Благочестиві збори
До свята Покрови Пресвятої Богородиці в Українському домі влаштовано дуже гарну виставку «Богородице, Діво, радуйся». Тут представлені українські ікони ХVII— ХХ століть: Різдво Богородиці, Введення в храм, Благовіщення, Різдво Христове, Успіння, а головне — ікони Покрова Богородиці. Серед них є справжнi шедеври, в більшості анонімні. Наприклад, поетичне, виразне зображення зажуреної і дуже красивої Богоматері чернігівським майстром ХVIII ст. Вражають гармонією вишуканих кольорів, складною барочною композицією ікони-картини Боровиковського; простір у його іконах наповнений світлом і повітрям. Експонати для виставки надали Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Національний художній музей України та інші власники. (Наважуся зазначити, що експоновані ікони мають різний художнiй рiвень; можливо, не всі варто було виставляти.)
Урагани війн, нашесть, революцій знищили в країні незчисленну кількість ікон; на щастя, багато й залишилося — «подвигом тих людей, які зберегли всі ці скарби», як сказав професор протоієрей Микола Забуга. То чи не прийшов час зібрати ікони, розпорошені по запасниках великих і малих музеїв, а тепер ще й по приватних фондах, і утворити Національний музей української ікони? Мати, зрештою, постійну експозицію.
Виставка відкривалася урочисто — виступали високі функціонери, висловлювали один одному подяки, вішали на шию ордени і, звичайно, шанобливо згадували патронат найвищої особи держави. Щось на зразок незабутніх профзборів недавніх часів. А щодо ікон, то майже всі виступаючі говорили одні й ті самі слова — переказували текст прес-релізу, який всі присутні мали на руках. (До речі, те саме зробили й тележурналісти у вечірніх новинах). Не була виключенням також промова Міністра Культури і мистецтв п. Богуцького — жодного не те що професійного, а хоча б інтелігентного слова про історію, живопис, порівняльні стилі представлених ікон, чого можна було очікувати від такої особи.
Все те, однак, компенсувалося солодкою набожністю всіх промов, де кожним другим словом було «Бог» або «Молитва», або «Чудотворна». Міністр культури, наприклад, нагадав присутнім, що всі ікони освячені, а багато з них — чудотворні. Єдиним промовцем, який вжив терміни «історія» та «наука», був ректор Духовної семінарії УПЦ. Більшість виступів вельми нагадували проповіді американських псевдомісіонерів, яскраво описаних колись Марком Твеном в «Пригодах Геккельбері Фінна». Що за стиль засвоїли останнім часом наші політики, бізнесмени й навіть деякі науковці? Хотілося би смиренно нагадати, що слова «святоша» й «віруюча людина» серед православних України ніколи не були синонімами. Про це свідчать «хоча б» твори таких людей, як Шевченко та Гоголь.
Впевнена, що навіть люди церкви згодяться з тим, що ікона у храмі — то одна справа, а ікона на художній виставці — зовсім інша. У храм ідуть молитися перед іконою. Її друга іпостась, однак, — мистецька. Тому на виставку люди приходять дивуватися красі ікони, її драматичній історії; тут вона сприймається як частина високого мистецтва, як свідок часу, коли була написана. Перед експонатами не моляться. То ж нехай миру буде мирське, а церкві — церковне. Навіщо змішувати храмове з свіцьким, особливо на трибунах?
Ось і я також, замість того, аби дещо детальніше розповісти хоча б про один шедевр, представлений на виставці, написала про те саме. Про політику, якою просякнуте наше життя.
