«Перверсія»
На початку ХХI століття провідною державою світу став Китай. Усупереч науковим прогнозам, які залякували міжнародну спільноту мусульманською небезпекою. Дійсно, на землі сьогодні живе один мільярд двісті мільйонів мусульман. Велика сила. Цей світ, однак, складають кілька різномовних етнічних груп, десятки великих і малих країн із неоднаковими культурами і ставленням до європейської цивілізації; до нього входять різні, іноді смертельно ворогуючі мусульманські течії.
Китай — зовсім інша справа. Жорстке централізоване управління, амбітність керівництва, здатність до неочікуваних стрибків як у політиці, так і в економіці. За населенням Китай майже не поступається мусульманській світовій спільноті. І коли прийшов їхній час, китайці не пропустили його — без галасу, для багатьох непомітно, вони зайняли місце, яке досі належало США. Тепер Китай головує в усіх світових радах та союзах, очолює Велику десятку (!), допомагає бідним країнам, посилає свої війська в гарячi точки на всіх континентах, підтримує хиткі демократії. Кордони Китаю атакують емігранти, просять притулку, громадянства; їдуть навчатися у його університетах «Дружби народів», слухають «Голос Китаю». Китайська мова активно витісняє англійську із міжнародного вжитку, а підручник «Я вчу китайську», із радісним старим дідом на обкладинці, став бестселером року. Китай підтримує кілька масштабних проектів, метою яких є синтез європейської і китайської культур, пошук аналогій, асоціацій, наслідування. Уже зроблено сенсаційне відкриття — «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі виявилася портретом китаянки!
Китайські міжнародні емісари відзначаються терпимістю і постійно декларують свою повагу до християнства, до його Засновника та Заповідей. Одночасно в усіх країнах світу засновують китайські школи, де викладають вчення Конфуція. Славетна книга стародавнього філософа «Лунь юй» («Бесіди й міркування») видана багатьма мовами загальним накладом у 1 мільярд примірників. Адже там iдеться про підвалини будь-якого суспільства у будь-які часи — про глибоку повагу всіх до ієрархії та про виконання кожним свого обов’язку.
Досить швидко адаптувалася до нового світового порядку Росія. Не за допомогою ядерного арсеналу, бо у критичний момент виявилося, що він проржавів і саморозпався на мікрочастинки. Допомогли сформовані під час монгольського ярма захисні механізми, які у скрутній ситуації перетворилися із латентних на ефективно діючі. Сучасні князі знову човниками заснували дорогами, що ведуть на схід, до столиці світу — за ярликами на князівства, за захисними грамотами для монастирів, за податковими пільгами та з доносами на своїх сусідів. У престижних районах двох столиць Росії розквітли великі колонії китайських комерсантів, деякі з них вправно прикладають руки до керма управління (як колись «цар» Бек Булатович або «татарин, зять Малюты» — цар Борис Годунов). В елітних школах, починаючи з першого класу, вивчають китайську мову. Пройшло небагато часу, а вчені вже фіксують певні зміни етнічного типу корінного населення — пожовтіння шкіри, особливий розріз очей, характерна модуляцій голосу та ін. У всіх цих трансформаціях російські владні структури зуміли зберегти свій головний зовнішньополітичний вектор і йдуть на будь-які поступки аби тільки Китай допоміг Росії відновити Союз у кордонах 1939 року, принаймі його європейську частину.
А що США? Події осені 2001 року підірвали могутню державу. Не так подiї 11 вересня, як епідемічна паніка, спровокована бацилами сибірки. Через кілька місяців перестали нормально працювати майже всі ті заклади, що потребують численного персоналу — державні установи, коледжі, університети, пошта, біржа, великі магазини, фабрики-заводи, Голлівуд, Силіконова долина, армія та ін. Адже люди бояться ходити на роботу, збиратися докупи, користуватися поштою, вживати їстівні продукти, зустрічатися з друзями. Американці не включають телевізори, підозрюючи можливий вплив якихось психотропних хвиль; не користуються Iнтернетом (на всяк випадок), не наважуються відкривати двері власного автомобіля. Хто може — залишає вітчизну. Найважливіші системи країни почали помітно занепадати, капітали відтягуються із банків, спільні підприємства ліквідуються. Припинилися навіть роботи по розчищенню Манхеттена. Влада ж усі свої зусилля і ресурси спрямовує на бомбардування Афганістану, намагаючись — згідно iз законом великих чисел — вцілити у бен Ладена.
Давні римляни, спостерігаючи занепад своєї великої імперії, придумали сумно-фаталістичне прислів’я: «Sic transit Gloria Mundi» («Так проходить земна слава!»)
