«Дерево з обрубаною верхівкою»

Нещодавно в Музеї книги і друкарства України відбувся творчий вечір відомого дисидента, правозахисника, історика антитоталітарного опору, публіциста Василя Овсієнка, присвячений нещодавньому виходу впорядкованої ним книжки спогадів і роздумів «Василь Стус: Поет і Громадянин».

Вечір так само було присвячено головно спогадам про життя, творчість і боротьбу одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття. Василь Овсієнко при цьому багато декламував його вірші, зокрема й ті, що не належать до хрестоматійних, найчастіше публікованих. «Я чув, як сам Стус читає вірші в камері, в якій ми сиділи разом із ним, — розповідає дисидент. — І знаєте, там він читав інакше, ніж на тих магнітофонних записах, котрі сьогодні відомі».

На початку зустрічі присутнім показали уривок із фільму «Просвітлої дороги свічка чорна». Це перша документальна стрічка про Василя Стуса, її зйомки Станіслав Чернілевський почав ще  1989 року. Знімали, зокрема, й у селищі Кучино на Уралі, в тому таборі, де сидів Василь Овсієнко й де загинув Василь Стус. Табір на той час уже ліквідували, й він стояв напівзруйнованим, але там усе ще можна було знайти деякі пам’ятні речі. Наприклад, заховану за кілька років перед тим записку, ключі від камер (зокрема й тієї, де не стало поета), шматки арештантського одягу, деталі для прасок, що їх тут виготовляли в’язні. Всі ці промовисті, тепер уже історичні предмети, Василь Овсієнко приніс із собою на виступ, щоб аудиторія почула дзеленчання громіздких табірних ключів.

Василь Овсієнко згадував і про дитинство Стуса, і про його становлення як поета і борця за справедливість. Наводив цікаві біографічні деталі. Наприклад, розповідав про часті поїздки родин дисидентів на Прип’ять, де Василь Стус якось убрався як Водяник і плавав у човні з дітьми-«потерчатами», лякаючи людей у зустрічних човнах.

Звичайно, детально говорилося про арешти, суди й ув’язнення. Згадав він, зокрема, і про тодішнього адвоката Стуса, нинішнього проросійського політика Віктора Медведчука:

— Сьогодні багато хто каже, що Медведчук не міг захистити Стуса, що йому немає чого закинути. Але я хочу нагадати: на захисті він говорив, що всі «злочини» його підзахисного заслуговують на кару, лиш просив урахувати пом’якшувальні обставини: що той виробляв норму на заводі й що переніс операцію. Медведчук навіть не повідомив дружину Василя про те, що почався суд. Знаєте, далеко не всі адвокати так поводилися. Наприклад, мій адвокат вимагав мене звільнити, а притягнути до відповідальності міліціонера, який звів на мене наклеп. Інші адвокати передавали інформацію та записки з останнім словом заарештованих до їхніх рідних. Лідію Гук активно захищав адвокат, до речі, на ім’я Іван Єжов, він домігся дострокового звільнення. Тобто і в адвокатів, хоч вони були гвинтиками системи, завжди був вибір, як поводитися.

У книжці «Василь Стус: Поет і Громадянин» зібрано тексти про її головного героя аж 74 авторів, із них дев’ятеро не з України. Взагалі, як зазначив Василь Овсієнко, до Стуса з великим пієтетом ставилися в’язні, дисиденти всіх національностей. Наприклад, ленінградець Михайло Хейфец в ув’язненні вивчив напам’ять велику добірку Стусових віршів, а потім записав їх як умів — російськими літерами. Так була порятована важлива частина поетової творчої спадщини. «Ось що таке справжній інтернаціоналізм! — резюмував цей випадок Василь Овсієнко. — Проте, на жаль, ми не зуміли зберегти всі його табірні вірші. В останньому зошиті Василя Стуса було багато верлібрів, які загинули там, у неволі. Їх і запам’ятати було складніше... Саме тому Михайлина Коцюбинська називала творчість Василя «деревом з обрубаною верхівкою...»

«Згадав правозахисник і про такий незвично веселий для табірної реальності випадок, як «перший прижиттєвий пам’ятник Стусу». Так назвали снігову бабу, що її виліпили політв’язні у вільну хвилину: «Для Василя Стуса перебування в таборі було не лише стражданням, а й важливим гартуванням духу. Він говорив: «Раніше я був українофілом, а Мордовія зробила з мене українця».

Деякі вірші Стуса Василь Овсієнко називає вироком радянській імперії: «Він відчував її кінець, і ось імперія конає. Щоправда, довго конає, і все одно намагається народи України та Білорусі знову затягти до себе. Я бачу, далеко не всі європейці розуміють, що доля Європи нині вирішується на Майдані. Якщо раптом вдасться відтворити сильну імперію — чекайте російських танків на вулицях Парижа й Берліна. А вони намагаються говорити з бандитами, немов із нормальними людьми».

Стурбованість Овсієнка щодо Євросоюзу більш ніж зрозуміла, надто в контексті нещодавнього інтерв’ю нового німецького міністра закордонних справ, витриманого в «мюнхенському» дусі, чи шокуюче наївної статті голови російської служби «Німецької хвилі».

Музичний акцент зустрічі поставив Лірник Ярема (справжнє ім’я — Вадим Шевчук). Він виконав старовинну думу «Невольничий плач». А завершив вечір Василь Овсієнко ось такою формулою: «Люди хочуть мати перед собою бездоганних і мужніх. Таким був Василь Стус. Пам’ятайте, що честь нації складається з гідності кожного!»

Після завершення зустрічі в ексклюзивному коментарі «Дню» Василь Овсієнко прокоментував нинішні події в Україні:

— Майдан робить усе правильно! Я захоплений нашим народом, особливо вражає високий рівень самоорганізації. Немає командирів, а все робиться — хтось носить сніг на барикади, хтось готує їсти, хтось підвозить потрібні речі. Немає міліції, а порядок є — навіть коли з’явиться хтось п’яний, його спокійно виводять. Чесно кажучи, я такого не чекав. На Майдан іноді страшно дивитися по телевізору, а ось на самому Майдані зовсім не страшно. Я впевнений: ми переможемо, тільки не знаю, коли й якою ціною. Але відчуваю, що вже скоро. Українцями не можна так керувати, як це робила влада Януковича. Ми — волелюбний народ.