Азовський супутник степової Асканії

Факт незаперечний: коса Бірючий Острів за багатьма статтями програє знаменитому заповідникові Асканія-Нова з його єдиним на всю Європу шматком заповідного зі скіфських і ще давніших часів незораного степу. Два схожих і майже не схожих між собою світи. Столітній ювілей Асканії святкуватиме «усе прогресивне людство», на Бірючому ж ювілеї сходять непомітно, як вода після чергового потопу.

Минулої зими острів пережив страшне нашестя розбурханого Азову: морські хвилі мало не змили центральну садибу Азовсько-Сиваського національного заповідника — поселення Садки. Не стільки стихія змилостивилася, як врятували бетонні хвилерізи, встановлені ще за епохи Микити Сергійовича. Хрущов полюбляв ощасливлювати острівний оазис своїми наїздами. Тоді до цілющих запахів моря й зелені домішувалися аромати мисливського пороху і вишуканих горілок...

Так із тих пір і вкоренилося: після трудів праведних на ниві державотворення унаджувалися на Бірючий вожді та їхні вірні зброєносці. Між наїздами «верховників» на острові розважалися «шишки» дрібніші. Недавній губернатор Херсонського краю ще й досі не розплатився за упольованих оленів...

Директор заповідника Володимир Зубков зауважує, що недавні мисливсько-банкетні оргії зробили його сивим. Але не вважає себе прихильником заборони будь-якого полювання. Для цивілізованого відстрілу парнокопитного і пернатого поголів’я природа і люди створили всі умови.

ВОВЧА ЗЕМЛЯ БЕЗ ВОВКІВ

Бірюк у перекладі з російської на державну — вовк, вовк-самітник, відлюдько, безлюдник... Ще жоден із сіроманців ні до радянської влади, ні після неї не наважився обрати місцем проживання цю територію, площею 6000 га, обкидану з боку моря піщаними дюнами-кучугурами, а з боку Утлюцького лиману помережану озерцями, косами, затоками, в яких куликам по коліно. Тут і людям не вельми солодко ведеться: острів є острів.

Правда, поселення Садки схоже на рай у пустелі. Тут тобі тополині алеї, старезні зарослі маслин, акації, кущі тернові й глодові, ще й виноградні лози на довершення острівної екзотики. Тут птаства восени — що хвиль на Азові: магістральний проліт багатьох качиних, куликів, горобцевих. Вухаті сови буквально обліплюють дерева Садків. Не злічити зорянок, славок, мухоловок, солов’їв...

«Торішньої осені було багато сірого й північного гуся, північної качки, — каже директор заповідника. Проте особливо захоплено ділиться думками щодо фазанів. — Цих благородних птахів розвелося в нас більше ніж тисяча! Проте стараємося ліцензій на відстріл фазанів не давати: дуже гарна птиця! Останнім часом на Бірючому з’явилися рідкісні птахи — журавель, беркути...».

Наявність рідкісного птаства пояснюється зменшенням «фактора неспокою». Цей самий «фактор неспокою» і спричинив до появи дочасної сивини на скронях Володимира Зубкова, особливо в роки підвищеного нашестя на Бірючий «бірюків» з Москви, Києва, Херсона і неконтрольованого розплоду муфлонів, парнокопитних тварин роду вівці, особливо поширених у горах Корсіки, Кіпру й Сардинії й акліматизованих у заповідниках Кримському та Асканія-Нова.

Особлива гордість острова — олені. Нині очікується великий приплід. Цих гордовитих і граціозних переселенців тут близько тисячі, стільки ж ланей. Муфлонів узагалі полічити важко: за відсутності рідної стихії — гір — ховаються в найпотаємніших місцях, ревно сповідуючи інстинкт самозбереження. Цей самий інстинкт нерідко — на погибель. Як це сталося минулої зими, коли швидкість вітру сягала 30 м/сек., а морози — 20 градусів. Хвилі, змішані із шугою, заставали муфлонів у очеретяних заростях, знесилювали, накривали смертною попоною...

«Тримати велику кількість муфлонів науковці забороняють, — каже директор національного заповідника Володимир Зубков. — А плодючість їх надзвичайно велика: самка щороку приводить по двоє телят. Відстрілювати муфлонів, як уже знаєте, важко з причини їхньої надзвичайної обережності. Торік поголів’я вдалося скоротити на 17 тварин, хоча ліцензій було дві сотні. Оптимальна кількість муфлонів для Бірючого — 90 голів: тварини поїдають не лише наземну рослинність, а знищують кореневу систему, підривають кормову базу острова. А це — велика біда для інших тварин: напівголодні, вони не здатні як слід плодитися й розвиватися. Генотип зменшується...».

Ніхто ніколи вже не підрахує для скількох минула зима стала останньою: природа сама відрегулювала їхню чисельність, відпала необхідність звернутися до «фактора неспокою».
І директор, і єгері, і мисливствознавці відзначають відновлення на острові кормової бази: «Пішла люцерна рости, інші трави...». А це відразу ж позначилося на здоров’ї тваринного світу. Олені, а особливо лані, нині не постраждали, не знесилились, не хворіли, пережили зимову стихію. «Я радий особливо за оленів-рогачів», — зауважує В. Зубков. — Як правило, після гону вони «сипались»: щовесни підбирали кілька мертвих тварин».

ФАКТОР НЕСПОКОЮ

Ще донедавна Азовсько-Сиваський заповідник мав статус заповідно-мисливського господарства. Іншими словами, Бірючий був винятково надбанням партократів. У боротьбі з «вірними ленінцями», з встановленими когортою порядками Зубков втратив чимало сил, здоров’я, посивів, але вистояв. Тепер компартійна вотчина стала всенародною. Щоправда, не для всього народу. На полювання до заповідника приїжджають люди багаті, як за нашими мірками. Ліцензії коштують недешево: олень — 360 гривень, лань — 200, муфлон — 150. Це плата за самок. Самці ж іще дорожчі. За того ж оленя необхідно викласти від 800 до 6000 гривень. Розцінки залежать від оленячих рогів. Цей трофей уподобали іноземці. Однак їх приїздить поки що мало, та й ті не з багатих. Торік, наприклад, шестеро з них залишили заповіднику щось із 20 тисяч німецьких марок. Єгері кажуть, що «нові українці» приїжджають на острів із набагато більшими сумами. Головний мисливствознавець Сергій Олеко небагатослівний: «Ліцензійне полювання допомагає збалансувати чисельність тварин, дає чималі, як на нашу бідність, прибутки. Торік від продажу ліцензій одержали половину суми, необхідної для закупівлі кормів, матеріалів, пального».

Нарешті й до Бірючого уплав через Сиваш, через Утлюцький лиман добралася з грізного колись берега цивілізація. «Начальство, за великим рахунком, тут майже не полювало, — згадує директор заповідника В. Зубков. стріл проводився силами єгерів. Вони не могли стріляти інакше як гоном — надто багато тварин. А що таке гін? Виїжджають два-три автомобілі, лякають усе живе й суще та стріляють до упаду! Це була вакханалія...».

Після завершення вакханалій острів Бірючий, менші острови на Сиваші, що входять до заповідника — Куюк-Тук, Мартинячий, Китай, півострів Чурюк — піднеслися духом. Живе й суще більш не живе в страху перед царем природи, плодиться в природних умовах. Зубков задоволений: «Я торік одне стадо оленів вигнав і тільки в цьому стаді налічив 92 малят!».

Не встиг один фактор неспокою зникнути, як насунувся інший в особі баклана. Так-так, того самого птаха, якого занесли до «Червоної книги». Баклан, відчувши піклування про себе з боку людини, затіяв справжнє безчинство. Ненажерливі птахи, що поїдом їдять і без того збіднілі рибні запаси, витіснили з островів інших птахів. Навіть старожили-чайки — і ті невідомо куди втекли. Щезли гамірні пташині базари.

БЛАГОСЛОВЕННИЙ БУДЬ, БІРЮЧИЙ!

Травень-червень на острові — райські місяці. Переливається на просоленому вітрі ковила, золотить ніжно-жовтим цвітом околиці люцерна, м’які килими стелить вівсяниця. Ген із очеретів виглянула голова олениці, біля неї — маля. Олениця боронить своє несміливе потомство від лисиць. Рудохвостих тут чимало. А он пряде вухами зайча...

У співробітників Азовсько-Сиваського національного заповідника — свої клопоти. Вкотре ремонтують свій «пошарпаний транспорт», ламають голову над тим, як організувати на острів приїзд мисливців: як-не-як, а гроші потрібні вкрай — нам до американців далеко. Там, за океаном, такі об’єкти, як заповідники, на державному бюджеті. «А ми хочемо повністю перейти на самофінансування», — ділиться планами В. Зубков. У нього, директора унікального заповідника, багато планів.

На Бірючому побувати можна, не виїжджаючи з Києва чи Відня: уже відзнято чотири відеофільми.

Однак на Бірючий краще все ж таки приїхати.

Генічеськ — Херсон