Як Аскольд і Дір на Царгород ходили

В ніч на 18 червня 860 року над Константинополем чи Царгородом, як називали його наші предки, бушувала гроза. Безпечні греки веселились, охорона на вежах понапивалаcя, впевнена, що ніяке лихо не загрожує «цариці міст» з її міцними мурами. На ранок Константинополь був приголомшений: у Золотому Розі — затоці, вхід до якої особливо охоронявся, — грізно вишикувалося кілька сотень чужих кораблів. Під стіни столиці Візантії прийшов новий, незнаний досі ворог. Невдовзі греки довідалися і про його ім’я: роси. Відтоді, з того знаменитого походу, Русь чи народ Рос, як називали їх греки, стає відомим на міжнародній арені. Грецькі хроністи детально описали цей напад. А наш літописець Нестор надавав походові настільки важливе значення, що саме від нього вирішив почати систематичний виклад нашої історії: «У рік 860 стала прозиватися Руська земля».

ПРИЧИНИ ПОХОДУ

3 початку 60-х років до 882 р. у Києві княжили два брати: Аскольд і Дір. Навколо цих постатей чимало таємничого й суперечливого. Єдине, що не викликає сумнівів, це те, що київські князі мали під своєю рукою численну дружину і почувалися настільки могутніми, що могли не тільки гарантувати незалежність Руській землі, а й кинути виклик могутнім сусідам.

Безпосереднім приводом до походу стало побиття роських купців у Константинополі — так писав тогочасний патріарх Фотій. Можливо, до нападу росів підмовили араби, які саме на той час воювали з Візантією. Звісно, росів приваблювала і багата здобич. Саме тоді вікінги на своїх драккарах вчиняли спустошуючі напади вздовж усього узбережжя Західної Європи. Зрозуміло, що русько-варязькі дружини не могли відставати від них: відомо, що в першій половині IX ст. було здійснено два великі напади на грецькі володіння на Чорному морі.

До певного напруження могли спричинитися й дипломатичні стосунки. В 842 р. помер імператор Теофіл; цілком імовірно, що його син Михайло III не квапився підтвердити давній договір «миру й любові». Це теж могло підштовхнути Аскольда й Діра піти у похід на Царгород — продемонструвати ромеям свою могутність, адже Візантія визнавала тільки сильних володарів.

СИТУАЦІЯ В КОНСТАНТИНОПОЛІ

Для свого нападу роси вибрали надзвичайно зручний момент, що засвідчує про добру їх інформованість щодо ситуації в грецькій столиці. Ще навесні практично все грецьке військо, 40 тисяч, на чолі з царем Михайлом та його дядьком, кесарем Вардою, зосередилося на східних кордонах — проти арабів. Флот же було відправлено до острова Кріт — проти піратів, які надто дошкуляли торговим кораблям. У Константинополі залишався тільки порівняно нечисленний гарнізон під командуванням Микити Орити, адмірала флоту, досвідченого воєначальника.

Треба зазначити ще одну, досить промовисту деталь, яка показує, наскільки безпечно почувалися самовпевнені греки. Десь на початку 50-х років на пропозицію видатного вченого Льва Математика було споруджено сигнальну світлову систему. Від східних кордонів через певну відстань на пагорбах знаходилися станції із дзеркалами та великими ліхтарями, а в самій столиці збудували спеціальну башту — Фар.

Та якось, під час змагань колісниць, в яких брав участь сам імператор Михайло III, до нього примчав гонець з Фару зі звісткою про напад арабів. «Негіднику! — обурено вигукнув Михайло. — І в таку хвилину, коли я чекаю знаку на перегони, ти наважуєшся турбувати мене?» Розгніваний, він звелів зруйнувати всі сигнальні станції, щоб надалі ніхто не докучав йому дрібницями під час улюбленого заняття. Все це дозволило росам здійснити похід настільки блискавично, що жодна чутка не встигла випередити їх, незважаючи, що шлях до Царгорода був досить далекий.

ОБЛОГА

Можна тільки уявити собі, з яким жахом спостерігали константинопольці, як армада ворожих кораблів прямує на приступ. Їм здавалося, що це кара Божа впала на їхнє царствене місто за гординю та розпусту. Патріарх Фотій у проповіді в день нападу запитував зо страху; «Що за удар і чий це гнів такий потужний впав на нас? Звідки прийшла ця північна і страшна гроза?»

Скільки, все ж, реально могли привести дружинників під царгородські стіни Аскольд і Дір? Більшість джерел приводять цифру: 200 лодій, тільки венеціанський диякон Іоанн — 360. Лодія здатна взяти 40— 50 чоловік. Отже руська дружина налічувала 8—10 тис. воїв, щонайбільше — 15—18 тис. З такою силою навряд чи можна було сподіватися на здобуття потужних укріплень візантійської столиці. Вочевидь, Аскольд і Дір розраховували тільки на одне: захопити греків зненацька. Вони зуміли в нічній темряві проникнути до затоки, незважаючи, що вхід пильно охоронявся і замикався за допомогою гігантського залізного ланцюга. Здолали роси цю перепону, мабуть, тим же способом, що і згодом, через півстоліття, князь Олег: лодії поставили на котки і перетягнули волоком.

Чому саме через Золотий Ріг роси направили свій удар? Річ у тому, що з півночі, на Влахернах, стіни збудували пізніше, і вони були значно нижчі, а отже і доступніші. Окрім того, саме там знаходилася Влахернська церква — напевно, найбагатший собор Константинополя.

Перші атаки греки успішно відбили, адже роси не мали досвіду здобувати укріплення. Стіни сягали 30—40 метрів, перед мурами були вириті рови. Аскольд і Дір взяли Царгород в тісне кільце облоги. У місті почалася паніка, потім — голод. Тим часом роси знайшли спосіб, яким можна було здолати неприступні мури: вони почали насипати земляний вал — саме навпроти Влахернського собору, маючи намір, коли він досягне рівня стін, так увірватися до «цариці міст».

ДИВО З РИЗАМИ БОГОРОДИЦІ

Незважаючи на кільце облоги, досвідченому патрикієві Ориті таки вдалося відправити гінця до імператора. Стривожені Михайло III та кесар Варда негайно поквапилися до столиці. Проте — без війська. Можливо, армія мала прийти пізніше, а можливо, імператор не наважився забрати військо з кордону. Роси знову прогавили: Варді та імператорові вдалося прослизнути вночі непоміченими повз сторожові лодії.

Довідавшись про масштаби небезпеки, переляканий молодий Михайло навідріз відмовився з’явитися перед константинопольцями і особисто очолити захист столиці. Він перевдягнувся у власяницю і босоніж, разом із патріархом Фотієм, відправився до Влахернської церкви. Там зберігалися священні реліквії — пояс і ризи Богородиці, привезені колись Константином Великим із Єрусалима. Імператор і патріарх розпростерлися на камінних плитах і ревно молилися всю ніч, закликаючи Матір Божу врятувати місто.

Тим часом Варда з Оритою почали переговори, а також звеліли копати підкоп — якраз там, де ворог насипав вал. Роси вимагали відновлення договору «миру і любові», тобто, компенсацію за вбивство роських купців і, як звикло, значну контрибуцію, яка делікатно називалася: обмін подарунками. А ще Аскольд і Дір домагалися особистої зустрічі з грецьким царем. Проте нажаханий Михайло про це й слухати не хотів.

Коли переговори зайшли в глухий кут, врятувати місто несподівано взявся патріарх Фотій. На восьмий день облоги, після урочистої молитви у Влахернському соборі патріарх звернувся до народу: «Нарешті, улюблені, прийшов час просити допомоги в Матері Слова, в Неї — єдиної нашої надії і рятівниці. Проси за нас заступництва Сина і Бога нашого! Ясно покажи, що «цариця міст» тримається Твоєю силою!»

Відтак до раки з ризами Богородиці підступили два монахи, сокирами збили золоті та срібні прикраси, розрубали дерев’яне віко. Патріарх власноручно вийняв ризи. Вийшовши з храму, він повернув до міських воріт. Підхопивши урочистий спів, натовп посунув за ним. Ворота було розчинено, і величезна процесія почала церковний хід. На витягнутих руках патріарх Фотій тримав ризи, за ним услід несли, високо піднявши, хрести, ікони, хоругви із зображеннями святих. Можна, звісно, лише здогадуватись, який психологічний ефект справила ця картина на язичників-росів. Єдине, чим вони могли пояснити таку відвагу греків, це тим, що ромеї покладаються на силу свого бога.

В цей критичний момент трапилося диво: вал, насипаний майже врівень із потужними стінами, раптом прямо на очах почав осипатися: мабуть, греки зруйнували підпорки в підкопі, і вал осів. Розрахунок виявився вірним: варвари були вражені могутністю християнського Бога! Процесія безборонно дісталася до води. Патріарх Фотій зайшов у воду і на очах у сторопілих росів вмочив краї священних риз. А далі трапилося щось таке незрозуміле і таємниче, що всі легенди, наш літопис і чимало грецьких хронік подають як велике диво.

Греки не вірили власним очам: язичники несподівано кинулися до своїх кораблів і, поспішаючи, почали відчалювати. Не напинаючи вітрил, на веслах, роські лодії наввипередки покидали Золотий Ріг. У зворушених константинопольців рясно текли сльози: без сумніву, тільки Боже втручання змогло врятувати столицю. А невдовзі патріарх відправляв у Святій Софії вдячну службу, а після її завершення виголосив натхненну промову, яку записав його секретар, монах Георгій.

Що ж насправді примусило Аскольда і Діра так поспішно зняти облогу? Можливо, роси отримали звістку про наближення грецького війська. Якщо до того часу вони встигли отримати викуп, про що вказує Фотій у своїй промові, то домагатися чогось більшого навряд чи було варто. Крім того, Царгород мав славу неприступного міста. А тут вал обвалився, а ще головний грецький волхв почав чаклувати над водою. Церковна легенда також розповідає, що після занурення риз знялася буря, і розметала роські лодії. Вражені силою грецького Бога, роси навіть прийняли хрещення. Насправді ж епізод із бурею та хрещенням рос і в пов’язаний з іншим походом, в 874 році, за імператора Василія I і патріарха Ігнатія.

А похід 860 року приніс росам міжнародне визнання. Навіть Фотій змушений був сказати: «Народ, невідомий досі, отримав велику славу з часу походу на нас».