Iронія чуда

Очевидно, що кожне з українських видавництв має певний відсоток власної аудиторії, який не перетинається з аудиторіями інших видавництв. Ті унікальні читачі «Клубу сімейного дозвілля», яким до рук потрапить нова книжка Тані Малярчук «Біографія випадкового чуда» із лейблом «Зіркова проза» й інтриѓуючою обіцянкою, що це книжка про радянську Амелі, ризикують подумати, що таким і є письмо цієї авторки: іронічно-наївним, спрощеним і навіть глибоко соціальним. Ті ж Танини прихильники, які чекають новинок від неї як книжкового чуда, ризикують її не впізнати.

Але перед тим, як запитати себе, куди поділася магічна Таня Малярчук, зважте на кілька деталей, які, можливо, полегшать цей процес не-впізнавання. Всі намагаються на цьому не наголошувати і, звісно, література — це одне, а життя письменника — друге, якщо не двадцяте. А все ж — Таня Малярчук уже кілька років живе за кордоном, а отже, має можливість дивитися на себе, свої попередні тексти і свою Батьківщину під іншим кутом зору. Відтак, «Біографія випадкового чуда», яка писалася вже не в Україні, має повне право бути інакшою, до того ж, це перша книжка Тані, яка вийшла у «Клубі сімейного дозвілля», до того ж, це найдовша історія, розказана нам Танею Малярчук (до цього це були переважно оповідання і повісті, зібрані «Фоліо» в одному грубому виданні «Божественна комедія»).

Якщо ви все ж уважно стежите за написаним Танею, вам не складно буде помітити, що «Біографія випадкового чуда», над якою письменниця працювала близько трьох років, «виросла» із попередньої Таниної збірки «Звірослов». Ось тільки цього разу — ще більше спрощення (тем і письма) і ще більше соціалізації. Історія героїні Лєни із західно-українського містечка Сан-Франциско настільки проста, що іноді здається навіть карикатурною. Те, що відбувається з Лєною, її рідними, випадковими і невипадковими знайомими, для більшості з нас (за винятком, може, нинішніх підлітків) є вже звичним сценарієм, яким керуються у своїй роботі редактори наших новин і вигадники народних анекдотів. Отже, переломні 90-ті, повальне безробіття і безбожжя («боги були російські й українські, православні, греко-католицькі та римські, протестантські, баптистські, євангелістські, адвентисти сьомого дня і воїни Царства Небесного»). Завод, де працював Лєнин батько і де виробляли секретні деталі до секретних атомних субмарин, перетворився на нічний клуб. Усі починають займатися бізнесом, центром життя (економічним, науковим, культурним і духовним) стає базар. На базарі продає головні убори і колишній професор української літератури Теофіл Кролик, якому Лєна дає хабаря, аби той прилаштував її на фізику або філософію, але вдається лише на фізкультуру. Мода на спортивні костюми, мрія виїхати закордон, перші точки секонд-хенду, дерев’яні ящики з одягом і зіпсутими солодощами, які надсилали «багаті» родичі з-за кордону, цілительки, які брали за свої послуги лише в доларах, поява перших націоналістичних організацій, які хотіли виховати національно свідоме суспільство і яке більше займалося балачками, ніж справами. І стовідсотково анекдотичні історії про людей, які, мов звірі, напали на мішки з карамельками на відкритті відреставрованого польського костелу; про Лєниного батька, який вирішив збагатитися, засадивши поле гречкою, та не знав, що до гречки ще бджіл треба; про метальницю ядра гігантку Василину, яка винесла із натовпу фанатів любов усього свого життя співачку Земфіру або про місцевого кримінального авторитета Монаха — жорстокого і справедливого, який не пускав у місто торгівлю людьми й наркотиками, але постачав усіх горілкою, бо, на його авторитетну думку, горілку «п’ють не тому, що вона є, а тому, що немає нічого іншого»...

Коротше, «обставини не сприяли суспільній доброті». В житті Лєни нагромаджувалося все більше незаконно скривджених нещасних істот: її однокласниця Пес із багатодітної сім’ї, яка вийшла заміж за релігійного фанатика і відморозила ноги, бо її без довідки лікаря не впустили до притулку для жінок, що зазнають насильства у своїх сім’ях; всепрощаюча Женя, яку постійно хотіли за її доброту вбити її ж діти; все той же професор Теофіл Кролик, який від безвиході й алкоголізму вирішив кинутися під поїзд, а ще ж тисячі безпритульних псів, яких у Сан-Франциско виловлювали для шаурмичного бізнесу. Лєна берегла всі ці історії у своїй пам’яті, а потім одного дня вирішила розмістити в газеті оголошення: «Творю чудеса на замовлення». Власне, із проханням створити чудо до Лєни ніхто так і не звернувся, як не вдалося їй довести до успішного кінця жодну зі своїх масштабних миротворчих справ — вибити законний інвалідний візок для своєї подруги Пса і припинити знущання над бездомними тваринами. Боротьба із вічними вітряками української бюрократії і корупції приводить Лєну, яка була такою, якою здавалася, до божевільні..

Насправді весь цей насичений авторською іронією сюжет є надзвичайно логічним і передбачуваним. Єдина магічна лінія у романі — поява літньої жінки у жовтій хустці в бордові квіти, яка у критичні моменти врятувала Теофіла Кролика, всепрощаючу Женю і маленьке зубреня, батьків якого розстріляли мисливці на джипах. І, може, це й нормально, що ця магічна лінія якраз і є нелогічною, бо так і не стає зрозуміло, як Лєна могла бути цієї жінкою і з якою метою вона сама про себе ж розпитувала очевидців...

Таня Малярчук неодноразово повторювала в інтерв’ю, що прагне у своїй творчості максимальної простоти, яка єдина може дозволити автору щиро говорити про найважливіше. Може, з тією метою письменниця і спростила своє письмо до максимуму, аби український читач без жодних роздумувань побачив знайоме місто, знайому країну, в якій усі ми живемо, обираємо нову стару владу, співчуваємо, але не підтримуємо, скаржимося, але не діємо. Але тому читачеві, який таки любить роздумувати і насолоджуватися плетивом Таниної мови і її особливої юної мудрості, ця мета може видатися непереконливою.