Граф Джованні КАПНІСТ: «Я полюбив Україну далеко від неї»

Історія роду Капністів починається від Петра Капнісси, вихідця з грецького острова Занте (нині Закінф). Його син Стомателло в битві проти турецьких завойовників (1679 рік) підірвав три найбільші кораблі, після чого вороги відступили. За цей подвиг герой дістав титул графа Венеціанської республіки. Навіки. Для всіх своїх нащадків. Згодом гілки родового дерева простяглись у Росію, Україну, Італію, Францію.

Василь Петрович Капніст (1700 — 1757 роки) оселився у Великій Обухівці Полтавської губернії. І продовжив бойову славу Капністів, уже як російський вірнопідданий. Доля графа склалася драматично: лаври, немилість, знову лаври... Посмертно. 1737 року миргородський полковник брав Очаків, бився в Дніпровській і Хотинській баталіях. Потім — обвинувачення в зраді, арешт, Петропавлівська фортеця. Це про Василя Петровича в народі склали пісню: «Везуть пана Капнистенка до царської неволі». Проте 1757 року він знову на чолі миргородського полку. 19 серпня цей полк визначив результат битви при Грос-Єгерсдорфі у Прусії. Перемога далася високою ціною. Загинули двоє старших синів графа. А тіло полковника в страшному кривавому місиві відшукати не вдалося. Знайшли тільки праву руку зі стиснутою в ній зламаною шаблею. Руку й поховали на фамільному кладовищі в Обухівці.

Василь Васильович Капніст народився після смерті батька (1758–1823). І приніс своєму роду іншу славу — літературну. Він служив директором училищ, його обирали генеральним суддею Полтавської губернії. В історію ввійшов як громадський діяч, поет, драматург. Іван Франко про нього писав: «Українець Капніст у своїй п’єсі «Ябеда» дав зразок сміливої політичної сатири і був попередником геніального Гоголя».

Рід Капністів вступав у родинні та дружні зв’язки з дуже відомими людьми — Полуботками, Кочубеями, Леонтовичами, Державіним, Котляревським, Гоголем, Гнідичем, братами Муравйовими-Апостолами. З сином поета Василя Васильовича Капніста Андрієм багато років приятелював Тарас Шевченко. Чимало знаменитостей полюбляли приїжджати в гостинну Обухівку, яка була своєрідним центром культурного життя української інтелігенції.

Давно мріяв побувати на землі українських предків граф Капніст із Венеції. Джованні належить до гілки династії, яка йде від прапрадіда Петра Миколайовича Капніста, полковника імператорської гвардії, і його дружини Катерини д’Аллонвіль, внучки маршала фон Мюнніха, котрий був воєначальником російської армії доби царювання Ганни Іоанівни. Їхній син Михайло Петрович служив повноважним послом Росії у Венеції. Загинув у дорожньому інциденті 1908 року. Син посла, дід графа Джованні, був директором банку в Ріо-де-Жанейро й у 20-х роках повернувся у Венецію.

Джованні Капністу 50 років. Він лікар-гематолог. Має дочку Лавінію і двох синів — Мікеле і Грігоріо. Граф підтримує зв’язок із Капністами грецькими і Сержем — банкіром із Парижа. Джованні не тільки давно цікавиться своїм корінням, а й дуже добре вивчив історію України. До речі, її викладають на одному з відділень університету в Венеції. Планується й викладання української мови.

1991 року Джованні дуже схвилювала невелика стаття в італійському часописі «Сади» («Джардіні»). Він написав у Київ, автору — голові Товариства ландшафтних архітекторів України Наталії Абессіновій. (На жаль, недавно її не стало.) Листування зав’язалося з чоловіком Наталії Петрівни Юрієм Педаном, літературознавцем і — треба ж таке! — італознавцем. Це змусило Юрія Лаврентійовича заглибитися в історію роду Капністів. Коли Джованні та його дружина Марина приїхали в Київ, на них чекав приємний сюрприз. Вони дізналися багато цікавого ще про одну яскраву особистість — актрису Марію Капніст. Познайомилися з її родичкою по прямій родовій гілці Валерією Андрієвською і своячкою Оленою Вороніною.

Вечір знайомств у скромній київській квартирі мимоволі став вечором пам’яті актриси, відомої любителям кіно за фільмами: «Далеко від Батьківщини», «Помилка Оноре де Бальзака», «Руслан і Людмила», «Зникла грамота», «За двома зайцями», «Шанс» і багатьма іншими. Ця представниця Капністів прожила трагічне й прекрасне життя. Двічі пройшла всі жахіття ГУЛАГу. Проте, як сказала актриса Раїса Недашківська, котра близько знала та обожнювала її, Марія Ростиславівна завжди залишалася доброю, духовно чистою людиною. Вона любила життя, людей, красу. Свою книгу про Марію Капніст подарувала графу журналістка Людмила Кочевська.

А які враження справила на Джованні поїздка на Полтавщину?

— З першої хвилини, — розповідав граф, — у мене з’явилося відчуття причетності до цієї землі, до милої, якоїсь «домашньої» природи. Зустрічали нас дуже тепло. Показали Полтаву. Заїхали в Миргород. У Капністів було близько двох десятків маєтків у Полтавській і нині Сумській областях. Проте над усе любили Обухівку.

Джованні дуже зворушило, що музей там — народний. Ще за тих часів, коли до дворянства «слід було» ставитися погано, шкільний учитель Василь Брага по крихтах почав збирати експонати. Тепер музеєм опікується директор школи і безліч безкорисливих помічників. Історію роду Капністів у селі знають і старі, і малі. Пишаються нею.

З хвилюванням ішов Джованні фамільним кладовищем. З хвилюванням посидів у старовинному кріслі в будинку Капністів. З хвилюванням вдивлявся в старі фотографії, документи, портрети.

Знімки на згадку. Прощання. Обіцянки приїхати наступного року. І неодмінно підгадати на Сорочинський ярмарок. Без такої визначної події Полтавщина не Полтавщина.

— А знаєте, — усміхаючись поділився зі мною граф, — полтавчани мені сказали, що я — їхній типаж. Мовляв, дай мені в руки косу та відправ на луг на сінокіс — від місцевого мужика не відрізниш...

Хм-м, — я зі здивуванням подивилася на високого, пропаленого сонцем Італії брюнета с красивими вусами і... несподівано для себе подумала: а чому б і ні?

№173 11.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»