Хустка стратегічного значення
На Закарпаттi закрiплюється назва Русь, бiлi хорвати також починають називатися «русичами», чи то пак — «русинами». (Мабуть, якраз вiдтодi і слiд шукати витоки закарпатського сепаратизму та русинiв, як окремої нацiональностi).
ЦЕМЕНТ ПО-ХУСТСЬКИ
Мiжусобнi чвари по смертi Володимира залишили далеку Закарпатську Русь поза увагою його нащадкiв. Тому до неї дедалі частіше прориваються половці. Щоб запобігти нападам кочівників, 1090 року угорський король Ласло в долині, яка мала вигляд хустки, повелів закласти украплений замок. Сторічне спорудження твердині супроводжувалося безплатною трудовою повинністю всього без винятку населення Хуста, котре мусило десять років носити на 150-метрову гору гальку, пісок і сланці. Слід також зазначити, що коли київські Золоті ворота зводилися на вапні з яєчним білком, то Хустський замок споруджувався ще й на сирі. Відтак стають зрозумілими повільні темпи будівництва — нечисленні місцеві кури з коровами виробляли «цемент» у кількостях, визначених їм природою.
По навалі монголо-татарів було зміцнено фортечну систему оборонних споруд — зведено нові кам’яні вежі, бастіони. На випадок тривалої облоги споруджено складські приміщення, арсенал і видовбано колодязь — якісь «нещасні» 160 метрів у скелястій породі.
Під захистом фортечних мурів Хуст розвивався, і 1329 року він отримує магдебурзьке право, однак замок залишався королівським. І королі крутили ним, як циган сонцем — 1392 року король Зигмунд, опинившись у фінансовій скруті, передав замок під заставу за борги братам Балці і Драгу — представникам найбагатшого роду Мараморошу. А 1511 року король Ласло II теж потрапивши «на мілину», здав замок разом з соляними копальнями в оренду за 20 000 злотих магнату Габору Перені.
КОРОНА І ТРОН
На початку 1514 року папа римський Лев Х оголосив хрестоносне рушення проти турків. Під Пештом, на Ракоському полі збиралися натовпи бажаючих взяти участь у поході. Основною масою була міська голота і селяни-кріпаки, озброєні ціпками, вилами та косами. А папа, вочевидь, діючи за принципом: «Зробив діло — баба з возу», не поспішав давати наказ вирушати в похід. У стані «хрестоносців»-злиднів, названих куруцами, почалися бродіння. Очолювані дрібним шляхтичем Дьєрдем Дожі, вони почали громити панські маєтки. А «вождь і вчитель», аби залучити більшу кількість куруців, видав маніфест, у якому обіцяв до болю знайоме проголошення республіки, ліквідацію дворянства, загальну рівність і верховенство народу. Магнати не були готові до такого повороту подій, тому кожен ховався у своєму замку, в крайньому випадку — в заможнішого сусіда. Хустаський замок став притулком для більшості дворянських родів Мараморошу, котрих прийняв гостинний Перені. Загони голоти не змогли взяти замок, що згодом вилізло їм боком — влітку магнати об’єдналися і 33-тисячне військо куруців було розгромлено коаліцією Баторія та Яна Заполяї (Іоана Запольського). Самого Дожі було схоплено і страчено — його посадили на розпечений трон, дали в руку розпечений скіпетр, а на голову одягли розпечену корону, — електричний стілець по-угорськи.
ФЕРДИНАНД, УВІЧНЕНИЙ У КАМЕНІ
Після трагічної поразки 1526 р. Угорщини в битві з Туреччиною під Могачем, Хуст і Мукачево втрачають незалежність. Однак спритний Заполяї визнає васалітет Трансильванії під протекторатом Туреччини, і Хуст стає його королівською власністю. Більш того, щоб утвердитися в якості монарха, Заполяї розпочинає в замку карбування монети. На його щастя, Солотвинські соляні копальні давали постійний прибуток, який перетворювався на дзвінку монету.
По смерті Заполяї Трансильванія і Мараморош переходять у володіння Фердинанда I, який знову об’єднав їх з Угорщиною. Через деякий час можновладець згадав про потужну фортецю, тому видав спеціальний указ для коменданта, в якому передбачалося щоб був заступник, кілька кавалеристів, денних і нічних вартових, стрільців і сурмачів. Визначалася річна зарплатня в 200 форинтів і 16 форинтів на фураж.
Комендант-параноїк у кожному підозрював ворога, тому розгорнув бурхливу діяльність, почавши зводити нову вежу. Названа 1554 року на честь благодійника-імператора «Фердинандом», вона мала протидіяти ворогові при штурмі, а також на випадок захоплення частини укріплень. 20-метрова вежа була новим словом у мистецтві фортифікації: верхня її частина слугувала за арсенал, середня — вартовим, а нижня — пороховим льохом.
Побоювання коменданта не були марними. Через два роки повернулася стара Ізабелла, мати Яна Заполяї, котра жила в Польщі, і зажадала повернення своєї власності. Її війська оточили замок, а гарнізон, замість того щоб оборонятися до останньої краплі крові, здався.
«Фердинанд» прислужився 1594 р., коли 80-тисячна орда хана Гірея спробувала здобути фортецю. Затяжна облога нічого не дала, а метикувата залога ще й виготовляла незвичну зброю — ядра з тису. Вони точно уражали ворога, сіючи в його лавах паніку. Орда замок не взяла, та й час було згаяно — втрачено фактор несподіванки. Тому коли татари посунули далі, на них чекало не беззахисне мирне населення, а добре озброєні королівські загони.
ОСТАННІЙ БІЙ
У середині XVII століття замок перебував у зеніті слави і могутності — неприступна цитадель, перед головним входом котрої було вирито
8-метровий рів, підйомний міст у піднятому стані надійно закривав масивні металеві ворота. 7 бастіонів і 4 вежі, кожна з котрих могла оборонятися навіть тоді, коли впали всі інші оборонні споруди, надійно захищали замок. Слід зауважити, що певною мірою, фортеця була схожою на іграшку-трансформер, оскільки її гарнізон становив 150 чоловік, але за потреби міг збільшуватися до 1000 при 50 гарматах.
Після придушення повстання Ференца II Ракоци, котрого підтримували і повстанці Хуста, віденський двір вирішив зруйнувати бунтівний замок. Однак усі плани зірвала 20-тисячна татарська орда, котра 1717 року з’явилася в околицях міста. Вона не наважилася напасти на Хустський замок і, пройшовши лівим берегом Тиси, поспішила з награбованим до Криму. Однак гарнізон замку, за підтримки місцевого ополчення, наздогнав і розбив її. Опришки в ущелині коло Вишкова докінчили справу, звільнивши ясир, більшість якого становили діти з Угорщини та Польщі.
На півсотні років про замок було забуто, але чорні хмари вже купчилися над ним. І от 3 липня 1766 року над містом бушувала гроза. В дзвінницю вдарила блискавка, і з чотирьох дзвонарів, котрі били на сполох — двох було вбито. Наступна блискавка влучила в порохову вежу і півтори тонни пороху вибухнули. Такої руйнації фортеця не зазнавала навіть тоді, коли її брало приступом турецьке військо. Потому замок вирішили не відбудовувати, і стіни під дощем та вітром швидко руйнувалися. Влітку 1798 р. буря звалила сторожову вежу, а через рік королівський ерар дозволив розібрати окремі мури для будівництва в місті римо-католицького костьолу, що остаточно доконало Хустський замок.
Мукачево — Хуст
