«Борозна в чужому полі»
Так називається новий роман Івана Корсака, який вийшов у видавництві «Ярославів Вал»
Це книжка про легендарну родину братів Тимошенків. Старшого брата Степана вважають батьком американської прикладної механіки, Володимир був членом уряду Рузвельта, а Сергій — міністром шляхів уряду УНР, в еміграції, мешкаючи в Луцьку, обирався послом і сенатором сейму, а ще він започаткував модерний український стиль в архітектурі (у Грузії та Росії, Україні й Польщі, Чехії та Канаді, Парагваї та Аргентині будували за його проектами). А ще Сергіїв син Олександр був головним архітектором метро у Вашингтоні, будував хмарочоси в Нью-Йорку, закладав підвалини Товариства українських інженерів Америки...
Роман «Борозна в чужому полі» належить до тих творів, у яких факти історії можна вважати уроками для сучасників, пише bukvoid.com.ua. Так, трагічний другий зимовий похід розглядається крізь призму неладу, недовіри, а то й драматичного суперництва та протистояння політиків, що призвело державу та їх самих до загибелі...
Не меншої актуальності набуває включення у вітчизняну історіографію імен, які справедливо належать українській науці, але які «приватизували» росіяни. Ба навіть більше, Степана Тимошенка хотіли б виставити щонайменше малоросом, а як не вдасться — то космополітом, а то й зарахувати до російських шовіністів. Насправді цей славетний учений ніколи не забував рідного краю, разом з Володимиром Вернадським багато зробив для організації Української академії наук. Доволі показовий епізод відвідин Степаном Тимошенком Центральної Ради, коли Голубович, тодішній голова Ради Міністрів УНР, провів його у переповненому залі і знайшов місце поряд з міністрами. Степан Прокопович деякий час уважно слухав дебати, відвіюючи та відсіюючи, мов на вітрові, словесну полову. Проблеми були непрості, бо більшовицький уряд у Петербурзі зовсім непосильні вимоги виставив. А Володимир Винниченко пропонував деякі корективи у відповідь внести, якесь «полівіння» зробити. Степан Прокопович потім казав йому, що це нітрохи більшовиків не влаштує: їм не «полівіння» треба, вони на всю Україну зуб заточили.
Це повністю відповідає споминам Тимошенка. А ще... чи не сучасна аж надто його заувага?
Родині Тимошенків не судилося віддати сповна талан свій непересічний рідній землі, але вони гідно її представляли в близьких і далеких світах.
Так склалося, що кожен з них свою борозну прокладав, хай навіть і не на своєму полі. Але тепер важливо, аби ці імена (лиш з одної родини четверо!), не розвіялися суходолами європейськими та заокеанськими обширами, не привласнювалися трутнями...
