Книжкові події

День народження Павла Тичини відзначили марафоном

У київському Музеї-квартирі Павла Тичини поетичним марафоном розпочали відзначення Дня народження одного з найбільших і найоригінальніших українських поетів двадцятого століття — Павла Тичини. У марафоні взяли участь як запрошені публічні особи, літератори, так і всі охочі. Головною умовою було продекламувати один вірш Тичини.

Свої улюблені твори поета прочитали як сьогоднішні колеги-літератори (Іван Малкович, Павло Коробчук, Анна Малігон, Леся Мудрак, Мирослав Лаюк, Роман Романюк та ін.), так і естрадний співак Анатолій Матвійчук, літературознавці Микола Жулинський, Дмитро Дроздовський, громадська активістка Оксана Левкова, директор музею Тетяна Сосновська та інші його співробітники. Молодий поет Тарас Малкович поставив аудіозапис, на якому він у п’ять років декламує «А я у гай ходила». Звучали також пісні, романси й мелодекламації на слова Тичини.

У читаннях загалом узяли участь кількадесят людей. По закінченні вечора склалося враження, що особливо «зачіпають» сьогоднішніх любителів поезії Павла Тичини його суто ліричні та патріотичні (не радянські, а українські) твори. Люди ж, котрі за фахом щільніше пов’язані з літературою, часто віддавали перевагу експериментальним, естетським текстам. А загалом на вечорі лунали і майже не повторювалися вірші дуже різних типів, настроїв та стилістик — на щастя, творчість Павла Тичини в цьому сенсі напрочуд широка і багатогранна.

Чергові дисидентські спогади

У «Смолоскипі» представлено чергову книжку спогадів, пов’язану із шістдесятниками й дисидентами. Це — «Проти вітру», мемуари Раїси Мороз, дружини відомого і контроверсійного політв’язня Валентина Мороза. Їх надрукувало видавництво «Права людини».

У цій літературній події взяли участь такі знані учасники антирадянського опору, як Євген Сверстюк, Василь Овсієнко та Микола Горбаль. Зачитували уривки з книжки. «Проти вітру» — оповідь про те, як авторка випадково для себе (але не випадково з огляду на свої моральні принципи) опинилася в колі дисидентів і як брала участь у їхній боротьбі — головним чином, допомагаючи в’язням та їхнім родинам, передаючи важливу інформацію західним журналістам. Раїса Мороз у своєму виступі сказала, що важливим для неї було, пишучи про друзів і знайомих, писати правду, нікого не ідеалізовувати. Зокрема, вона досить критично пише про поведінку свого чоловіка Валентина після його вимушеної еміграції (його було обміняно на радянського шпигуна в США), про Олеся Бердника. Що ж, важко не погодитися з тією тезою, що за письмової фіксації нещодавніх історичних подій критичний погляд аж ніяк не завадить.

Українські верлібри з російським контекстом

У київській книгарні «Є» на Подолі, а потім у Дніпропетровську в музеї «Літературне Придніпров’я» відбулася презентація книжки «Банальності» поетеси і журналістки Інни Завгородньої, що з’явилася друком у видавництві «Український письменник».

Самокритична і, прямо кажучи, не надто вдала назва книжки вводить в оману. Насправді тексти Інни Завгородньої (до «Банальностей» увійшли вірші, невеличкі есеї та драматургія) — досить високого рівня. Передусім варто відзначити вірші. Це верлібри дуже спокійної ритміки, замисленого настрою, дотепні, з цікавою образністю й логічними іграми. Віршам зі збірки «Банальності» властивий певний російський присмак чи колорит, принаймні тематичний контекст, пов’язаний із тим, що авторка, уродженка Дніпропетровщини, кілька років навчалась у Москві й писала там, поповнюючи «російську школу» україномовної поезії. Нині ж, після київського періоду, Завгородня працює в Бонні, тож теоретично можна сподіватися посилення вже німецької тематики молодої вітчизняної поезії.