Хоч бери й екранізуй

Є книжки, що дивують не лише своїм змістом, а й особою автора. Так сталося й із книжкою «Двічі графиня та двічі генерал», коли в редакції «Дня» з’ясували про те, що її автором є багаторічний співробітник газети Сергій Шарик (див. статтю в № 199-200 від 24-25 жовтня ц.р.) Таке розмаїття творчих обдарувань наших колег не може не тішити, проте читачам, очевидно, цікавіше, яка ця книжка і про що вона.

Книжку присвячено одній з головних туристичних принад України — парку «Софіївка» в Умані, а точніше романтичним історіям і сагам, пов’язаним із її засновниками, польським магнатом Станіславом Потоцьким і графинею грецького походження Софією Потоцькою, їхнім життєвим шляхам назустріч одне одному. Причому Сергій Шарик обрав комбінований підхід до викладення цих сюжетів, одночасно художній та історичний. А починається все з того, як молода українська родина виїздить у подорож до Умані, й батько починає розповідати про Софіївку...

Драматичні повороти доль головних і другорядних героїв неминуче сплітаються в мало не «серіальну» тканину. Трагедія першого кохання Станіслава (батькам не сподобався мезальянс, вони організували викрадення молодої дружини, в процесі якого вона загинула), землетрус, у якому загинув батько Софії, невдалі шлюби й інтриги, то пишні й строкаті, то нудні й фальшиві подробиці світського життя при дворах монархів та інших можновладців — усім цим Сергій Шарик створює досить насичену атмосферу життя, побуту й духу другої половини XVIII — початку ХІХ століття. Широким є і географічний контекст — із краєвидами й настроями від Венеції, Флоренції, Парижа й Гамбурга до Кам’янця-Подільського, Тульчина, Канева й Києва.

Інтриги й декорації описано детально, але й динамічно, з численними діалогами — хоч зараз бери й екранізуй. Але цим «Двічі графиня та двічі генерал» не обмежується. Її важливою частиною є суто історичний матеріал. До прикладу, різноманітні дані про фортеці й палаци, перебіг головних військових кампаній, їхні наслідки. Передбачувано в центрі книжки опиняється й історія занепаду Речі Посполитої та поділу цієї держави поміж сусідами. Адже Станіслав Потоцький став одним із ключових осіб створення Тарговицької конфедерації — невдалої спроби «перезавантаження» Речі Посполитої під крильцем російської цариці Катерини ІІ, що завершилася тим, чим нерідко завершуються такі ігри: останнім поділом держави, взяттям Варшави. Потоцького через це часто називають зрадником Польщі, але Сергій Шарик ніби дає слово самому магнату, вважаючи, що він лише зробив безнадійну спробу порятувати батьківщину від і так неминучого поглинення. Дуже ретельно й промовисто у книжці також виписано процес економічної та організаційної інтеграції шляхти українського Правобережжя з елітою Російської імперії, яка відіграла не останню роль у падінні Речі Посполитої.

Отже, «Двічі графиня та двічі генерал» містить різні виміри епохи на тлі українських парків, що збереглись і до сьогодні. І не лише уманського, але й, наприклад, тульчинського. Сергій Шарик у різноманітних подробицях розповідає про їхнє створення. Аж до таких, як сенсаційне позування Софії Потоцької оголеною для однієї зі статуй Софіївки. Пише про ідеї, що лягли в основу парків (варто нагадати, що в ті часи кожен парк неодмінно був синтетичним і філософськи насиченим твором мистецтва), про витрати, роботи, зміни тощо. Зрештою, про враження, яке справляли ці об’єкти на сучасників, митців, зокрема й літературних попередників Шарика. Книжка, таким чином, працює і на міфологізацію прекрасних туристичних місцин, історичної спадщини України, та, з другого боку, на краще інформування нашого читача про них.

У кожному разі, після прочитання книжки «Двічі графиня та двічі генерал» ідея поїхати на вихідні до Умані чи Тульчина стає ще цікавішою. А якщо ви вже там бували, неминуче виникне думка завітати в ті краї вдруге.