Як так сталося, що Янукович потрапив до Росії і став інструментом впливу? Дії ж нової влади після початку російської кампанії в Криму, взагалі відкрито поставив питання про компетентність окремих людей на високих владних посадах. «Я сподіваюсь, що до війни не дійде. Можливо пацифістська позиція виправдана. Але не можна провокувати ворога слабкістю! Навіть Посла України в Росії не відкликали! Хоча б для консультацій...», — написав на своїй сторінці у Фейсбуці експерт Валерій Чалий.

*  *  *

На жаль, сьогодні українське суспільство стало заручником військової агресії з боку Росії. Розхитувати і так слабку владу, яка навіть в таких умовах намагається вирішувати свої вузько-корпоративні інтереси, все одно близько до самогубства. Наразі треба акумулювати всі здорові сили заради протидії російському втручанню і збереженню країни. Але паралельно не забувати фіксувати всі «здобутки» нинішньої влади. Це підстави на майбутнє виставити рахунок. І він буде. Майдан показав.

Чому російська агресія стала можливою? Які можливі сценарії розвитку подій в Криму? Відповідають експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ

«КРИМОМ КЕРУЮТЬ НЕ ПАРЛАМЕНТ І НЕ РАДМІН, А ВІЙСЬКОВІ РАДНИКИ З РОСІЇ»

Андрій КЛИМЕНКО, голова ради Таврійського інституту регіонального розвитку, політичний і економічний експерт:

— Останнім часом у Криму сталися події, які сильно насторожують і своїм змістом розкривають технології того, як зараз ухвалюються рішення в автономії. Недаремно ні на прес-конференції в заблокованих будівлях органів влади, ні на засідання ВР і уряду не допускаються ні українські, ні кримські журналісти, а самі процеси прийняття ухвал приховані від сторонніх очей. Колишні вимоги Володимира Константинова та Сергія Аксьонова про розширення повноважень Криму, більшу самостійність, вимоги економічних прав для Криму були в межах норми і були з’ясовні з погляду нормальної логіки і здорового глузду.

Проте в останні дні, коли керівники Криму взялися практично до силових дій, коли вони намагаються перепідпорядкувати собі всі більш-менш значимі структури, в першу чергу силові, коли вони силоміць змушують адміралів і старших офіцерів приймати присягу на вірність «мешканцям АРК і міста Севастополя», коли Сергій Аксьонов називає себе Верховним головнокомандувачем Криму, і говорить про те, що в Криму буде створено власне Міністерство оборони, коли планується створення коридору для виведення всього особового складу Збройних Сил України з Криму при тому, що вони залишать на місці російським військовим все майно і озброєння, — це все нагадує фільми абсурду, це не відповідає і не може відповідати інтересам самого Криму. Я знаю Константинова і Аксьонова, вони, можливо, в чомусь обмежені люди, але вони не самогубці, і при здоровому глузді самостійно ніколи б не додумалися до таких самогубних для автономії речей як міністерство оборони, виведення українських військ, до фактичної ліквідації функціонування прикордонних, митних, оборонних та інших структур. Це руйнує всю інфраструктуру Криму, знищує всілякі перспективи його розвитку, позбавляє перспективи його курорти як мінімум на 10 майбутніх років, врешті-решт — це ставить хрест на їх особистих кар’єрах. Вони не можуть цього не розуміти і це не в їхніх інтересах.

Ситуація ж пояснюється дуже просто. У будівлях Верховної Ради і Ради міністрів Криму — парадоксальна картина. Кабінети на поверхах вищих керівників влади Криму займають невідомі до цього в Криму люди з військовою виправкою, які володіють підривними технологіями та вільно заходять до їхніх кабінетів. Це вони готують їм папери на підпис, це вони реально приймають ухвали, які проводяться як ухвали сесій, постанови уряду, накази «Верховного головнокомандувача». Це розкриває страшну правду про ситуацію в Криму — влада в автономії реально вже не належить ні Константинову, ні Аксьонову, ні ВР, ні Раді міністрів, її захопили радники з Росії, і саме тому будівлі і ВР і уряду в першу чергу охороняються до зубів озброєними військами спецпризначення Росії, тому будівлі і прилеглі квартали оточені та охороняються кулеметниками. Вони готують накази і ухвали, які згодом просто оприлюднюються як ухвали ВР і уряду, і підписуються підневільними головою ВР і Радміну. Неважливо сьогодні, чи вони погодилися на цю роль маріонеток добровільно, чи були змушені обставинами або спеціальними заходами, погрозами, блокадою, захватом у заручники рідних і близьких, — методів спецслужби знають багато! — сьогодні річ не в цьому, а в тому, що влада державних органів України зараз вже не поширюється на Крим, ухвали тут приймаються не законними структурами, а іноземними агентами і на шкоду Україні. Це пояснює, чому адмірали і вищі офіцери, чому керівники відомств, так зовні легко погоджуються приймати, здавалося б, абсурдні присяги і вчиняють дії, які здаються нелогічними з погляду здорового глузду. Радники, якщо їх так можна назвати, керують не лише структурами влади України, але і всіма підрозділами російських збройних сил, введених до Криму.

Окрім іншого, ці радники цілеспрямовано працюють із кримськими прес-службами органів влади, кримськими ЗМІ, підлеглими органам влади, з російськими журналістами, якими зараз наповнений Крим, і через них повідомляють світу тенденційну і спотворену інформацію про ситуацію в Криму. Наскільки відомо, сплановані цілі інформаційні кампанії, які реалізуються для прикриття реальних цілей і реальних дій російських військових і російських радників у Криму.

Все це говорить про те, що, по-перше, Росія зробила серйозні висновки з невдалих спроб підпорядкувати собі Крим на початку 90-х років минулого сторіччя, коли в Криму був присутній лише нечисленний і неагресивний уряд Євгена Сабурова, в якому був лише один радник із спецслужб. Сьогодні ситуація абсолютно інша — всю владу у ВР і уряді, в силових відомствах і спецслужбах Криму вже захоплено спецслужбами Росії, і їхні технології чітко продумано і сплановано. Ніхто не знає, скільки радників насправді, але за моїм аналізом, їх мають бути сотні, і ними охоплено всі вузлові структури життєзабезпечення Криму і Севастополя. Реальну владу України в регіоні вже паралізовано і вона перейшла до інших рук.

Ситуація в автономії близька до катастрофічної, проте, думається, що ще не все втрачено. В Україні є грамотні фахівці у військовій сфері і у сфері діяльності спецслужб, і вони зможуть розробити програму протистояння та знайдуть форми нейтралізації зовнішнього впливу на Крим і повернути автономію до правового поля України. Потрібно лише розуміти, що зволікання навіть на годину, може мати вирішальне значення і ситуація може пройти точку неповернення.

«ДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ МОЖНА ОЦІНЮВАТИ ЯК БЛИЗЬКІ ДО АДЕКВАТНИХ»

Микола СУНГУРОВСЬКИЙ, директор військових програм Центру Разумкова:

— Дії Росії в Криму не можна класифікувати за міжнародною класифікацією як конфлікт. Це так звана війна чужими руками. За такої ситуації військовий контингент покликаний виконувати три функції: бути символом — Росія нас не залишить, блокувати силові структури для того, щоб вони не чинили опору, — в ідеалі, аби вони здалися росіянам, захоплення стратегічно важливих об’єктів, зокрема органів керівництва. Така тактика проводиться в Криму. Основною діючою силою, як на півострові, так і у східних регіонах, виступають люди в цивільному: активісти, козацькі загони — які дестабілізують ситуацію, викликають збурення, нагнітають напруження. Кінцевою ж метою є ліквідація нової влади і приведення до влади маріонеток, якщо це не вдається — домогтися того, аби південно-східні регіони висловили свої сепаратистські наміри і проголосили незалежність від України. Якщо ж і цієї мети не буде досягнуто, очікується локалізація дій у Криму і створення там українського Придністров’я.

Оскільки Росія ніколи не ганяється за одним зайцем, є і побічні цілі. По-перше, активізація Південного потоку, демонстрація Заходові, що Україна ненадійний партнер і необхідно схилятися до тих пропозицій, які робить Росія, це переспрямування туристичних потоків із Криму до Сочі та інших бізнес-проектів.

Ситуація з Березовським відповідає другому пунктові — ізоляція силових структур і примушення здатися. Якими методами його змусили піти на такі кроки, не знаючи подробиць, казати важко. Не знаю, чи це його особисте рішення, чи його змусили шляхом якогось тиску. Наші громадяни у східних регіонах і Криму мають врахувати одну річ, якщо тиждень тому такі дії могли розглядатися як сепаратизм, масові безладдя, за існуючих умов усі дії чи бездіяльності розцінюватимуться як державна зрада. На підтримку силових структур, які перебувають у Криму, варто сказати, що вони часто перебувають у стані блокування і не мають можливості отримати допомогу ззовні. Засуджувати їх не повертається язик, тому що вони залишилися навіть без їжі та медичної допомоги. У цих випадках я порекомендував би їх командуванням у крайньому разі складати зброю і виводити людей з підрозділів — хоч таким чином врятувати життя хоч частини їхніх підрозділів. Це має бути обумовлено шляхом звернення до українського військового командування: не маю можливості втримувати свій об’єкт і прошу дозволу його звільнити — тоді це не розглядатиметься як зрада.

Події в Криму можна порівнювати з абхазькими чи осетинськими лише з погляду підготовки сценаріїв. В обох випадках була підготовка у вигляді проведення навчань. Перед кавказькими подіями там були великомасштабні навчання російських збройних сил, внаслідок чого там було зосереджено досить потужне угруповання. Це дало змогу швидкими темпами домогтися бажаного результату. У нас ситуація інакша. Під виглядом навчань підняття по тривозі було зосереджено по периметру російського кордону сили, але основним був Крим. Акцент робиться не на застосуванні збройних сил, а на застосуванні цивільних активістів, російських «тітушок». Ситуація безкровна до певного моменту — до першого пострілу. Російська сторона домагається, аби цей постріл пролунав з українського боку, і це буде сигналом  для розширення масштабів військової присутності.

На даний момент дії української влади можна оцінювати як близькі до адекватних. Вони не зовсім адекватні лише тому, що владі лише кілька днів, і за такий час налагодити якісне оперативне керування військами досить важко, враховуючи розвал, який там був. Можна було б бажати кращого, але немає можливості — слід бути реалістами.

Щодо міжнародної допомоги, вона вельми обмежена, тому що оперативність ухвалення рішення в існуючих інститутах безпеки, таких як ООН, НАТО, ОБСЄ, займають тижні, а ситуація в нас розвивається з темпами, які вимірюються годинами чи навіть хвилинами. Така допомога буде недостатньо ефективною, хоча використовувати потрібно всі існуючі механізми. Окрім того, можна було б запропонувати звернутися до США для проведення в Чорному морі антитерористичної операції патрулювання. На території України з’являються люди в камуфляжі, без розпізнавальних знаків, які можуть бути ідентифіковані як терористи. То чому б не завадити їх проникненню на територію України. Можна було б звернутися з ініціативою створення Фонду «Друзі України» з тих країн, які співчувають, аби вони надіслали своїх спостерігачів для надання оперативної фінансової та гуманітарної допомоги. Такі організації існують у Сирії і Єгипті.  

Крим — це особлива частина України, тому що кримчани дуже ревно ставляться до свого статусу незалежного утворення. З другого боку, єдиною титульною нацією там є кримські татари, що ускладнює ситуацію. Потрібно зменшувати внутрішню дистанцію і проводити проукраїнську політику з боку центральної влади. Але це повинно робитися в рамках єдиної скоординованої політики центральної влади щодо децентралізації цієї влади. Необхідно проводити чітку адміністративну реформу з переглядом розподілу функцій від центру до місцевого самоврядування. Тоді кримчани відчують, що вони самі керують собою, у них більше ресурсів. Якщо в Криму буде забезпечено державний добробут, моментів, що дестабілізують, стане менше.

«...БУДЬ-ЯКА ЯВНА ВІЙСЬКОВА АКЦІЯ ПРОТИ УКРАЇНИ ЩЕ БІЛЬШЕ ПОГЛИБИТЬ РІШУЧІСТЬ БІЛЬШОСТІ УКРАЇНЦІВ ВІДОКРЕМИТИСЯ ВІД РОСІЇ»

Д-р Метью РОЖАНСЬКІ, директор Інституту Кеннана у міжнародному центрі науковців ім. Вудро Вільсона:

— Я досі вважаю неймовірним те, що відбувається. Я насилу можу повірити, бо нещодавно зі своєю сім’єю відпочивав у Ялті...

Я ніколи не думав, що може статися збройне вторгнення Росії, тому що це принесе негативні наслідки для всіх сторін. Але це таки сталось. Тепер я можу тільки сподіватися, що хоч якість крихти розуму переважать у Москві, і керівництво Росії зрозуміє, що будь-яка явна військова акція проти України ще більше поглибить рішучість більшості українців відокремитися від Росії. Навіть у найгіршому випадку, якщо Росія анексує територію України або визнає незалежність Криму а-ля Абхазія, очевидно, що Росія не зможе поширити свій вплив набагато далі. Навіть більшість у східних областях вельми некомфортно почуватиметься після такого кроку. Так що у результаті буде трохи менша Україна, яка сильно бажатиме відійти від Росії і рухатися до Європи.

У цей момент роль США обмежена. Ми повинні голосно і чітко говорити, що дії Росії матимуть серйозні економічні санкції, які додатково завдадуть збитків російській економіці. Обама скасує свою участь у G8 і теж саме стосуватиметься інших міжнародних форумів. Однак ми не можемо погрожувати військовими акціями, так як і український уряд не може діяти військовими методами: це тільки набагато погіршило б ситуацію і дало б Росії привід збільшити свою військову присутність.

«УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО Є МУДРІШИМ, НІЖ ЦЬОГО ОЧІКУВАВ ПУТІН»

Олексій ТОЛКАЧОВ, громадський діяч, правник, філософ:

— До виникнення такої ситуації в Криму призвело насамперед послаблення державної влади в Україні й загалом держави як такої. Це — прямий наслідок революції, яка була спланована й трохи спровокована російською п’ятою колоною. Наскільки я розумію, Януковича від самого початку шантажували, щоб він відмовився від підписання Угоди про асоціацію. Це був шантаж державного розколу й громадянської війни, а не фінансові важелі. Складається враження, що Януковичем керують ззовні, з Кремля, й підставляли його, цілеспрямовано послаблюючи державну владу в Україні.

Скориставшись умовами послаблення, були проведені провокації та введені війська, хоч вони ще так себе не називають. Путін очікує пролиття крові в Україні. Однак розрахунок на провокації не спрацьовує, оскільки українське суспільство є надмірно мудрим, мудрішим, ніж цього очікував Путін.

Жахає те, що, ймовірно, Путін розраховував на міжнародну реакцію — осуд та ізоляцію Росії — для нього це не є аргументом, щоб зупинитися. Утім, на нього може подіяти економічний крах самої Російської Федерації. Обвал рубля, фондової біржі, паніка в банківському секторі, відцентрові настрої в певних регіонах Росії, посилення сепаратистських груп та демократичних рухів — це єдине, що може подіяти на нього в теперішніх умовах.

Порівняння із Абхазією та Осетією не дуже доречні — Грузія воювала, бо там була вертикаль державної влади. У нас сьогодні такої вертикалі немає. Окрім того, там були жертви. В нас жертв немає, а всі провокації робляться завезеними людьми з Росії. До того ж неспівмірний розмір. Якщо тоді йшлося про захист населення  в Абхазії, Північній Осетії, то тепер Рада Федерації ухвалила рішення, яке дозволило ввести війська на територію України, — обмежень щодо території тільки Криму немає. Тут операція повномасштабніша.

Є сподівання, що це все буде використовуватися як шантаж перед президентськими виборами в України, щоб продавити кандидата, який вигідний Росії. Саме цим можна обгрунтувати перенесення референдуму в Криму з 25 травня на 30 березня — за два місяці вони матимуть «козир», аби шантажувати ним Київ та весь народ України й проштовхнути кандидата, який під дудку Путіна зможе об’єднати весь народ та зберегти цілісність країни. Це просто політична гра. Реакція Києва є частково адекватною. Вона правильна у частині, де вирішено не застосовувати зброю у відповідь й не чинити жорсткої протидії російському агресору. Це дуже мудра позиція, бо вона ламає лінійний план Путіна, що після агресії буде відповідь. Утім, у сфері інформаційної війни та пропаганди реакція недостатня. Українське інформаційне поле, як решето: воно не лише не чинить протидії й не веде контрпропаганди для російського суспільства, але й не здатне захистити українське суспільство від російської пропаганди.

Сподівання на допомогу Заходу є резонними, але за умови відстороненості й пасивності Європи, треба робити це активніше. Європу потрібно лякати, особливо це стосується поляків. Потрібно пояснювати, якщо Росія проковтне Україну чи принаймні її частину, наступною буде Польща. Тоді реакція буде зовсім іншою.

У разі стабілізації ситуації в Криму, потрібно буде рішуче заборонити в’їзд до Криму всіх пропагандистів, екстремістів. Ми пам’ятаємо як Лужков виголошував на одній зі сцен, що Севастополь — це місто російської слави. Також  там потрібно вести пропаганду, але підкріплювати її потрібно економічним чинником. Треба показати, що Криму значно вигідніше перебувати в складі України, ніж у складі РФ. Потрібно зробити пріоритети в інвестуванні, реалізувати інфраструктурні проекти: дороги, додаткові аеропорти тощо. Кримчани мають відчути вигоду. Заразом, потрібно провести пропаганду й нагадати кримчанам, що вони на 70—80%: залежні від України. Якщо вони втрачають зв’язок із Україною, вони втрачають прісну воду, електроенергію, близько 60% харчових продуктів — це фініш.

Тим паче, у складі України Крим є надзвичайно привабним з погляду туристичної інфраструктури. У складі Росії привабливість буде втрачена. По-перше, через складність комунікації: дістатися туди можна тільки через Україну, а тут буде конфліктна зона. По-друге, занепад Криму буде на руку сочинським курортам і їх туристичному сектору, адже всі гроші, які росіяни витрачають на літній відпочинок підуть не на Крим, а залишаться в Росії. Кримчани мають розуміти, що їх просто використовують, ними граються й маніпулюють. Фінансово постраждають саме вони.