Гарячі теми:

«Я — русин і гордий цим»

Постать і творчість українського гуманіста Станіслава Оріховського на тлі європейської епохи

13 грудня, 11:08

МІСТО ПЕРЕМИШЛЬ (ПОЛЬЩА), ІСТОРІЯ ЯКОГО ТІСНО ПОВ’ЯЗАНА З УКРАЇНОЮ І В ЯКОМУ ПРОВІВ ЗНАЧНУ ЧАСТИНУ СВОГО ЖИТТЯ СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ / ФОТО З САЙТА BRODYAGA.COM

Важливим фактором у поширенні ренесансних ідей в Україні XV — XVI стст. було навчання вихідців з українських земель в європейських університетах. Засвоюючи в європейських університетах здобутки ренесансної культури, студенти переносили їх на батьківщину, сприяючи поступові рідної культури. Найпримітніша постать серед українців, які в першій половині XVI ст. навчалися в західноєвропейських університетах, — Станіслав Оріховський, 500 років від дня народження якого відзначалось у листопаді. Багато ідей українського інтелектуала мають особливу актуальність сьогодні, зокрема в контексті процесів державотворення та формування справжньої політичної еліти.

УКРАЇНЕЦЬ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ОСВІТОЮ

У листі до італійського ученого-гуманіста П. Рамузіо він засвідчує, що в 20—30-х pp. XVI ст. серед студентів із Польського королівства, які навчалися в Падуанському університеті, найбільше було вихідців із Малої Польщі й Русі (Руського воєводства, тобто Галичини), що руські шляхтичі приїздили туди з таких глухих куточків, куди навіть не заглядали королівські комісари¹. Оріховський висловлював гордість із приводу здобуття знань у європейських університетах. У політичному трактаті «Зразковий підданий» гуманіст заявив: «Я русин, гордий цим, охоче говорю про це всюди».»². Власні твори, які друкувалися в Речі Посполитій і на Заході, гуманіст підписував «Orzehovius Roxolanus» (Оріховський-русин).

Станіслав Оріховський (Роксолян) народився 11 листопада 1513 р. у селі Оріховці Перемишлянської округи. На той час більшість українських етнічних земель входила до складу Речі Посполитої, що за формою правління була спочатку становою монархією, а пізніше — шляхетською республікою. На вдосконалення цієї форми правління і були спрямовані політичні трактати С. Оріховського, зокрема його «Напучення» польському королю Сигізмунду. Не виступаючи проти польського панування як такого, С. Оріховський чітко усвідомлював і пропагував окремішність українського народу, обороняв інтереси, проявляючи не лише етнічну самосвідомість, а й етнонаціональний патріотизм, властивий для Ренесансу.

Вчителями Станіслава Оріховського були О. Брасікап — австрійський гуманіст, професор Віденського університету, автор наукових праць і лавроносний поет; Р. Амадей — професор риторики в Болонському, Падуанському та Римському університетах; Л. Бонпадиффер — професор філософії Болонського університету, німецький гуманіст Меланхтон та реформатор М. Лютер, який оселив здібного юнака під час навчання у своєму будинку. Був знайомий із видатними гуманістами і науковими діячами Західної Європи Л. Кранахом старшим, Ульріхом фон Гуттеном, А. Дюрером, Г. Контаріні, Л. Бонаміно, А. Пасесром, визнаними державними та церковними діячами кардиналом Ф. Коммендоні, О. Фарнезе та ін. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістичному русі. Оріховський підтримував стосунки з видатними гуманістами та культурно-освітніми діячами Західної Європи, де його називали «русинським (українським) Демосфеном», «сучасним Цицероном».

Найзначнішими творами С. Оріховського-Роксолана вважаються «Про турецьку загрозу» (дві промови Turcica I et Turcica II) латинською мовою, оприлюднені краківським видавцем Гієронімом Віктором у 1543 і 1544 pp.; «Про целібат» (Epistula de coelibata); «Відступництво Риму» (Lepudium Romee); «Напучення Польському королеві Сигізмунду Августу» (De inetitutione regis Polonie); «Хроніка» (Annalles), в якій виклав історію Польщі; «Промова на похоронах Сигізмунда І» (Oratio habita in Aunere Sigismundi); «Про природне право» (Die jura naturale et dentium), з якої до нас дійшли окремі уривки, низка листів, промов, памфлетів. Ці праці користувалися популярністю в Західній Європі, неодноразово перекладались. Окремі з названих студій перевидавались у Польщі в 1805 і 1891 pp., а вибрані листи Ст. Оріховського-Роксолана були видані в 1972 р. Помер гуманіст у Перемишлі в 1566 р.

ОРІХОВСЬКИЙ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ЕКСПЕРТ: ДИСКУСІЯ З МАКІАВЕЛЛІ

Оригінальною є позиція С. Оріховського стосовно «моральної основи» держави. Станіслав Оріховський пропагував і розвивав ідеї природного права, вважаючи, що воно — вище від людських законів, тому останні в разі потреби можна змінювати. Добробут, злагода і спокій у державі будуть тоді, «коли люди житимуть у згоді відповідно до законів природи»³.

Згідно з поглядами Н. Макіавеллі, людина у своїй внутрішній суті не є ані доброю, ані поганою, але вона схильна до того, щоб бути поганою. Отже, політик не може покладатися на позитивне в людині, але має приймати переваги негативного і діяти в такий спосіб. Тому не потрібно боятися бути страхітливим, оскільки це єдиний спосіб, щоб тримати народ у страху. Ідеального державця мають «і обожнювати, і жахатися»⁴.

Проте Станіслав Оріховський має відмінні погляди щодо людської моралі та чеснот. «Живи і ти заради спільного добра, де всім серцем відчуваєш, що потрібен. Живи серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які спочатку різними способами тебе виховуватимуть, а згодом напоять розсудливістю і дадуть належну пораду», — проголошує гуманіст⁵. «З самого початку дбай, аби здобути прихильність людей, якими правиш. Лише вона є запорукою королів. Без прихильності підлеглих влада королів неміцна і нетривала»⁶. Оріховський вказував і на особливий статус державної людини: «Передусім знай, що не кожна людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але треба іще, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою»⁷.

Станіслав Оріховський зазначає: «Маєш знати не тільки те, як здобути прихильність у своїх підлеглих, а й про те, як захистити їх, — коли вже Бог дав тобі скіпетр рівності, скіпетр держави, захищати яку завжди було нелегко»⁸. «Будь справедливіше, коли ти перебуваєш у межах свого обов’язку. У твоїй державі все підпорядковано потребам миру або війни, і держава обмежена цими обов’язками»⁹. Гуманіст стверджує: «Мудрі також не допустять до державної служби людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту відомого батька»¹⁰. Також Оріховський зауважує: «Отож звільни свою державу від рабства і нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато»¹¹.

Макіавеллі стверджує, що сильна держава може утворитися тільки в разі невпинного піклування про благо народу. Саме в цьому значенні Макіавеллі розуміє ідею демократії: для нього ідеальним державним устроєм є те, що забезпечує благо більшості. При цьому, як прийнятний засіб боротьби із супротивниками Макіавеллі вказував навіть на фізичне усунення непокірних і небезпечних меншин, — тільки б ця акція справді була необхідною, і мала більш-менш законний вигляд в очах решти громадян. Найбільшою загрозою правління Макіавеллі вважав приховану незадоволеність народу і, як наслідок, — виникнення різних змов у суспільстві. Оріховський доповнює цю ідею: «Якщо про все у державі піклуватимешся сам, то будеш не королем, а нещасним злидарем»¹². У «Напучуванні» гуманіст констатує: «Я хотів би бачити тебе таким королем, який зуміє, як треба правити, які звичаї наслідувати і яким чином стримувати себе, щоб між нами обома завжди було порозуміння... Дбай про те, щоб я поважав тебе»¹³.

Для Оріховського «серед усіх чеснот — передусім мудрість уважають захисницею»¹⁴. «Я хочу бачити, що ти не лише полюбляєш мудрих людей, а й живеш із ними і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш і їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Усувай від себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів»¹⁵. По-друге, важливу роль відіграє справедливість. «Йдеться про справедливість, про цю чесноту; якщо хочеш зажити в країні слави найсправедливішого, мусиш добре дбати»¹⁶. «За правління тирана при розподілі посад багато важать гроші, влесливість; мають значення банкети, учти і блуд, а надто — підлабузництво, що ним всяка тиранія живиться. Тиранам здається, що саме в цьому суть життя. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при поділі посад пильнішим і справедливішим, не бери хабарів, бо гроші засліплюють очі мудрим і знеславлюють чесних»¹⁷.

ПРАВИТЕЛЬ І МОРАЛЬ

Державець має заохочувати правдивість своїх міністрів і, навпаки, дуже непокоїтися, якщо хтось раптом збрехав би йому. Але в той же час, витримуючи належну дистанцію, вислуховувати правду державець має тільки від довірених осіб і лише тоді, коли він сам того забажає. Але, вибираючи міністра, державець має подбати про те, щоб ця людина була вірна йому, а для цього необхідно відповідним чином винагороджувати підлеглих: грошима — щоб зробити несприйнятливим для підкупу, реальною владою і почестями — щоб людина відчувала себе необхідною і була впевнена у власному майбутньому. Державець має вміти сприймати корисні поради своїх міністрів, а для цього він принаймні не має бути дурнем. Багато з цих позицій поділяє Станіслав Оріховський. Так, зокрема, варто звернути увагу на таку його тезу: «Якщо хочеш цій державі справедливо і благочестиво служити, піклуйся про її безпеку від зовнішніх напастей. І трудись так, щоб ми, слабодухі, мали у твоїй особі захист»¹⁸.

Отже, для Н. Макіавеллі державець має зробити все можливе, щоб у будь-який спосіб об’єднати різні політичні сили навколо себе, адже ми знаємо про тогочасну роздрібненість, про «палацові інтриги» ренесансної Італії. С. Оріховський акцентує передусім на моральному первні, державець має втілювати найкращі чесноти людини: гідність, моральність, мудрість, щедрість, миролюбство, толерантність.

Станіслав Оріховський був одним із перших фундаторів теорії суспільної угоди, вважаючи, що держава виникає внаслідок погодження громадян передати частину своєї свободи на користь суспільного добробуту. Був він і пропагандистом теорії природного права, наполягаючи на тому, що права громадян мають першість щодо повноважень державних осіб. Важливими є думки С. Оріховського про потреби об’єднання в суспільному житті та державній діяльності розуму (мудрості) та сили; як на взірець такого об’єднання він покликався на історичний приклад виховання Олександра Македонського, яке здійснював Аристотель.

Заслугою Оріховського було й те, що він, спираючись на досягнення античної думки, підійшов до розробки в Європі ідеї природного права у творі «Про природне право». Не менш важливе місце в його поглядах має вчення про гідність людини та про справедливість. Справедливість, як пояснював Оріховський, — це душа держави, вона полягає в тому, щоб кожному було віддано те, що йому належить, насамперед — спокій і свобода. Цінуючи таку вроджену якість як розум, Оріховський, проте, вважав, що лише розуму недостатньо без належної освіти і виховання.