Як українцям вийти з Дому Неволi?

Це діялося понад 3200 років тому. Настільки давно, що навіть важко уявити... Проте є нестаріючі загальнолюдські уроки, які не тьмяніють із часом, адже дають відповідь (тим, хто спроможний здобути цю відповідь важкою працею душі й розуму!) на «вічні» запитання, що стосуються абсолютно кожного з нас: у чому сенс людського життя? Задля чого, коли й яким чином (ким) був створений (виник) наш світ? У чому є місія кожного народу на Землі й кожного чесного керманича цього народу? Що являє собою справжня, нефальшива, Свобода? Оце все «прості», «дитячі» питання. Як доводить всесвітня історія, саме вони є головними, життєвими для кожної нації. На повен зріст постали вони зараз й перед Україною. Бо доводимо свою Волю Жити і Право Бути — не рабами.

Біблійна оповідь про 40 років блукання Мойсея та очолюваного ним народу в пустелі на шляху до Обіцяної (Господом) Землі — Землі Свободи — всесвітньо відома. Ця оповідь не одне тисячоліття тому стала, і цілком справедливо, невід’ємною й дуже важливою складовою світової духовної культури. Насамперед тому, що глибоко, чесно і жорстко (навіть жорстоко — проте чесно!) відповідала на згадані вже «вічні» запитання, які й сьогодні печуть — мають пекти — кожну людину так само, як і 3200 років тому. І великі українські митці ніколи не були байдужими до цього сюжету. Згадаймо лишень геніального «Мойсея» Івана Франка:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Це — голос Франка. І водночас голос біблійного (й історичного) Мойсея. Це — рядки справді біблійної сили (вдумаймось: рабство — це «струп», «людське презирство», «сором»; звернімо також увагу, як звучить в устах Мойсея-Франка «народе мій» — як присяга нести хрест, як клятва вести людей, як згусток болю — не як зверхні, самозакохані проповіді деяких сучасних українських політиків).

Ми дозволимо собі (в міру своїх сил і знань, безперечно, суб’єктивно) стисло нагадати читачеві зміст й сенс — в сьогоденному контексті — ветхозавітного епічного оповідання про Мойсея. Адже ці «40 років блукання в пустелі, аж поки не вимре покоління рабів» — вони, в загальних рисах, відомі кожному, навіть тим, хто має доволі туманне уявлення про Біблію; до того ж, посилатись на цей знаменитий сюжет стало вже такою собі «фішкою ерудиції». Але що стоїть за цим? Який зміст (водночас і духовно-релігійний, і символічний, і конкретно-історичний: адже більша частина фахівців усе ж таки розглядають Мойсея як реальну історичну постать, керманича єврейського народу, і відносять події, пов’язані з ним, до приблизно 1200 року до нашої ери) несе в собі життя Мойсея? Все виявляється і складнішим, і цікавішим, і суперечливішим, і кривавішим, аніж загальновідомі «кліше». Проте почнемо по порядку; спиратимемося на старозавітні книги Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня. Це — основні (часто єдині) джерела для тих, хто береться розповідати про Мойсея.

ТАК МІГ ВИГЛЯДАТИ МОЙСЕЙ У ХВИЛИНИ ВНУТРІШНІХ СУМНІВІВ ТА СТРАЖДАНЬ (РИСА, ПРИТАМАННА УСІМ ЧЕСНИМ КЕРМАНИЧАМ НАРОДУ). ДО РЕЧІ, БІЛЬШІСТЬ ВЧЕНИХ ВСЕ Ж СХИЛЯЄТЬСЯ ДО ДУМКИ, ЩО ЦЕ - РАДШЕ ПОСТАТЬ ІСТОРИЧНА, А НЕ ЛЕГЕНДАРНА (ЖИВ БЛИЗЬКО 1200 р. ДО Н. Е.) / ФОТО З САЙТА PRIHOD.RU

Отже, що, власне, зробила ця людина (яка вірила й знала, що виконує Волю Господню)? Вона вивела рідний народ із Єгипту — Дому Неволі (в інших перекладах Біблії з давньоєврейської мови на українську вживається ще жорсткіше формулювання — Дім Рабства. До речі, замислимося над цим поєднанням слів, аж ніяк не випадковим, як і все в Біблії: «Дім» — щось «своє», «питомне», «рідне», «звичне» — але ж «Дім Рабства, Неволі»!). А Єгипет був для давньоєврейського народу, як оповідає Біблія, саме таким домом: адже «нещадно запрягали вони (єгиптяни. — І. С.) синів Ізраїлю до тяжких робіт. І отруїли їхнє життя тяжкою працею на глинищах та цегельнях та всякою польовою роботою, та всілякою іншою примусовою роботою, що нею їх обкладали» (Вихід. 1. 13-14). Більше того, на додаток до всіх принижень й уярмлень фараон єгипетський віддав наказ: вбивати всіх немовлят — євреїв хлопчиків, які народжуються на землях його держави, залишивши жити тільки дівчат. Отакий от «попереджувальний», «страхувальний», захід...

Але «промовив Господь: «Бачу Я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричиняють доглядачі. О, Я знаю біль його! Тому Я і зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком і медом» (Вихід. 3. 7-8). І водночас це — та сама Земля Обітована (Обіцяна Земля) — Земля Свободи. Бачимо тут характерне поєднання Свободи як символу звільненого духу та Молока й Меду як ознаки заможності. Одвічна, впродовж тисячоліть, колізія історії, що стосується кожного народу. Ми — не виняток.

Свій задум — звільнити «свій народ» — Господ здійснює через Мойсея, вождя народу (Біблія називає його «найм’якішим з людей», але яку сталеву волю він являє світу!) та брата його Арона. Господь посилає їх обох (Арону було 83 роки, Мойсею — 80; втім, цілком можна допустити, що цифри ці були символічними) до фараона єгипетського з вимогою: «Відпусти мій народ!» (до речі, «неволя єгипетська» тривала понад 400 років). Фараон — бо «закам’яніло серце його» — категорично відмовляється. Тоді настають знамениті «кари єгипетські»: вода в Нілі перетворюється на кров, «і риба, що в річці, вигине, і засмердиться ріка, і єгиптяни гидуватимуть пити воду з ріки» (Вихід. 7. 18); всю землю єгипетську, включно з житловими оселями, вкрили полчища жаб (Вихід. 8); потім на Єгипет напали комарі; країну геть обсіли песі мухи; трапився, «від Руки Господньої», «вельми тяжкий мор» (Вихід. 9); усіх єгиптян, аж до вельмож, вкрили гноїсті чиряки; на країну обрушився «страшний град, якого ще в Єгипті не було з того дня, як він постав, аж по сьогодні» (Вихід. 9.18); сарана вщент спустошує поля Єгипту (Вихід. 10); потім упродовж трьох днів постала «така густа темрява над Єгипетською землею, що тієї темряви можна б дотикатися» (Вихід. 10.21); і, нарешті, Господь опівночі «пройшов почерез Єгипет, і помер всякий первісток у землі Єгипетській, від первенця фараона, що сидить на троні, аж до первенця рабині за жорнами» (Вихід. 11.5). Лише тоді фараон єгипетський, чиє серце до краю зачерствіло, випустив народ Мойсеїв зі своєї держави (ще була гонитва фараона з військом, з колісницями за людьми Мойсея, що якраз перетинали Червоне море, прямуючи через пустелю до Землі Обітованої; Мойсей пройшов море, як по суші, — вода зникла, а коли в море вступила армія фараона, вода поглинула всіх до єдиного. Ось у цьому й виявилась, за Біблією, «потужна рука Господа»). Почалась епічна подорож Мойсея та народу його через пустелю — до Землі Свободи, «що тече молоком і медом». Цю подорож можна й треба тлумачити не тільки буквально, але символічно — як подолання відчаю, самотності, відчуття покинутості на шляху до Свободи. Подолання і кожною людиною, і цілим народом. Як гартування волі. Як готовність віддати життя за здійснення Божого Задуму. Як ми побачимо, люди, що ввібрали в себе дух єгипетського «Дому Рабства», для цього не годилися.

Але найтрагічніша колізія (може, головна в цій біблійній епопеї) — це ворожнеча, часом одверта боротьба між Мойсеєм та багатьма людьми з його ж власного народу. Бо народ, увійшовши в пустелю (Бог хоче випробувати цих людей на духовну стійкість, тому не повів їх найкоротшим шляхом до Землі Обітованої. «Бо, сказав собі Бог, народ розкається, як прийдеться йому воювати, та й захоче повернутись в Єгипет. І звернув Бог народ на шлях у червономорську пустиню» (Вихід. 13. 17-18) — цей народ нарікає на Бога й на Мойсея, слугу його. Адже немає їжі, нема чого пити, навколо отруйні змії... Люди ремствують; вони кажуть Мойсею: «Хіба тим то, що немає в Єгипті кладовищ, ти позабирав нас умирати в пустині? Що ж це ти накоїв нам, що вивів нас з Єгипту? Хіба ми тобі не казали цього ще в Єгипті: «Дай нам спокій» (!! — І. С.). Ми будемо єгиптянам служити; бо ж краще нам бути в неволі, ніж гинути в пустині» (Вихід. 14. 11-12). І знову — нарікання: «Сини Ізраїлю собі стали плакати: «Хто мовляв, дасть нам м’яса їсти? Пригадуємо собі рибу, що задарма (! — І. С.) їли в Єгипті, огірки, дині, цибулю, часник; а тепер душа прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед очима» (Числа. 11. 5-6) — це та сама знаменита «манна небесна». Зауважте, її, що задарма дав людям Господь, — мало. Ось що у відповідь на ці скарги, на цю тугу за Домом Неволі (виявляється, там не так вже погано й годували!) каже Господь («гнів його запалився вельми на цих людей») Мойсеєві: «А людям скажи: «Освятітеся на завтра, й їстимете м’ясо; за те, що ви плакали вголос перед Господом, примовлявши: О, коли б то ми вже мали м’яса! В Єгипті було нам так добре! — дасть вам Господь м’яса, і їстимете. Не один день їстимете, і не два дні, і не п’ять днів, і не десять, і не двадцять днів, а цілий місяць, аж покіль не знудиться й не опротивіє вам, ви бо погордували Господом, який серед вас, і плакали перед ним, нарікаючи: Чого це, мовляв, вийшли ми з Єгипту?» (Числа. 11. 18-20).

ВЕЛИКИЙ МІКЕЛАНДЖЕЛО УВІЧНИВ ОБРАЗ МОЙСЕЯ У СВОЇЙ СКУЛЬПТУРІ (40-І РОКИ ХVI СТОЛІТТЯ) / ФОТО З САЙТА ARIA-ART.RU

Великі дива, вчинені Господом в Єгипті й особливо згодом, в пустелі, — видобування води прямо зі скелі (бо народ ремствував: «Навіщо оце ти вивів нас із Єгипту, щоб спрагою заморити нас і дітей наших і скот наш?» Мойсей навіть заволав до Господа: «Що діяти мені з цими людьми? Ще трохи, і укаменують мене» (Вихід. 17. 3-4); творіння мідного змія, що рятував людей від укусів отруйних змій, — всі ці чудеса не спромоглися надихнути народ прямувати далі безводною, голодною, гнітючою пустелею до омріяної мети. Ба більше: чимало людей бунтує проти вищих духовних цінностей самого Бога! Вчитаємось у знаменитий розділ (Вихід, 32), де перед нами з’являється Золотий телець. «Коли народ побачив, що Мойсей забарився, не сходив з гори (Синай, де Господь дав народу 10 Заповідей. — І. С.), збився він юрбою коло Арона, брата Мойсеєва, та й каже до нього: «Ану, зроби нам бога, що він ішов поперед нас! Бо отой Мойсей, той чоловік, що вивів нас з Єгипетської землі, — не знаємо, що з ним сталося». Арон, розтопивши у вогні золоті прикраси людей, зробив з них золотого «вилитого бичка» та й проголосив: «Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі!» (гроші — бог, точніше, квазібог; чи було це лише 3200 років тому? І чи не тут — коріння багатьох наших проблем?).

Що робить Господь? Він сказав Мойсеєві: «Іди притьмом на діл, бо зіпсувався народ твій, що ти вивів з Єгипетської землі. Занадто скоро звернули вони зо шляху, що я був вказав їм. Зробили собі литого тельця, поклонились перед ним, принесли йому жертву та й кажуть: «Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі. І говорив далі Господь до Мойсея: «Дивлюсь я на цей народ і бачу, що народ цей твердолобий. Тож тепер полиш мене: нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий» (Вихід. 32. 7-9).

Лише після благань Мойсея цей задум не було здійснено. Проте вождь народу явив себе в усій силі гніву. «І як наблизився Мойсей до табору, побачив бичка й танки (ритуальні. — І. С.) навколо бичка, тож запалав гнівом Мойсей... схопив він бичка, що вони були зробили, та й спалив його на вогні і розтовк його на порох, висипав у воду та й дав її пити синам Ізраїлю. І спитав Мойсей Арона: «Що тобі заподіяли ці люди, що ти навів на них такий великий гріх?..» Побачив Мойсей, що народ розгнузданий, а розгнуздав його Арон на сором перед його противниками, і став Мойсей на воротях до табору та й каже: «Хто за Господа, до мене!». І сказав людям: «Так говорить Господь: підпережіть кожен меча свого при боці, перейдіть табором сюди й назад, від воріт до воріт, вбиваючи кожен своїх рідних братів, приятелів ваших і сусідів. І полягло того дня з народу до трьох тисяч люду» (Вихід. 32. 25-28) — тих, хто підмінив справжнього Бога Золотим телям, Мамоною, Грошовим мішком! Страшні рядки, але їх необхідно пам’ятати. Бо хто спотворює цінності — ніколи не побачить Обітовану Землю, Свободу.

Коли ж Господь і Мойсей (вже позаду був не один рік блукань у пустелі, проте люди не знали, що попереду — ще безліч) знову почули скарги народу, як от: «Ой, бодай би ми померли в Єгипетській землі чи бодай би померли в цій пустині! І навіщо то Господь веде нас у ту землю? Щоб полягти нам від меча та щоб жінки наші й діти зробилися здобиччю? Чи ж не ліпше нам повернутися в Єгипет?» (Числа. 14. 2-3) — ось тоді Господь сказав у відповідь страшні слова: «І доки ця ледача юрба нарікатиме на мене? Тож скажи їм, Мойсею: Як живу Я — слово Господнє — зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха. У цій пустелі поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцяти років і старше, ви, що нарікали на мене, — ніхто з вас не ввійде в землю, в якій Я, піднісши вгору мою руку, поклявся вас оселити, — крім Калева та Ісуса Навина» (хоробрі воїни, що мечем прокладали шлях до Обітованої Землі. Не увійшов навіть Мойсей! Бо піддався сумнівам. — І. С.). «Дітей же ваших, що про них ви казали, мовляв, вони здобиччю стануть — їх я введу туди, і вони спізнають землю, якою ви нехтували» (Числа. 14). Діти спізнали цю землю. Але спочатку вони здобули її мечем!

***

Сподіваємося, що ці короткі замітки стануть корисними для тих наших читачів, хто думає над тим, коли з’явиться український Мойсей, й чому його досі немає. Щоб уявити це — розповідь про подвиг Мойсея треба дуже добре знати. Будьмо ж оптимістами — бо, наприклад, молодий Тичина вірив у те, що «воздвигне Вкраїна свого Мойсея». Спромогтися б тільки вчасно кинути у вогонь Золотого Бичка...