Хресний хід по-українськи
Швидко, аж занадто швидко рухається наша планета влітку — подумати тільки: літо вже переломилося, день почав, хоча й зовсім непомітно, потроху тоншати. Невдовзі ниви перетворяться на висохлу стерню, а птиці почнуть збиратися у теплі краї. Ці прикмети, однак, не просто так, не самі по собі — все це є безпомилковими ознаками наближення виборів, до яких залишилося всього кілька місяців швидкого ходу. І тому всі розумні, передбачливі, хазяйновиті люди не сидять склавши руки, а готуються до доленосних подій завчасно — за принципом: «Раніше почнеш, краще закінчиш!». Тим більш, що на попередніх виборчих жнивах стільки досвіду, свого й чужого, було накопичено — на багато поколінь вистачить!
Тож не дивно, що минулої неділі кияни стали свідками першої серйозної акції майбутньої виборчої кампанії, розробленої й блискуче, масштабно поставленої невтомною Московською партією в Україні. За сценарієм та порадами, звичайно, мудрих гуру-політтехнологів, яких не жалкує для українців наш північний сусіда. Ну, сплохували минулого разу, то й що? В усякому разі, важко було помилитися у справжньому змісті акції, про яку йде мова: десятки автобусів, добре розроблені мізансцени, ефективна інформаційна підтримка (на мою електронну адресу прийшло три запрошення!) і не менш ефективна — фінансова. А щодо статистів, то там були ті самі, вже знайомі люди, які покірно беруть участь в усіх заходах православних братств, спрямованих — відкрито чи злегка приховано — проти будь-якої «українізації» в Україні. Це переважно люди похилого віку, вочевидь, не дуже здорові та не дуже заможні, які покірно — взимку, в дощ, у спеку — йдуть за своїми добре вгодованими, гарно, по сезону вдягненими, поводирями (світськими і духовними). З іконками, плакатиками та гаслами, зміст яких вони не завжди розуміють. Все це дає їм можливість брати участь у суспільному житті, а також — заробити якісь карбованці чи бутерброд.
Яку ж форму було обрано нашими руськими задля того, аби гучно заявити про себе і нагадати всім, що «есть такая партия!»? Та традиційну — хресний хід центральними вулицями Києва під кодовою назвою «По царским местам». А мета? Надамо слово члену «Центрального совета Союза православных братств Украины» Владиславу Пустовою: «Наш крестный ход — это покаянная акция православных за разрушение Единой Святой Руси, за равнодушие, когда православный народ предал своего помазанного Церковью государя, свое Отечество». (Член Центрального совєта користується, як бачите, вишуканим «російським» синтаксисом.)
А це означає, що минулої неділі вулицями Києва йшли громадяни України, несли нашвидку розтиражовані та схожі на радянські карикатури безталанні «іконки» «убієнного» 87 років тому на Уралі російського імператора Миколи II і просили у нього прощення («покаянная акция»)! За що, дозвольте спитати? Яку участь брали українці в його страті? Чим «облагодетельствовал» останній Романов український народ? І яка причетність людей, які народилися 20—50 років після загибелі царя, до трагедії його життя і смерті, що давно стали історією, хоча й новітньою? Це якийсь алогічний середньовічний абсурд, який може зародитися тільки в головах бездарних сучасних політиків!
Втім, шановний Читачу, з логікою організаторів я поспішила — тут, як виявилося, все гаразд. Бо той самий Член Центрального совєта сказав також, що український народ зобов'язаний просити прощення і каятися ще за те, що «равнодушно он взирает на попытки столкнуть православную Украину с единоверной Московской Русью и превратить ее (Московську Русь?) в антироссийское государство». То вже зовсім інша, цілком зрозуміла і земна політична справа, але при чому тоді тут, Боже Праведний, цар Микола II та каяття за гріхи перед ним?
В описуваній нами акції скандувалися також «національні» гасла. Ось як цитує їх московський «Интерфакс-Религия» (щоб не казали, що газета «День» все те видумала): «Автокефалии (незалежності Української православної церкви) — нет!», «Алексий II — наш Патриарх!». Були також енергійні викрики, спрямовані проти греко-католиків, які збираються — подумати тільки! — перенести свій центр до столиці (до речі, у Києві сьогодні мають свої центральні осередки три православні церкви, Католицька церква, кілька десятків протестантських деномінацій, іудеї, мусульмани, буддисти, харизматичні новітні церкви, але от «уніатам» — зась! Що сказати — чисто московська логіка).
Щоб покінчити з цим передвиборним заходом, наведу дані про те, скільки людей брали в ньому участь. Організатори акцій у Києві твердять, що хресний хід зібрав понад 40 тисяч українців із різних регіонів. Це, як звичайно, треба розділити принаймні на два чи чотири, але все рівно виходить досить багато — увертюра до майбутніх виборів до ВР вийшла багатоголоса. Але вражає ось що. За повідомленнями російських ЗМІ, у подібній акції в Москві — там, де патріарший престол Руської православної церкви, де зосереджені численні монастирі, духовні заклади, багатотисячне духовенство і мільйони православних, — у хресному покаянному ході з нагоди 87-річчя мученицької смерті російського царя Миколи II та його сімейства взяло участь … 500 осіб! Хоч як крути, а так виходить, що саме українці найбільш завинили у всьому тому, що трапилося у 1917-му і в подальших революційних роках в Росії, їм і каятися! (Чого не зробиш заради міфічної перемоги на виборах!)
І останнє. Ця безглузда історія з покаянням українців мимоволі нагадує про те, що серед нас справді є згромадження, люди, яким давно вже слід покаятися перед народами колишнього СРСР, в тому числі й перед українцями. Йдеться про Руську православну церкву, яка десятиліттями співпрацювала зі злочинною більшовицькою владою і майже ніколи не піднімала свій голос проти всього того страшного і гріховного, що творилося у Радянському Союзі (як це колись зробив святитель Пилип, не побоявшись Івана Грозного!). Та сама церква, значна частина духовенства якої співпрацювала — волею чи неволею — із каральними органами Радянського Союзу і навіть отримувала там нагороди. Сподіваюсь, що прийдуть-таки часи, коли все потаємне стане явним. Але покаятися краще ще до того — можна і у форматі хресного ходу на чолі с Патріархом.
