Есе-колаж, який пробуджує національну гордість

Захід організували в Національному музеї літератури спільно з видавництвом «Ярославів Вал». У двотомнику «Святослав Гординський на тлі доби» Богдану Гориню вдалося не просто дослідити науково мало знаного українського діяча, а доскіпливо поринути в психологію мистця.

Окрема деталь — життєві та мистецькі доторки Гординського та Антонича, а панорама — життя усього мистецького запліччя різних періодів. Богдан Горинь творить власний масштаб — «Табірна Україна». Тиради прізвищ заповнюють есе-колаж: це ті, хто утверджував Україну де-факто, причому в далекому закинутому світі — в таборах Німеччини й Австрії...

Спершу Гординський у так званої влади совєтів відзначився тим, що всіляко підтримував творчість «безідеологічного поета» Антонича, а потім утвердив українське «я» вже в еміграції.

Богдан Горинь закцентовує: «Він дуже сучасний і потрібний. Особливо сьогодні, коли на кожному кроці нам треба відбивати московські побрехеньки. Бо Гординський ще тоді, одним із перших, на весь голос сказав, що Україну обкрадає Москва. І якщо злегка роззирнутися, то можна помітити, як тонко Гординський перечить Москві. Візьмімо бодай його полотна й ікони».

Мистець працював у різних жанрах: живопис, графіка, плакат, екслібрис. Оздобив 50 храмів у 12 країнах світу. Мозаїки Святої Софії в Римі: загальна площа — понад 600 квадратних метрів!

Він досконало знав київсько-візантійську техніку, філігранно поєднував її з сучасними віяннями, аби витворити щось оригінальне саме з українською стилістикою.

Богдан Горинь наголошує, що своєю працею — а це десятки нарисів, рецензій, монографій — Гординський довів спадковість спадщини Київської Русі, повернув в Україну вкрадене.

Дмитро Степовик зауважив, що «постаті штибу Гординського з’являються саме тоді, коли їхні нації перебувають на найнижчому ступені пригноблення». «Це постать ренесансного плану», — каже професор. Цікаво, що його пов’язує із Гординським власний життєвий вибір: «Колись як професор Вільного університету я діставав його книжки про візантійський стиль. Саме вони зробили мене дослідником ікони у вимірі стилів».

Святослав Гординський працював почасти і з фольклором — як своєрідним усним малярством народу: йому одному з перших вдалося на основі аналогій з українським фольклором довести українське походження «Слова о полку Ігоревім».

Михайло Слабошпицький нагадав про непересічні літературні зв’язки Олекси Влизька та Святослава Гординського: «І репресований Олекса Влизько, і львівський маестро, що жив у США, Святослав Гординський несли крізь життя свою важку глухоту, що дуже ускладнювала їхні стосунки зі світом». Про це свідчить й окремий вірш, присвячений Влизьку.

Одначе чи направду «важка глухота» була складністю для мистця Гординського? Таку думку підважує Дмитро Степовик, адже вада для сильних особистостей завжди є можливістю мінус перетворити на плюс. «Ця глухота потрібна була йому, аби зосередитися на собі та працювати для ідеї. Шум світу не дав би можливості йому поринути в іконопис, мистецтвознавство, врешті — поезію. Це все тонкощі! Варто розуміти, що він був одним із небагатьох, кому вдалося зробити так багато».

Есе-колаж Богдана Гориня пробуджує національну гордість українців за свою історію, культуру, літературу та мистецтво, утверджує високу гуманістичну місію українського образотворчого мистецтва та літератури, розкриває духовні глибини української нації.