Козацька «Iліада»

Нещодавно у видавництві «Каменяр» (м. Львів) побачила світ поема Валентина Северинюка «Україна козацька» (478 с.). Погодьтеся, шановний читачу, що така подія в історії української літератури (хоча б за обсягом) трапляється дуже нечасто. Поема (її жанр визначено як історична) описує події XVI—XVIII стст. в Україні та інших країнах Європи. Композиційно твір складається із «Зачину», чотирьох частин (частина 1: Роздоріжжя, Січ, Пробудження, Сагайдачний; частина 2: Передгроззя, Хмельницький, Переяслав; частина 3: Руїна, Мазепа, Полтава, Конституція; частина 4: Зашморг, Колії, Калнишевський, Перекотиполе) та епілогу «Нащадки».

Видання унікальне за кількома ознаками. Крім обсягу, це кількість історичних авторських коментарів — їх більше 1 200! І це не випадково, бо за фахом В. Северинюк — історик і політолог (кандидат історичних і доктор політичних наук). Поряд із цим у поемі використано багатий український фольклорний матеріал — народні пісні, думи, балади, прислів’я, приказки, які автор органічно вплів у канву власного віршованого тексту. До речі, В. Северинюк — упорядник ще й виданого нещодавно кількома українськими видавництвами «Тематичного коментованого словника популярних українських прислів’їв та приказок».

У поемі згадуються імена понад 400 діячів української, російської, польської, литовської, білоруської, турецької, кримськотатарської, молдовської, шведської, австрійської, французької, грецької, англійської, німецької й італійської історії та культури. Автор наводить цитати з десятків літературних і документальних джерел різними мовами. Деякі історичні документи подано у формі авторських поетичних переспівів, зокрема навіть Маніфест цариці Катерини ІІ, випущений з приводу ліквідації 1775 р. Запорозької Січі. Все це барвисте мовне розмаїття створює унікальний колорит поеми «Україна козацька».

Поетична майстерність автора — філігранна. Підтвердженням цьому служить той факт, що вперше за історію існування Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди Українського фонду культури її було присуджено авторові ще до опублікування самого твору.

«Україна козацька» — досконалий поетичний текст, до того ж змістовно наповнений, у поєднанні з науковим коментарем є своєрідним літературним явищем, яких у нашій вітчизняній белетристиці не густо, — вважає видавець й редактор книжки, директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга. — Синтез красного слова із розлогим науковим фактологічним викладом тих чи інших історичних подій дає можливість читачеві глибоко зануритися в рідну історію, аби почерпнути з неї достойні приклади як для себе, так і кожного іншого зокрема. При читанні тексту поеми інколи складається враження, що її слова, рядки, строфи буквально вібрують, настільки вони наповнені глибоким змістом, емоціями. Художній рівень поеми (чи радше видання) досить високий. Тут і своєрідна сюжетна побудова, і своєрідний підхід до використання поетичних можливостей, зокрема зачаровує щедра налаштованість автора поеми на народний мелос. Сподіваюся, що літературні критики, літературознавці не оминуть поему мовчанкою, як і видання в цілому».

ІВАН МАЗЕПА. ІЛЮСТРАЦІЯ ЛІДІЇ ЧИР

Окремо слід сказати про художнє оформлення видання. Воно — оригінальне від першої до останньої сторінки книжки й належить викладачеві кафедри графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарства Лідії Чир. Завдяки її графічному хисту читачі отримали по-мистецькому досконале, розкішне видання: 5 розворотних, 17 аркушевих і 38 клаптикових ілюстрацій. «Така тема не може не зацікавити, — розповідає Лідія Чир. — Хоча, з другого боку, вона є дуже складною, бо підіймалася уже десятками чи навіть сотнями мистців. Почуваєшся в масі напрацювань загубленою, і треба знайти свою дорогу. Сподіваюся, що знайти її все-таки вдалося. Усі ілюстрації є практично рівносильними. Це добре, бо жодна не вибивається з загальної канви графічної мови. Можу виділити дві ілюстрації за їхню лаконічність — образи Богдана Хмельницького та Івана Мазепи».

На поему ще до її публікування дали позитивні відгуки такі відомі в Україні поети, як Любов Геньба, Олександр Мороз, Ігор Павлюк і вже, на жаль, покійний Петро Ребро. За мистецьким рівнем і своїм подальшим суспільно-культурним значенням поема В. Северинюка наближається, на нашу думку, до поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Не виключаємо, що з часом вона ввійде в перелік тих творів, за якими учні шкіл вивчатимуть не лише українську літературу, а й історію України.

Отож побажаймо «Україні козацькій» щасливої літературної долі. Вона на неї заслуговує. Ми ж звернулися до автора з проханням сказати кілька слів про видання.

— Валентине Матвійовичу, скільки часу тривало написання поеми? Мабуть, років із десять? Де ті місця, які надихали вас для її написання?

— Час написання поеми зайняв два роки. Не знаю, багато це чи мало. Адже в такій справі часовий критерій є абсолютно невизначеним. Точно можу сказати одне: задум твору почав визрівати за два-три місяці до початку його втілення, несподівано для мене самого. Тоді бачилося сторінок 50—70 з головним героєм П. Сагайдачним. А потім думка повела далі... Щодо «місць, які надихали». Важко сказати. Коли входиш у творчий стан, то місце (простір), як і час, втрачають чіткі обриси. Радієш тому, що перестаєш їх відчувати. Тут я чогось нового не скажу. Пишеш там і тоді, коли пишеться. Оскільки проживаю у Запоріжжі, то й матеріальна оболонка книжки народилася в цьому місті.

— Що спричинило написання поеми?

— Я вже сказав, що якогось попереднього плану написати подібний твір у мене не було. Більше того: перші сторінки народилися в зовсім «непідходящий» для того час — за два місяці до захисту докторської дисертації. Про якісь життєві причини такого настрою судити не можу, хоча тут можна різного наговорити... Але поштовх все ж був. Це — праця над «Словником українських прислів’їв». У ньому представлена й козацька тематика. Захопила не лише глибина, а й поетика народної мудрості. Тут натрапив на її «хвилю». А далі... Хіба можна опиратися стихії? Навпаки — в подібних випадках і не варто!

— Яку основну думку вам хотілося передати читачам цією поемою? Адже, мабуть, не лише історичні відомості, хоч і в поетичній формі.

— Чи є в «Україні козацькій» думки та цікаві образи, варті уваги, нехай вирішує читач. У «Зачині» до поеми я написав: «...Хто як схоче, хто як зможе, так і прочитає». Я з повагою і спокійно сприйму будь-який відгук. До речі, вже є й негативні. А з другого боку — й перебільшено хвалебні. Мабуть, головна моя думка, якою хотілося поділитися з читачем (сподіваюся, книжка його знайде), — та сама, що й у кожної людини, яка відчуває невидимий і нездоланний зовнішніми силами зв’язок із землею і небом своєї Вітчизни, чиї сила і дух ведуть нас по життю. Людям, які того ніколи не відчувають, важко пояснити, що це. На щастя, українці все більше усвідомлюють себе патріотами. Нам є за що бути гордими — і в нашій історії, і в нашому сьогоденні, коли підступний сусід випробовує нас на міцність. Мусимо вистояти, і вистоїмо!