«Книжкова дієта» не має шансів
Мої партнерські стосунки з книжками, котрі згодом переросли в дружні, почались у доволі ранньому віці.
Під час першого візиту до бібліотеки, коли мені виповнилось 5 (саме навчилась читати), мене супроводжувала старша сестра. Пам’ятаю, обрала «Русалоньку» Андерсена і не на жарт розхвилювалась через її долю. Може, то був катарсис?
Згодом вчителька початкових класів запровадила своєрідну систему «привчання» до книжок: учні мали приходити за півгодини до початку уроку і приносити з собою художню книжку за власним вибором, а по її прочитанні поділитися думками, бажано аргументованими, із класним керівником. Таким чином, будні в школі стартували для мене особисто вельми оптимістично.
Так, навідуватись до бібліотеки стала регулярно. Зізнаюся, що ця системність вилилась у певні привілеї: бібліотекарі допускали до святая святих — книгосховища — ще й дозволяли обирати фоліанти, котрі мені до смаку. А ще — перевищувати кількість дозволених брати на абонемент книжок. Вільного місця у формулярі не вистачало... Зрештою, це призвело до того, що в моїй особистій книжковій шафі на поважному місці з’явився окремий експонат. Збірка український народних казок. Уся цінність в підписі: «Кращому читачу 2001 року Ваверчак Нелі від районної дитячої бібліотеки». Кілька днів потому ходила уся така поважна і пишалась...
З того часу я читала із захопленням і «оптовими партіями»: зондувала домашній книжковий архів, дещо позичала у родичів та знайомих.
А як стала студенткою, проблема пошуку книжок перестала для мене існувати — тут і книгарні, і «Петрівка», і книгомани-однодумці, котрі готові поділитися своїм друкованим скарбом.
І кілька років тому мені випало познайомитись із фантастичною людиною — бабусею, котра не є моїм родичем генетично, але морально навпаки. Ніна Іванівна у свої 75 — читач зі стажем, цікавиться видавничими новинками й до всього освоїла техніку поводження зі сенсорним екраном. Так-от, пані Ніна має розкішну бібліотеку, котру великодушно дозволяє «грабувати». Мені до рук потрапили неймовірні речі. Тут і повні зібрання українських класиків, і увесь Шекспір, Драйзер, Хемінгуей, Стейнбек, Гоголь, Достоєвський, Солженіцин, Набоков, і це не повний перелік. Причому присутні розкішні українські переклади. Книжки туляться одна до одної в три ряди і не можуть вміститися в п’яти шафах. Щоразу цікаво дізнаватись, що ж там, за фасадними томами. Інтерес трансформувався у девіз «Ні дня без книжки! «Книжкова дієта» не має шансів!»
Зрештою, хобі переросло в роботу: читацький шлях такого штибу довів мене до рубрики «Українці — читайте!».
«День» щоразу прагне до оновлення. Тому вашій увазі пропонуємо дещо нову «Українці — читайте!» Ми докладемо зусиль, аби віднайти ще більше найнеординарнішого, найяскравішого, найінтелектуальнішого — словом, того екстракту, що дає натхнення.
Переконана, що немає тих, що не люблять читати. Є ті, що розминулися зі своїми книжками.
Вірю, нам по дорозі.
І ще: коли ви матимете потребу висловитися щодо літературного життя — пишіть на vaverchak.n@gmail.com
На ваші листи чекають!
