Чоловіки родини Гойя

Книжкова новинка, яку вже анонсував «День» — український переклад роману «Сатурн» польського письменника Яцека Денеля (з’явився друком у видавництві «Комора», представлений на «Книжковому Арсеналі» в Києві). Повна назва книжки значно довша, але вельми промовиста: «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя». Перед нами — твір, що ґрунтується на подіях досить далекої минувшини, а саме історія з життя видатного художника Франсиско Ґойї, його сина Хав’єра та онука Маріано.

Щоправда, треба одразу попередити, що «Сатурн» зовсім не історичний роман у класичному розумінні цього жанру. Яцек Денель доволі вільно поводиться з біографічним матеріалом, залюбки спираючи його на далеко не загальновизнані гіпотези. Одна з них, ключова, полягає в тому, що відому моторошну серію робіт «Чорні картини» написав не сам Ґойя, а його син Хав’єр.

У центрі роману Денеля — конфлікт між чоловіками трьох поколінь. Франсиско, пристрасний, нав’язливий, потужний і нестриманий, ховає свої батьківські почуття до Хав’єра під зневагою і кпинами. Мріючи про те, щоб син теж став відомим художником, він водночас постійно психологічно тисне на нього. У відповідь байдужий і відсторонений від усього зовнішнього світу Хав’єр робить «партизанську» боротьбу проти батька ледь не сенсом свого буття. Вже його син, Маріано, знову значно жвавіший і діяльніший, більш схожий на діда, але занурений не так в екзистенційні пристрасті, як у пошуки комфорту й побутової вигоди (хоч і він далеко не чужий мистецтву). Він своєю чергою не надто високої думки про батька, Хав’єра, вважає його тюхтієм несповна розуму.

Такі стосунки, звісно, не роблять життя родини Ґойя світлим і затишним. Їхнім символом і стає міф про Сатурна, винесений письменником у назву книжки. Сатурн, що пожирав дітей, аж поки не був переможений одним із них і не був вимушений (принаймні за однією з численних версій античного міфу) рушити в чужі краї. Щось віддалено подібне сталось і з Франсиско Ґойєю — у романі польського письменника, ясна річ. Адже Хав’єр, переважно майже байдужий і безсилий перед живописом, раптом-таки спромагається написати роботу, що її визнає навіть батько. А після батькової смерті й взагалі береться за серію робіт, відомих як «Чорні картини» — розписи на стіні з архетипно жахливими сюжетами. Масштабні, монументальні й вражаючі, вони стають очевидною символічною перемогою над батьком. Власне, одна з цих робіт і присвячена Сатурну. Безсумнівно також, що в такий спосіб Яцек Денель критикує патріархальну зашорену родину.

Книжку побудовано як чергування монологів трьох її головних героїв-чоловіків (жінки родини Ґойя залишаються на маргінесі). А поміж ними з’являються і глибоко драматичні та напружені описи «Чорних картин», щось середнє між їх майже поетичним переосмисленням і сповіддю художника. Чергування цих чотирьох типів тексту надає роману добрячої динаміки, стильової небуденності та психологічного різноманіття. Тут треба відзначити симпатичний і жвавий український переклад Андрія Бондаря (хоч, як і завжди, у випадках українсько-польських перекладів, тут можуть бути різні трактування доречності різних стилістичних ходів). Яцек Денель пише з увагою до деталей, цікаво і смачно, за напруженим міфологізованим сюжетом не забуваючи й про форму, образність. Не скрізь однаково рівний (особисто мені найслабшими видаються моменти, пов’язані з надто вже ретельним історизмом), «Сатурн» вийшов масштабним твором. Традиції модернізму й романтизму в ньому аж навіть несподівано потужні (й не однозначно стилізаторські), як на сучасного автора, але це зовсім не шкодить.

Книжка «Сатурн», гадаю, припаде до душі читачам-естетам, поціновувачам мистецтва складних екзистенційних життєвих поворотів. Але може й роздратувати прихильників традиційного, консервативного трактування культурних міфів (досить сказати, що наприкінці книжки з’явиться ще й гомосексуальне трактування листів Франсиско Ґойї до друга Мартина Сапатера). Проте саме ця книжка належить до тих творів, які найвиразніше засвідчують можливість масштабної, синтетичної, ба навіть монументальної прози (й «великого наративу») в нашу добу.

Інтерв’ю з Яцеком Денелем читайте у наступних випусках газети