Філософські верлібри з-під клавіатури чиновника

Перша, кого я помітила в холі Музею Тараса Шевченка, коли прийшла на поетичний вечір, — жінка в червоно-золотавому сарі. Виявилося, це Яшодхара Райчаудхурі — високий посадовець Рахункової палати Індії і... бенгальська поетеса.

Представників нового покоління поетів та письменників, котрі представляють постколоніальну літературу Індії, зустріти у Києві — неабияка вдача. Пані Яшодхара перебуває з офіційним візитом в Україні і прийняла запрошення від Центру Тагора прочитати свою поезію для вузького кола поціновувачів. Власне, зустріч стала можливою завдяки голові правління Східноєвропейського інституту розвитку (і друга газети «День») Мрідулі Гош.

Яшодхара Райчаудхурі володіє англійською та французькою. Не лише пише вірші, а й перекладає на бенгалі французьку літературу. У ситуації з друкованою книжкою у Індії, за словами поетеси, зараз така ж стагнація, як і скрізь у світі: «Письменників більше, ніж читачів. Зараз все переходить на електронні носії. У містечках ще читають, але у великих містах інтерес зникає. Екс-президент Абдул Калам свого часу зробив колосальну роботу — оцифрував літературу, зокрема наукову. Наприклад, старовинні тексти на санскриті тепер доступні будь-кому в електронному варіанті. Я й сама тепер надаю перевагу комп’ютеру».

Вона згадує, що в дитинстві читала літературу СРСР, оскільки на той час Індія була доволі прорадянською: «Я в Україні вперше, і в мене склалося таке враження, що ця країна має велике серце, що може все вмістити, як у казці «Рукавичка». Звісно, це жарти, Індію теж через казки стереотипно сприймають «як країну слонів».

Але у своїй поезії, написаній верлібром, вона філософськи говорить про суспільну кризу: вбивства, політичні негаразди в Бенгалії, проблеми з народжуваністю, а відтак — складне дитинство сучасних дітей у Індії. «Зараз світ опинився у такому стані, що навіть Бог не знає, що робити. Він схожий на покинутого пенсіонера, який самотньо дивиться телевізор», — пише Райчаудхурі.

У багатьох слухачів викликає щирий подив те, як можна поєднувати обов’язки високого посадовця та «оголений нерв» у поетичній творчості. Конфлікту тут немає, зізнається пані Райчаудхурі: «Я краще втрачу роботу, ніж поезію».

По-особливому свіжо і сильно звучить у віршованих рядках питання втрати/повернення дому. Або ж поверховість і марнославство того, хто, безкінечно дивлячись у дзеркало, втрачає себе.

Але, безумовно, тема, котра хвилює Яшодхару Райчаудхурі найбільше — насильство щодо жінок. Про це вона часто говорить за будь-якої слушної нагоди. Зокрема, у вірші «Першому світу від третього» йдеться про те, що індійські жінки вразливі, хоч і ховають себе під сарі. «Ставлення до насильства у західному світі дещо інше, ніж у Індії, — розповідає поетеса. — Там якщо навіть чоловік без згоди дружини займається з нею коханням — це теж насильство, і вона може подати на нього до суду. В Індії жінки страждають від нечуваної жорстокості. І не лише жінки: навіть п’ятирічні діти потерпають від зѓвалтувань на вулицях. Поліція щодня реєструє випадки. Звісно, донедавна потерпілі не зверталися до правоохоронних органів, захисники порядку і медіа замовчували цю проблему. А тепер ситуація поступово змінюється — починають публічно гучно говорити про це і засуджувати ґвалтівників, ганьбити їх. Серед головних проблем переважно виділяють чисельну нерівність чоловіків та жінок (100 на 94 відповідно), вплив Болівуду та відверті рекламні площі, наприклад, у великих торговельних центрах. Громадськість вимагає суворих законів, але вони не вирішать проблеми. Де початок і кінець — я не знаю. Але переконана, що сила людського духу здатна це перемогти».