Нелегка проблема вибору
Джонатан Свіфт описав одне далеке королівство, яке постійно роздирали усобиці. Через те, що тут непримиримо ворогували дві придворні партії. До однієї належала каста, яка стояла за короля, за традиційні порядки; до другої — ті, хто бажали оновлення влади й підтримували молодого спадкоємця. Але це було тільки зовнішнім приводом, про людське око — в дійсності між ними стояли фундаментальні й безкомпромісні ідеологічні розбіжності. Одна партія належала до старовинного ордену прихильників високих каблуків, а інша — несамовито сповідувала низькі каблуки (до них входила також фракція «безкаблучників»).
Вперше опинившись при дворі, кожен міг легко розібратись, хто є хто, адже одна частина вищого світу велично розгулювала залами майже навшпиньках — у черевиках на височенних каблуках; а всі інші вільно, спритно ковзалися по паркету, бо мали низькі зручні каблуки. Коли до залу входив незнайомець, усі присутні перш за все дивилися на його ноги, на каблуки, а потім, або радісно вітали новоприбулого, або презирливо відверталися від нього. У темряві, на вкритій грязюкою дорозі, в маскараді чи лазні було, однак, досить складно розпізнавати своїх. Траплялося, що люди приймали незнайомця за свого, цілий вечір вели з ним задушевні бесіди, а потім ненароком помічали під плащем не той каблук. Це вважалося смертельною образою для обох сторін.
У результаті постійних придворних інтриг і комбінацій (у тій країні це називалося словом «політика») до влади приходила то одна партія, то інша. Зміни правлячих каблуків відбувалися іноді так часто, що спантеличені придворні не встигали міняти черевики, через що втрачали тепленькі синекури (там вживали слово «посада»). Зрештою, було знайдено геніальний вихід — лояльні до всіх і вся громадяни носили спеціальні черевики, в яких лівий каблук був дуже високим, а правого не було зовсім. Звичайно, траплялися виробничі травми — переломи ніг, але вони обходилися дешевше, ніж щоденна зміна взуття або зняття з посади. (Як бачимо, придворне життя не є таким безхмарним, як це здається знизу.)
Не треба нагадувати, що кожна партія намагалася перетягнути на свій бік народ тієї країни. Вдень і вночі на кожному розі міста стояли глашатаї й щосили, до хрипоти розхвалювали низькі або високі каблуки. Міські крамарі торгували виключно каблуками (навіть у хлібних магазинах), а також демонстрували, як можна за домашніх умов замінити каблук «на протилежний». Між крамарями нерідко виникали «ідеологічні бійки» й тоді каблуки слугували зручною метальною зброєю. Розквітнув нечуваний раніше вид мистецтва — «підкаблучний». У формі каблуків різної форми зводили будівлі, випускали посуд, унітази, сережки; їх носили, як розетки, на лацканах сюртуків. Герби із зображенням каблуків друкувалися на нескінчених сувоях туалетного паперу. (В королівстві він називався словом «газета». Адже там дві основні технологічні стадії використання паперу помінялися місцями — спочатку для туалету, а вже потім — для газети.) Кожна партія шляхетно підтримувала нові художні напрямки.
А що ж народ тієї країни? До партії яких каблуків він схилявся? Запитання лунало тим більш актуально, що кожну «просту людину» було забезпечено, — абсолютно безкоштовно, звертаю вашу увагу — такою кількістю каблуків, що їх вистачило б, аби підкувати цілу армію. Живи — не хочу! Загальновідомо, втім, що народовi, як не старайся, догодити важко. Ти йому розкішний набір каблуків, а він волає: «Хліба!» Проблему вибору широким загалом тих чи інших каблуків ускладнювала ще одна обставина, якої — в ході політичного протистояння — не помічали ні високо-, ні низькокаблучники. Народ, бачте, ходив босим.
