«Червона книга»: політ нормальний

Не втомлюється продукувати нові книжки один із найвідоміших поетів покоління 30-літніх Дмитро Лазуткін. У видавництві «Книги-ХХІ» під патронатом Meridian Czernowitz з’явилася чергова його збірка — «Червона книга». Гучній (і багатозначній) назві відповідає й густо-червона, аж помаранчево-кривава обкладинка із заляпаним білим квадратиком посередині за симпатичне оформлення книжки подякуємо художниці Ярині Саєнко та дизайнеру Анні Стьопіній). Напевно, вона натякає на особливу емоційну напруженість і кривавість цієї книжки — тож її «червоність» корениться, мабуть, таки не в зникомих істотах...

Перший розділ «Червоної книги» — «Польова кухня» — складають вірші, присвячені в тій чи іншій мірі подіям останніх років — революції та війні. Серед них і знаменитий «Реквієм», що звучав із головних сцен країни під час святкування Дня незалежності та на річницю Майдану:

«...Ваші хрестики,

ваші прихистки,

Ваша правда, ваш сум і щем...

Відповідно до правил

балістики,

Все розквітло німим вогнем...»

Безумовно, саме данина актуальності винесла цей розділ на початок книжки, однак тішить, що він не став таким собі аналогом «паровозів» радянських часів (ідеологічно вивірених віршів, що ставили тоді на перших сторінках, щоб задобрити цензорів і «протягти» далі щось більш креативне). Історико-політично забарвлені вірші Лазуткіна насправді цілком розмаїті, не плакатні, в них цікава образність. Тобто якщо вони навіть і запам’ятаються передовсім відбитками доби, то відбитками якісними, не одноклітинними.

Решта текстів книжки здебільшого стосуються іншого роду пристрастей — кохання, природа, пригоди, спорт... Тут перед читачем постає традиційний Лазуткін. І в нових, і в уже друкованих віршах. То напружено-проривний, то тендітно-наївний, зі швидкими та забавними поворотами:

«...і на ніжне прохання — як правильно вимовити назву моєї країни

я сказав:

ну добре

давай вчитися

перша літера -

ти»

(вірш «U»).

Окремо варто згадати не дуже поширену в сучасній українській поезії тему спорту. Вона у творах Дмитра Лазуткіна виникає регулярно, вдаліше у стрімких і настроєвих віршах «Freeride» чи «ВІА смерічка», менш виразно в занадто риторизованому «Тріатлоні». Таке тематичне урізноманітнення не може не тішити.

Взагалі, якщо порівнювати з попередніми книжками Лазуткіна, його діапазон (у різних розуміннях), схоже, з часом таки не звужується, а може, й розширюється, що можна вважати черговим доказом недолугості теорії про неодмінний занепад поетів після тридцяти років. Адже в «Червоній книзі», наприклад, поєднуються похмурі, але й щирі військові сюжети —

«скрипалику-павлику

де твоя музика?

липка мов старий пластилін

у синій шинелі в картузику

з ґудзиком

ідеш поміж сірих руїн

там, де асфальт вигинається,

ніби віолончель,

там, де сотні разів перебігав

дорогу на червоне світло

такий чужий серед

таких своїх...» —

із радісними іграми тропами:

«ламаю грейпфрут —

сонце бризкає промінчиками:

аж засліплює,

відкорковую день —

б’є у ніздрі ароматом»

із абсолютно пісенними, елементарнішими, проте ритмічнішими й стрімкішими речами:

«Не стрибаючи в каламуть,

За вогні вказівних багать,

На Очаків чайки пливуть,

На Очаків чайки летять».

А отже, у доробку української поезії маємо ще одну якісну та розмаїту книжку. Попри все, культурний процес триває, і триває успішно. Як писав той-таки Лазуткін в іншій своїй книжці, «політ нормальний, мамо».