СВОБОДА на барикадах
14 липня Франція відзначає національне свято — День падіння фортеці- тюрми Бастилії (1789 рік) у часи Великої Французької революції. Радянська дійсність та протверезіння від неї налаштували наше суспільство загалом не дуже прихильно до революцій, переворотів, громадянських війн, а особливо до пов’язаної із ними руйнації людських душ та історичних пам’яток. Велика Французька революція, однак, займає особливе місце в сучасній історії, бо тоді сталося не просто усунення абсолютизму в одній «окремо взятій країні». То був істинно тектонічний і вельми патетичний початок процесу, який привів, зрештою, до того, що ми називаємо сьогодні демократією, правами людини, свободою совісті. Хоча знадобилося понад 100 років, аби під впливом започаткованих французами ХVIII століття реформ та ідей обличчя західного світу помітно змінилося.
Для сучасних людей Велика Французька революція — то «Декларація прав людини і громадянина» (перша у світі), незрівнянна Марсельєза, полум’яний девіз: «Свобода, рівність, братерство або смерть!» (найпростіше було реалізувати, як це завжди трапляється, останній заклик). І довгий ряд блискучих людей, саме у головах яких і розпочалася революція, — Вольтер, Руссо, Бомарше, Монтеск’є та інші великі. А ще — герої Віктора Гюго, Третя симфонія Бетховена і, не в останню чергу, карикатури часів Великої Французької революції.
Бо, на відміну від більшості інших народів, французи в найнебезпечнiших або урочистих ситуаціях схильні підмішувати до величі чи трагедії гумор, сатиру. Тим самим підтверджуючи, що «від великого до смішного — тільки один крок». Під час революції предметами жартів стали навіть в’язниця, гільйотина, смерть, які загрожували тоді кожному. Коли славетного Дантона, одного з «отців революції», везли у ганебній бричці на страту, він крикнув Робесп’єру, який його засудив: «Невдовзі ти поїдеш за мною!». Вуличний натовп сприйняв це з реготом, як гарний жарт, але слова були, як невдовзі виявилося, пророчими.
Події Великої Французької революції описані численними істориками, романістами, поетами різних країн. До речі, як не дивно, але ця тема чомусь зовсім не зацікавила російських та українських письменників класичного ХIХ століття, на відміну, скажімо, від британських. Згадати хоча б неперевершену «Повість про два міста» (Лондон та Париж часів Революції) Чарлза Діккенса, яка магічно переносить читача в ту насичену очікуваннями, перемінами та жахом епоху. Коли, за словами циніка Талейрана, «людина була не здатна відповідати за свої вчинки» — революція несла її, як бурхливий потік щепку.
А загалом мало, мабуть, знайдеться серед нас людей, для яких Франція, Париж не посідали б особливого місця у свідомості, незалежно від того, побували ми там чи ні. Вони є для нас втіленням не тільки свободи, але й артистизму, дотепності, жіночого шарму і залишаються незмінним центром культурного життя планети. Знавці скажуть вам, що це зовсім не так, що ті центри вже давно перемістилися деінде — до Нью-Йорка, Лондона чи Москви. І що сучасний мегаполіс має мало спільного зі старим Парижем, оспіваним не одним поколінням інтернаціональної богеми. Все це правда, але не вірте знавцям — вони помиляються!
Дійсність рідко сприймається нами як чиста реальність, незалежна від людини. Бо звичайно ми додаємо до трьох матеріальних вимірів буття ще один — духовний вимір свого уявлення, який є для нас не менш реальним, ніж інші, а часто — найважливішим. Україна, скажімо, завжди матиме «Садок вишневий коло хати», навіть коли тут не залишиться жодного дерева, а Велика Британія ще довго вважатиметься країною джентльменів, хоча теперішні британці й не дуже уявляють собі, що це, власне, таке. Те саме з Парижем — він міцно витканий із різнобарвних ниток нашої уяви.
Тому і сьогодні яскраві світлотіні грають на бульварах Парижу, на берегах Сени, як їх понад сто років тому побачили імпресіоністи; шумить, як і колись, шокуюче нічне життя Тулуза Лотрека, у вирі якого «Арлекін» Пікассо більше нагадує презирливого короля, ніж комедіанта. Витончена краса й розум «Мадам Рекам’є» Давида досі чарують світ, а знатні й мужні «Громадяни Кале» Родена все йдуть на смерть заради спасіння своїх невдячних співгромадян.
Десь там над нічним Парижем, вище новобудов і навіть Ейфелевої башти, серед темних хмар несеться велична й сувора дама у червоному фригійському ковпаку — символ Свободи. Vivе la France!
