Дефіцит знань
Нещодавно мені довелося брати участь у семінарі молодих журналістів з багатьох областей країни. Там, серед іншого, говорилося про те, що саме робить успішними матеріал, автора, журналістику. Називалися такі складові успіху, як «гостре перо»; популярна «у народі» тема (кримінал, секс, приватне життя відомих людей, шельмування політиків); вміння «закрутити сюжет з нічого» та інше. Одні молоді люди шуткували, демонструючи вдаваний чи щирий цинізм, інші говорили серйозно, компетентно. Здивувала мене одна обставина — жоден журналіст не згадав таку складову нашої праці, як знання предмета опису чи показу. Мені пояснили так: «Коли багато знаєш, гарного матеріалу може не вийти — утопнеш у деталях, у несуттєвих тонкощах, подробицях. Та й взагалі, це неважливо, що подавати, головне — як!» Мені так і не вдалося переконати молодих журналістів у необхідності постійного накопичення знань задля кваліфікованого тлумачення подій, фактів, а також поділу їх на «суттєві та несуттєві». Не допомогла також підтримка колеги з Польщі, знаної журналістки, яка сказала, що через відсутність необхідної інформації «журналіст часто-густо нагадує музичного критика, який не має слуху».
Кожному з нас доводилося спостерігати людину, яка з тих чи інших причин не орієнтується в оточуючій ситуації. Скажімо, іноземця, який не розуміє нашої мови, або людину з села, що вперше потрапила до міста. Брак знань про оточуючу реальність робить найрозумніших людей безпорадними, а часто й смішними. Те саме трапляється з журналістом, який ступає на інформаційну terra incognita.
Є така новітня наука — Теорія інформації, яка вивчає закономірності інформаційних процесів. Один із її основних законів формулюється приблизно так — кількість нової інформації, яку здатна сприйняти (зрозуміти, засвоїти) людина, прямо залежить від того, скільки ця людина знала на момент прийняття нових вістей. Якщо апріорних знань у людини достатньо, тоді виникає розуміння й належний інтерес до новини, робиться її адекватна оцінка. У протилежному випадку нова інформація падає як зерно на кам’янистий грунт, — йому нізащо зачепитися.
Дуже часто складається враження, що всі ми живемо в умовах страшного й небезпечного дефіциту інформації, знань. Підозрюю також, що всі інші дефіцити є простим і неминучим результатом нашого невігластва. Так, широкий загал не має реального уявлення (інформації) про те, як люди живуть і працюють за кордоном, у Західній Європі, і завдяки цьому щасливо переконаний у власній зверхності. Ми не маємо знань, наприклад, про наші громадянські права і через це їх не захищаємо; ми не знаємо загальновідомих правил спілкування з людьми і тому постійно конфліктуємо між собою. Через своє невігластво ми прийняли у спадщину цілий арсенал радянських пропагандистських забобонів типу «наша освіта — краща у світі». Між тим, емігранти з пострадянських країн вимушені навчатися за кордоном три-чотири роки, аби була визнана їхня тутешня вища освіта. Або згадаємо «наших програмістів — кращих у світі», які не зробили жодної солідної програми, прийнятої до використання світовою комп’ютерною спільнотоюл. А зараз нас настирливо переконують у тому що «наші продукти найкращі у світі». Зокрема хліб, погано випечений з борошна 10-го сорту, який черствіє раніше, ніж ти його донесеш додому. Справа не тільки в борошні — на хлібозаводах бракує знаючих інженерів і робітників.
Те саме в сфері управління. У художника Пітера Брейгеля Старшого (ХVI ст.) є картина- притча «Сліпі». Низка жалюгідних обірваних брудних жебраків рухається, піднявши до гори очі й тримаючись один за одного. Ці люди — сліпі. Першим велично крокує — до близької ями — поводир. Він також сліпий.
Більшість з нас не тільки недостатньо освічена (ця біда поправна), але не знає і не хоче знати про своє невігластво. Між тим, у розвинутих країнах набирає силу новий тип систем освіти — non stop навчання. Старші люди поступають до університетів аби набути нову спеціальність, яка більш відповідає їхньому вікові чи новим уподобанням. Молоді люди, розчарувавшись в одній професії, не примушують себе до неї, а починають вивчати іншу. Багато хто робить це заради задоволення — щоб пізнавати нове, спілкуватися з освіченими людьми, відчувати себе інтелігентом. Нас же чомусь більше цікавлять дипломи, ніж знання.
