Країна, до якої хочеться повертатися

Років вісім тому я приїздив на нього по книжки, відвідував багато презентацій або читань-«тандемів», зрідка виступав і багато спілкувався з приятелями. Тепер книжки я купую переважно деінде, маю купу виступів водночас, встигаю сходити лише на окремі заходи й не маю часу як слід поспілкуватися з друзями. Форум і літературний фестиваль у його межах розрослися до невпізнання. Це тепер наче зовсім окрема країна посередині Львова. Країна, звісно, не ідеальна, проте така, в яку хочеться повертатися.

Львівський форум — це карнавал (до якого іншим великим фестивалям і ярмаркам ще рости й рости). Сотні письменників і тисячі читачів із різних країн виглядають і поводяться вкрай розмаїто й забавно. Данський поет Клаус Анкерсен із величезною чорною бородою та геть не північним вибуховим темпераментом. Валерій Шевчук, що зі щасливою іронічною посмішкою збоку спостерігає натовп, який штурмує Палац мистецтв, де відбувається ярмарок. Російський поет і перекладач Дмітрій Кузьмін у величезних чоботях із загрозливими шипами. А от Арсеній Яценюк іде вулицею Коперника, а за ним біжить хлопець у кашкеті, пропонує якусь газету та кричить:

— Ось почитайте! Тут написано про все, що зараз коїться! Про все!

Здається, щойно хлопець брав автограф у Юрія Андруховича на цю саму газету. Поряд роздають свої листівки противники інтеграції з ЄС та «гомо-гендер-диктатури». Є на цьому карнавалі місце й для клітки, в якій сидять «гопники» в спортивних костюмах, з насінням і пивом та чіпляються до перехожих. Це проект «Жлобологія».

Такий калейдоскоп відбувається щохвилини. До нього цілком природно було б додати справжню карнавальну ходу.

На щастя, розмаїтість Львівського Форуму не вичерпується подібними зовнішніми, візуальними речами. Інакше це була б лише постановочна попса для телебачення. Спектр подій дуже широкий. З одного боку, тут, у «Тюрмі на Лонцького», відбувалася презентація антології поезії авторів, що перебували у радянські часи в ув’язненні, — «Поезія із-за ґрат». З другого, в не менш яскравому (хоч і в іншому розумінні) закладі — піцерії — презентували збірку перекладів текстів Лева Троцького про Україну.

Про другу презентацію треба сказати окремо: її намагалися зірвати молодики ультраправих поглядів, нібито (так кажуть організатори заходу) учасники угруповань футбольних фанатів. І це тривожний симптом, ознака абсолютно нездорової й неадекватної агресії, розлитої в суспільстві, хоч поки що, слава Богу, й обмеженої. Зрозуміло, що Троцького не назвеш великим другом нашої країни, і його справи значно промовистіші за статті чи книжки. Але саме доступність тих текстів дозволяє, так би мовити, краще знати недруга в лице. Подібне убоге хуліганство трапляється на Форумі, на жаль, не вперше. І накручування жорсткого «правого-лівого» протистояння, особливо у сфері з інтелектуальними претензіями, навряд чи матиме добрі наслідки.

Основна частина подій усе ж проходила в пристойнішій атмосфері та була сконцентрована не на радикальних жестах, а на конструктиві. Скажімо, «День» представив серію «Підривна література», в якій войовнича метафора насправді веде до книжок, що осмислюють і аналізують.

Позитивом вирізнялась і «Ніч поезії та музики нон-стоп». Це взагалі одна з найдивовижніших подій Львівського форуму. Від дев’ятої вечора до п’ятої ранку сотні глядачів, які прийшли до Першого українського театру для дітей та юнацтва, витримують і не розходяться, слухаючи нескінченні потоки найрізноманітнішої поезії з не дуже тривалими музичними паузами. Особливо сильне враження це справляє на іноземців. Мало де поезія здобуває таку велику і витривалу аудиторію.

— Неймовірно, — говорить шведська поетка Гелена Буберг, — коли мало не половина зали починає хором декламувати разом із Сергієм Жаданом один із його найвідоміших і покладених на музику віршів, у нас у Швеції такого не буде ніколи!

— Ну, ми, може, теж думали, що в нас не буде, але...

Звичайно, і в цій кількості людей, і в вибухах емоцій, як на рок-концерті, більше моди й стилю життя, ніж чутливої та вдумливої любові до літератури, але не будемо розчаровувати наших гостей, хай понесуть додому легенду про країну, де всі поголовно обожнюють книжки та знають напам’ять вірші сучасних поетів...

Чим Львівський форум 2013 року найчіткіше відрізняється від попереднього — це кількістю новинок. Минулого року враження було невтішне, здавалось, українські видавці переважно лише додруковують раніше видане. Цьогоріч прикрі відчуття минули — нарешті знову розбігаються очі, майже як у добрі 2000-ні роки. Від блискучого «П’ятикнижжя» Грицька Чубая до перекладу Вірджинії Вульф, від антології сучасної польської п’єси (чи часто в нас взагалі друкують драматургію?!) до цілих серій книжок молодих прозаїків і поетів чи їхніх же перекладів польською та російською мовами.

Головна проблема Форуму — кудись встигнути. Читач не може обрати між двома улюбленими авторами, а автор має два виступи водночас. Чи не варто й справді трохи скоротити кількість подій? Як на моє враження, 2013 року, на відміну від попередніх, глядачів уже вистачало не на всі заходи.

Але, зрештою, вибір зроблено: і автор, і читач ідуть на одне з читань чи презентацій, і їм залишаються переважно приємні згадки. Особливо на тлі веселого святкового центру Львова, де паралельно ще відбувається фестиваль вулиці Вірменської та ще ціла купа концертів, виставок та інших подій. Усі вони хоча б тут у не дуже великому старому місті створюють таку культурну атмосферу, що справляє враження чогось, схожого на позитивну динаміку, на якийсь розвиток і рух у той бік. На відміну від багатьох інших міст нашої країни, де навіть активне мистецьке життя не може відволікти від усе більш помітної, все густішої та сірішої «неосовєтизації».