ЗАБУТА СПАДЩИНА

У 1776 році в умовах наступу царату на залишки політичної автономії Гетьманщини й уніфікації системи навчальних закладів за російським зразком Чернігівський колегіум було реорганізовано в духовну семінарію, яка функціонувала понад 140 років. Поступово вона перетворилася на солідний навчальний заклад. При семінарії виник музей церковних старожитностей, утворилася церковно-археологічна комісія. Викладачі займалися науковою роботою, систематично друкували свої статті у «Чернігівських епархиальних известиях» та журналі «Вера и жизнь». Всупереч поширеним уявленням, зі стін семінарії виходили не тільки священики, але й вчителі, які працювали у початкових та середніх школах великої губернії та інших регіонах України.

Духовна семінарія продовжила кращі освітянські традиції колегіуму і була одним з провідних навчальних закладів Північного Лівобережжя України. Чимало випускників семінарії здобули славу як відомі науковці, митці, діячі освіти і культури: вчений Микола Кибальчич, поет і державний діяч (міністр освіти УРСР 1943–1948) Павло Тичина. Письменник Василь Еланський (Блакитний), композитор Григорій Верьовка, історики Микола Петровський. Василь Дубровський.

Втім, мережа навчальних закладів у регіоні швидко зростала, кваліфікованих педагогів відчутно бракувало, і в другій половині ХIХ ст. у Чернігові було зроблено спробу розгорнути їх цілеспрямовану підготовку. Впродовж 1871–1878 років і після тривалої перерви з 1914 року у місті діяла учительська семінарія, на базі якої, власне, у 1916 році й було відкрито учительський інститут. Незважаючи на неминучі труднощі, пов’язані зі становленням нового навчального закладу, він мав неабияке майбутнє. Натомість духовна семінарія у пореволюційні часи втратила будь-які перспективи й припинила своє існування. Однак частина її викладачів та вихованців знайшла собі місце в учительському інституті, який, до того ж, успадкував багатющу семінарську бібліотеку й напередодні останньої війни облаштувався у затишному навчальному містечку, що колись належало духовній семінарії.

Чернігівський учительський інститут зазнав чимало реорганізацій: Інститут народної освіти (1920), соціального виховання (1930), педагогічний (1933), учительський (1935), об’єднаний учительський і педагогічний (1939). З 1954 року він знову набуває статусу педагогічного. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 1998 року на його базі було створено Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка.

Таким чином, можна і треба говорити про наявність безпосереднього генетичного зв’язку між Чернігівським педінститутом імені Тараса Шевченка, з одного боку, і Чернігівською духовною семінарією та Чернігівським колегіумом – з іншого, а відтак і про спадковість місцевої традиції в галузі педагогічної освіти, яка нараховує щонайменше три століття.

Олександр КОВАЛЕНКО, кандидат історичних наук

ДОВІДКА «Дня»: Іоанн Максимович народився 1651 року у Ніжині. Його батьки Максим і Єфросинія Васильковські були дворянами. Навчався і виховувався у Київській колегії. По закінченні курсу викладав латинську мову спочатку у колегії, а потім у чернігівських латинських школах.

1695 року архієпископ Чернігівський, святитель Феодосій Углицький висвятив Іоанна Максимовича на архімандрита Єлецького монастиря. 10 січня 1697 року був висвячений на єпископа Чернігівського. 14 років керував Чернігівською єпархією. У березні 1711 року Петро I призначив його митрополитом Тобольським і всього Сибіру.