«Ангелус» для Павола Ранкова

Уже вдев’яте місто Вроцлав нагороджує премією «Ангелус» авторів із Центральної Європи, які у своїх творах порушують найважливіші теми сучасності, схиляють до рефлексії та показують багатогранність інших культур. Уже двічі лауреатами цієї премії стали українські письменники: 2006 року її здобув Юрій Андрухович за книжку «12 обручів», а 2013 року — Оксана Забужко за «Музей покинутих секретів». Цьогоріч до сімки фіналістів знову увійшов українець — Олександр Ірванець із книжкою «Хвороба Лібенкрафта». Проте перемогу здобув словацький письменник Павол Ранков, котрий просто вразив журі своїм романом «Це трапилося першого вересня (чи будь-коли)». Як виявилось, був і другий імовірний кандидат на перемогу — під час голосування членів журі (а його довелося повторювати аж тричі — настільки складним був вибір) на користь Ранкова переважив лише один голос. П’ять до чотирьох. Про інтригу цьогорічної премії та подвійну перемогу Павола Ранкова — в ексклюзивному матеріалі «Дня» із Вроцлава.

Перш ніж говорити про переможця, важливо зрозуміти самі правила гри. Номінуватися на премію «Ангелус» може книжка прози автора із Центральної Європи, перекладена та опублікована польською мовою. Так, у конкурсі можуть взяти участь письменники з 21 країни Центральної Європи. Це Албанія, Австрія, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Україна чи Угорщина. Відповідно й номінована книжка має так чи інакше порушувати якісь питання, що стосуються проблематики Центральної Європи. Переможця визначає дев’ять членів журі: Станіслав Бересь, Пйотр Кепінські, Ришард Криніцький, Томаш Любенський, Кшиштоф Маслонь, Юстина Соболевська, Мирослав Спихальський та Анджей Завада. Всі попередні роки головуючою журі була російська поетеса, перекладачка, дисидентка і правозахисниця Наталя Горбаневська. 2013 року вона відійшла в інше життя, тому замість неї журі очолив український публіцист, прозаїк та перекладач Микола Рябчук. Місто Вроцлав вирішило вшанувати пам’ять дисидентки та закарбувати її ім’я, заснувавши нагороду на її честь. Це премія читацьких симпатій — переможця визначають шляхом голосування на офіційному сайті «Ангелуса». Хоч як це дивно, цьогоріч вибір журі та вибір читачів збіглися, позаяк обидві премії отримав Павол Ранков. Це було великою несподіванкою як для гостей міста, так і для самого автора.

Чому саме він? Як у коментарі «Дню» розповів голова журі премії Микола Рябчук, головну роль відіграла центральноєвропейська проблематика книжки, адже герої твору — троє юнаків: чех, угорець та єврей, які проходять через серйозні випробування — Другу світову війну, окупацію та два тоталітарних режими. За словами Миколи Рябчука, книжка «Це трапилося першого вересня (чи будь-коли)» — це «широкий зріз життя Європи», пошматованого, перекроєного і драматичного. Варто наголосити, що за цей твір Павол Ранков одержав уже другу премію. Цей же роман 2009 року оцінили журі Європейської премії з літератури.

Письменник, есеїст та викладач Павол Ранков дебютував у літературі ще 1995 року. завдяки збірці оповідань «S odstupom casu» («З   відступом часу»). Потім були «My a oni» («Ми і вони/Вони і ми», 2001) та «V tesnej blizkosti» («Впритул», 2001). І вже 2008 року Павол Ранков видав свій перший, проте дуже успішний роман «Це трапилося першого вересня (чи будь-коли)». На жаль, жоден з його творів не доступний українською мовою, як і твори інших фіналістів премії «Ангелус», за винятком поодиноких перекладів, які, проте, навіть не укладені в книжку, окрім Ірванця. Це викликає прикре відчуття, що щось проходить повз...

Події книжки, завдяки якій Павол Ранков одержав нагороду, розпочинаються 1 вересня 1938 року — за рік до війни. Як каже сам автор, він почав писати про день, який змінив всю Європу. Письменник описує напружені тридцять років із життя Європи (з 1939-го до 1969 рр.). Розпочинається все в містечку Левіци, де народився батько Павола Ранкова. Письменник зізнається, що, незважаючи на те, що майже весь сюжет твору вигаданий, у тексті є багато епізодів, які справді пережив тато і його приятель. Їм, власне, і присвячена книжка. «Саме вони були тим поколінням, які протягом свого життя багато чого пройшли, — каже Ранков. — Ті історії в книжці, які видаються найбільш абсурдними та нереальними — історії з реального життя». Саме місто Левіци теж є символічним у центральноєвропейському контексті. «1938 року містечко Левіци територіально належало до Чехословаччини, проте там проживало багато угорців. Рік по тому воно таки стало угорським, але після закінчення Другої світової війни — знову чехословацьким. Тепер же етнічна ситуація настільки змінилася, що угорці є лише меншиною», — розповів Павол Ранков.

Крім автора, премія у 20 тисяч злотих автоматично дістається й перекладачеві тексту, котрий одержав перемогу. Переклав книжку Павола Ранкова зі словацької польською мовою Томаш Грабінські. Він розповів «Дню», що працювати над текстом було доволі складно. «Книжка вимагає знання історії. Головні герої цього твору належать до різних національностей, тобто в тексті є дуже багато слів з інших мов, особливо з угорської, які в словацькому оригіналі не пояснюються», — зазначив Томаш Грабінські. За його словами, для польського читача ці угорські слова потрібно було розтлумачити, щоби той не почував себе загубленим. «Тому я просив усіх своїх друзів, які знають угорську мову, аби допомогли мені. Завдяки цьому твору я тепер трошки краще знаю угорську мову», — жартує перекладач Павола Ранкова.

Взагалі процедура вибору переможця дуже складна. Спочатку члени журі отримують 50 книжок (висувати твір на премію має право видавництво, яке видало автора польською мовою). Згодом відкидають половину, далі коло звужується до 14, а потім — до семи. Саме кінцева сімка бореться у фіналі. Цьогоріч, окрім Павола Ранкова, до фіналістів увійшли Олена Чижова із Росії з книжкою «Час жінок», Ісмаїл Кадаре із Албанії з книжкою «Випадок», поляк Вєслав Мислівський із книжкою «Остання роздача», двоє чехів  — Мартін Шмаус («Дівчинко, розпали вогник») та Йохим Тополь («Майстерня диявола»), а також українець Олексанр Ірванець із книжкою «Хвороба Лібенкрафта».

Голова журі Микола Рябчук поділився з «Днем» інформацією про те, хто ж був основним конкурентом Ранкова. Як виявилось, ним став поляк Вєслав Мислівський. «Це легендарний письменник, можна сказати, класик польської літератури, — вважає Микола Рябчук. — Може, номінований був його не найкращий роман, але це — рівень». Перемогу кандидата Павола Ранкова засвідчило саме голосування читачів, вважає голова журі. «Це насамперед твір, який добре читається. Бо і Кадаре, і Мислівський — це дуже важка література. А з того, що написав Ранков, можна зробити фільм чи серіал. Крім читабельності, він має ще одну перевагу — письменник охоплює дуже широку панораму. Він описує цілу епоху — не тільки у Словаччині, а й в інших країнах регіону. Це дуже широкий контекст. Автор показує великий зріз життя», — вважає Микола Рябчук.

Йохим Тополь, на думку Миколи Рябчука, не дотягнув другої частини своєї книжки. «Перша — просто блискуча, — вважає голова журі.  — А в другій він повів свого героя чомусь у Білорусь, якої добре не знає чи не розуміє. Накрутив чогось незрозумілого, химерного, і Білорусь у його тексті — дуже шаржована. Хоча письменник однозначно цікавий — гадаю, ми ще побачимо його у фіналі». Українському ж кандидатові Олександрові Ірванцю весь час чомусь не щастить. Його вже двічі номінували на «Ангелус», проте завжди після іншого українського переможця. 2007 року — після Андруховича, і тепер 2014-го — після Забужко. Відповідно два роки поспіль лауреат із України — це малоймовірно. Микола Рябчук про фіналіста з України відгукується дуже позитивно: «Я дуже симпатизую Олександрові Ірванцю і вважаю, що це чудово, що він пробився у фінал. Цей письменник має великі перспективи. Хоча, певна річ, змагатися поряд з Ісмаїлом Кадаре, котрого вже не раз висували на Нобеля, чи з Мислівським було непросто». Як виявилось, Україна упустила ще одного кандидата, якого просто не висунуло видавництво. Це — Сергій Жадан. «Ворошиловград» у Польщі вийшов минулого року, але чомусь просто не був оголошений видавцями. Це дуже прикро», — зазначив Микола Рябчук.

Наступного року «Ангелусу» мине вже десять років, а 2016 року місто Вроцлав матиме подвійний титул — Європейської столиці культури та літератури. Ще зарано прогнозувати, хто з українців може потрапити у фінал наступного року, проте дуже хотілося б, щоб наша література знову активно долучилася до процесу.