Хроніка тоталітарного вибуху

Геологи, зокрема геофізики, вживають містке, образне й багатозначне визначення — «тектонічні зсуви» (зрушення). Ідеться про такі руйнівні, по суті, катастрофічні процеси, які докорінно змінюють обличчя Землі та й, великою мірою, внутрішнє «наповнення» верхньої частини нашої планети.

Проте цілком можливо простежити тут аналогію і в процесах суспільно-історичних. У цій сфері спостерігаємо також низку «тектонічних зрушень» далекого й зовсім близького минулого, які так само колосальним чином вплинули на соціальний простір тих чи інших держав, змінили вектори їхнього розвитку. Такі зсуви називаються революціями. І в цьому ряду Лютнева революція 1917 року, яка поклала край існуванню Російської імперії, так само як і жовтневий більшовицький переворот того ж року — контрреволюційний за своєю природою, і це важливо розуміти, — була й залишається об’єктом пильної уваги і ретельних досліджень. Тим паче, що в певному сенсі наслідки цих подій виявилися настільки глибокими та всеосяжними, що вони не цілком подолані й усвідомлені 100 років по тому.

В українській історичній науці одним із найбільш авторитетних фахівців, які розробляють цю вкрай важливу проблематику, є професор Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, чиї змістовні публікації добре відомі читачам «Дня». Узагальнивши результати своїх багаторічних досліджень, Станіслав Владиславович опублікував монографію (видану Інститутом історії України НАН України) під назвою «Росія та Україна в перший рік після повалення самодержавства: реконструкція більшовицького міфу про революцію».

Сама назва книги свідчить про багатоаспектне завдання, поставлене автором. По-перше, порівняти суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Росії та Україні 1917 року, з особливо докладним аналізом кризи саме російської революції та її причин. І по-друге, реконструювати — довести неспроможність більшовицької міфології. Пояснюючи свій задум, Станіслав Владиславович пише: «Взаємодія держави-комуни (основи глобального ленінського проєкту. — І. С.) і радянського суспільства породила колосальну історіографію, але не стала до кінця зрозумілою навіть у деяких фундаментальних рисах. Як наслідок, через три десятиліття після краху комунізму посткомуністичні суспільства ще не позбулися залежності від своїх держав, хоч останні вже не базуються на відмерлій комуністичній ідеології, а в Україні вона навіть офіційно заборонена. В цій ситуації покликані покінчити з комуністичною спадщиною ринкові реформи нерідко спотворюються або здійснюються з величезними труднощами. Найстарше із трьох радянських поколінь за цей час уже відійшло. Проте два останніх ще залишаються значною мірою залежними від державного патерналізму». Витоки цього також сягають 1917 року.

Навряд чи варто докладно переповідати сюжет книги: Станіслав Кульчицький послідовно відстежує всі етапи кризи Лютневої революції, «відлуння» цієї кризи в Росії і в Україні, діяльність Леніна та його партії (системно розглядаючи, зокрема, й роль німецького «фінансового фактору» у зростанні потуги більшовиків). Але корисним для читача буде зосередитись на прикінцевих висновках, які пропонує нам професор Кульчицький. А вони, коротко кажучи, є такими.

На думку Станіслава Владиславовича, «повалення самодержавства можна назвати Лютневою революцією, але не треба забувати, що ця подія відбувалася в межах єдиної Російської революції, яка почалася в лютому (березні за новим стилем) 1917 р. і закінчилася в січні 1918 р. Хронологічні рамки Російської революції обмежені двома більшовицькими державними переворотами: у жовтні (листопаді за новим стилем) 1917 р. — поваленням Тимчасового уряду і в січні 1918 р. — розгоном Установчих зборів». Причому саме в середовищі переможців-більшовиків виник концепт «Великої Жовтневої соціалістичної революції», цілковиту неспроможність якого переконливо доводить автор книги.

Станіслав Кульчицький окремо зауважує, що «обидві російські революції — 1905 — 1907 і 1917 рр. характеризувалися небаченим соціально-класовим протистоянням. У революції 1917 — 1918 рр. солдатсько-селянські й робітничі маси створили ради за зразком попередньої революції, яку було цілковито придушено царизмом за допомогою виборчого закону 3 червня 1907 року. Являючи собою форму самоорганізації народних низів у специфічних умовах Росії, ради солдатських і робітничих депутатів були невідомі в попередніх європейських революціях. Пройняті настроями, умовно кажучи, «неусвідомленого соціалізму», народні низи в радах знайшли собі союзників серед існуючих у країні соціалістичних партій».

Принциповими є міркування автора щодо трьох різних облич, які мав тоді популярний в Росії (і в Україні теж) термін «соціалізм». «По-перше, йдеться про соціалізм, сповідуваний вождями партії більшовиків, які перебували на платформі революційного марксизму». Вожді більшовицької партії, проте, «переслідували зовсім іншу мету, ніж основоположники марксизму: вилучити засоби виробництва у всіх громадян і передати їх у власність будованої ними держави-комуни, намертво поєднаної зі створеною ними ж політичною партією, що базувалася на засадах «демократичного централізму», тобто в кінцевому підсумку — самим собі». По-друге, зазначає автор, ідеться про соціалізм, сповідуваний солдатсько-селянськими й робітничими радами... «Пролетарські й напівпролетарські маси були опановані стихійним екстремізмом, збігаючись за зовнішніми ознаками з доктринальним екстремізмом прихильників революційного марксизму». І нарешті, по-третє, «йдеться про соціалізм, сповідуваний опонентами більшовиків, передусім соціал-демократами — меншовиками і соціалістами-революціонерами». Ці сили зазнали поразки.

Ще одна засаднича теза автора: «Український вимір революції досить сильно відрізнявся від російського. За сотні років перебування в складі імперії між Україною і Росією виникло чимало спільних рис. Тим не менш, український народ мав виразні соціально-економічні, культурні й ментальні відмінності від російського... Однією із істотних причин поразки Української революції й наступних визвольних змагань була присутність в Україні потужних більшовицьких організацій, більшовизованих рад робітничих та солдатських депутатів і створюваних ними червоногвардійських загонів». Особливо, додамо, за умов самороззброєння Центральної Ради.

Такі тоталітарні вибухи, як той, що стався 1917 року, передусім потребують глибокого, ґрунтовного аналізу. Потрібно відчувати настрої людей, слухати і чути їх. Це єдиний спосіб розв’язувати гострі проблеми, що виникають. Книга професора Станіслава Кульчицького містить аналіз причин і наслідків тогочасної революційної катастрофи. І в цьому її вага.