Чернівецький меридіан Пауля Целана

Літературні критики вважають Пауля Целана найвидатнішим австрійським поетом минулого століття і найкращим ліричним поетом повоєнного часу — в його любовних віршах до єврейської актриси чернівецького театру Рут Крафт, написаних у румунському таборі, немає тіні таборового життя. Завдяки йому німецькою та румунською зазвучали Мандельштам, Єсенін, Блок, Лермонтов, Тургенєв, Чехов, Шекспір, Рембо. В Україні мало знають про Пауля Целана, за кордоном же його асоціюють більше з Румунією, ніж із Україною. Хоча народився він 23 листопада 1920 року саме в нині українських Чернівцях німецькомовним євреєм румунського підданства. Проживши сповнене втрат і болісних моментів життя, емігрувавши з Чернівців (укоротив собі віку у Франції, зістрибнувши з мосту Мірабо в бурхливу Сену), він, проте, щораз повертається до рідного міста. У спогадах, віршах, листах...

Щоб відчути магію місця, яке стало таким дорогим для нього, варто відвідати Чернівці. Нашим гідом став професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького університету, перекладач Петро Рихло.

Будинок, у якому ріс Пауль Целан (справжнє прізвище — Анчель), розташований у Чернівцях на вулиці Саксаганського. Він пофарбований у синє й виглядає досить охайно на тлі сусідніх облуплених будинків. Ліворуч від вхідних дверей висить меморіальна табличка, яка засвідчує, що саме тут жив поет. «Фото цього будинку й таблички можна побачити в багатьох європейських біографіях, — розповідає Петро Рихло. — І в цьому ми були переконані до початку минулого десятиріччя, доки років шість тому з Ізраїлю не прибула кузина Пауля Целана». Власне, проблема полягала в тому, що дошка прикріплена на будинку, й усе решта ніби збігалося з архівними документами, але не було жодного свідка, який міг би це підтвердити чи спростувати. І от кузина поета стала єдиною такою особою... Вона повела до сусіднього будинку, який зараз має номер 3. Він виявився, так би мовити, справжнім будинком, де жив поет. «Така знахідка дуже пасує до Целана, до суті його творчості, де дуже багато містики, кабалістики та гри цифрами. Навіть поетичне ім’я Целан є простою анаграмою справжнього імені. Для мене це був шок, — пригадує оповідач. — Але виникло запитання: як так могло статися, що цифри помінялися? І я пояснюю це дуже просто: крайній будинок мав спочатку цифру 1, але потім там замурували стіну та вхід зробили з вулиці Українська, то й номер, відповідно, перейшов на Українську, перший будинок лишився без номера, а решта номерів на одну позицію зсунулася. Насправді це був 5-й будинок».

Оцей ряд низьких вікон, по суті, міняє соціальний статус родини. А з біографії Целана відомо, що родина не була надто заможною, батько закінчив професійну школу і був кимсь на зразок виконроба. У 1920-ті роки була економічна криза, він не міг знайти роботи, а мати взагалі не працювала. «Тобто родина не могла собі дозволити такого помешкання, як нинішній дім номер 5. А от інший будинок вже більше підходить до соціального статусу родини», — аналізує Петро Рихло.

Немає підстав не вірити всім цим збігам. І тепер перед містом постала проблема: потрібно перенести меморіальну дошку з сучасного будинку під номером 5 на номер 3. Проблема ця невелика, адже впоратися можна за годину-дві. Але справа в тому, що будинок, який вважався будинком Целана, кожні два-три роки реставрували, приводили до ладу, а «новий» будинок облуплений, запущений. «І переносити дошку на облуплений фасад не можна, тому доводиться чекати, доки відремонтують будинок, — констатує оповідач. — Але якби кузина Целана не приїхала в місто, то ми б навіки лишилися в невіданні та вважали би справжнім будинком Целана фальшивий».

Родина жила тут до 1933 року. Целану тоді виповнилося 13, а для єврейського хлопчика це вік переходу в доросле життя. Анчелі залишили це помешкання та переїхали в новозбудований дім на тодішній вулиці Масарика, нині вул. Богомольця, 10.

Коли почалася війна й докотилася до Чернівців, 5 липня 1941 року німці ввійшли в місто й почали чинити тут антисемітські акції. Запалили синагогу, розстріляли близько 300 осіб на березі Пруту. Але вони не лишилися в місті надовго й пішли далі на схід, а владу передали румунам. І ті влаштували в Чернівцях єврейське гетто — вперше в історії міста. «Тільки це місто не мало ніколи історичного гетто, як Варшава чи Прага. Сюди було загнано близько 50 тисяч євреїв з усіма наслідками — примусовим носінням зірки Давида, забороною виходити в певні години, страшенною тіснотою, бо там, де жило приблизно 5 тисяч населення, тепер було 50 тисяч, — веде в закутки історії пан Петро. — Люди жили в підвалах, на горищах, на сходових майданчиках. Родина Анчелів також була загнана в гетто, але час від часу гетто немовби відкривало свої ворота, особливо в люті зими, і євреїв відпускали в їхні помешкання, але потім почалися арешти просто в помешканнях серед ночі». Анчелі про це знали і якийсь час намагалися переховуватися. У Целана був друг — румунський підприємець, який мав невеличку фабрику. Родина деякий час переховувалася в цеху фабрики, але потім мати відмовилася туди йти, бо почувалася там некомфортно. Вона віддалася фаталістичним настроям — «що буде, те буде». І того вечора, коли Целан пішов із дому, батьків його заарештували й доправили в Трансністрію. Коли ж Целан повернувся, помешкання було зачинене й опечатане. Цього він собі ніколи не міг пробачити. Незабаром його також забрали в табір, але не в Трансністрію, а в табір на старій румунській території, де він будував стратегічні дороги. Целан вів нотатник у румунському таборі, де записував любовні вірші коханій Рут Крафт — єврейській актрисі чернівецького театру. В поезії немає ніяких натяків на табірне життя, що трохи дивує. Але він це робив абсолютно свідомо. В тому-таки таборі він довідався про смерть своїх батьків.

Так закінчився чернівецький період у житті Пауля Целана. На початку 1945 року поет потайки перетнув радянський кордон і поновив румунське підданство. Працював у видавництві «Російська книга» в Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше в літературному світі прозвучало ім’я Целана. 1947 року він перебрався до Австрії, але на частині території Австрії все ще перебували радянські війська, тож поет завбачливо 1948 року поїхав до Парижа, де жив до кінця життя.

Спадщина поета стала надбанням Європи, а на його фактичній Батьківщині про нього мало знають. Хоча в самих Чернівцях уродженцем пишаються: в місті є пам’ятник Паулю Целану, письменницький тепер уже псевдобудинок доглянутий, а його нинішні мешканці можуть розповісти про свого історично віддаленого сусіда. Останні два роки в українському Парижі проходить фестиваль поезії з символічною назвою Meridian Czernowitz , який нагадує світові про своєрідний культурний центр Європи та батьківщину поета. Батьківщина Целана — не якесь конкретне місце, а оце абстрактне поняття «чернівецький меридіан», про який він згадував у листах друзям, називаючи його своїм. Чернівецький меридіан проходить по вулиці Саксаганського, уявна лінія, уявна батьківщина, яка залишалася з ним завжди й до якої у віршах своїх він завжди повертався. Целан своїми віршами маркував цей шлях назад, на батьківщину, до чернівецького меридіана.