Лірик і майстер великих жанрів
Творчість Клима Поліщука — яскраве, але досі не повернуте до історії української літератури мистецьке явище. Сучасні дослідники дедалі частіше звертаються до призабутої спадщини, особливо творчого доробку представників Розстріляного Відродження, але процес повернення імен багатьох письменників трагічної долі є тривалим. Однією із таких непересічних постатей був Клим Поліщук.
Народився 25 листопада 1891 р. в м. Краснопіллі Житомирського повіту на Волині. Читати навчився від батька й на все життя полюбив книжку. Зі спогадів письменника випливає, що він особливо захоплювався «Тарасом Бульбою» Гоголя та творами Достоєвського. Освіту здобував здебільшого самотужки. 1909 року виїхав до Петербурга, де вступив до художньо-малювального училища при Академії мистецтв. Також у Петербурзі слухав лекції у психоневрологічному інституті. У цьому ж закладі навчався Михайло Семенко. Так доля вперше звела двох письменників. У тому ж році відбувся літературний дебют митця: «Волинські легенди» та дитячі казки «Що співав соловейко?» було надруковано у львівському журналі «Дзвінок». Ця публікація з’явилася після благословення Ганни Барвінок.
Через матеріальні нестатки та утиски письменник повернувся до Житомира. 1912 року він пішов на службу до Волинського губернського земства. У губернському земстві працював до початку Першої світової війни. Марудна канцелярська робота була огидна окриленій душі поета. Письменник прагнув утілити високі ідеали своєї молодості. Патріотичні погляди сформувалися в письменника ще в досить молодому віці. Митець ненадовго був заарештований як «мазепинець» і «сепаратист» і висланий у глухі нетрі Пермщини.
Революція 1917—1920 рр. пробудила національну свідомість українського народу, стимулювала творчу активність митців. Під час революції Клим Поліщук працював у редакціях національно орієнтованих часописів «Український голос», «Народна воля», був членом редколегії видань «Народна справа» та «Мистецтво». Входив до літературних угруповань «Біла студія» та «Музаѓет».
Після завоювання України більшовицькою Росією комуністична влада стала активно втручатися в літературний процес. Письменник не міг довго терпіти тоталітарної наруги над свободою художнього слова. І цілком закономірною була еміграція 1920 року до Галичини. Там Клим Поліщук одружується з Галиною Орлівною (Мневською), молодою письменницею та акторкою, але у шлюбі з нею митець не був щасливим. Письменник проживає в Перемишлі, Бережанах та Львові. Невдовзі у нього народжується дочка Леся. Львівський період був найбільш плідним у творчості письменника. 1925 року К. Поліщук їде до України. Проживає спочатку в Лубнах, на батьківщині Галини Мневської, а згодом у Харкові. Незабаром його родина розпадається.
Крім особистої драми, Климові Поліщуку довелося пройти крізь горнило політичної розправи. У цей час в Україні розпочалися широкомасштабні політичні репресії. Влада обрала час, щоб звести порахунки зі своїми ідеологічними опонентами. Клима Поліщука заарештували у Харкові 4 листопада 1929 року. 21 січня 1930 року оголосили вирок: 10 років таборів. До літа 1931 р. письменник перебував у Пермській області, потім 4 роки у с. Волинському біля Караганди, згодом — на Соловках. 9 жовтня 1937 року справу «українських націоналістів» було переглянуто і Клима Поліщука разом із Миколою Зеровим, Григорієм Епіком, Марком Вороним та іншими засудили до розстрілу в ознаменування 20-річчя жовтневої революції. Це сталося в Сандормосі під Медвеж’єгорськом (Карелія) 3 листопада 1937 року.
Про письменницький доробок К. Поліщука писали його сучасники: В.Самійленко, М. Жук, М. Богацький, П. Горецький, С. Буда, В. Коряк, В. Поліщук, П. Тичина, Б. Тиверець та інші. Треба відзначити, що відгуки сучасних Климові Поліщуку критиків про його творчість часто були нещадними й різкими, але це пов’язано з тим, що митець прийшов до української літератури з новим словом, яке готові були сприйняти не всі.
У радянському літературознавстві про життя та творчість Клима Поліщука з комуністичних позицій писав Микола Родько. За останні роки творчість митця досліджували Раїса Мовчан, Валерій Шевчук, Сергій Яковенко, Петро Ротач, Мирослава Ковальчук.
Доробок письменника чималий. До нього входять поетичні збірки «Співи в полях» (1917), «Поезії» (1919), «Звуколірність» (1921), книжки прози «Веселий гурт» (1912), «Далекі зорі» (1914), «Серед могил і руїн» (1918), «Тіні минулого» (1919), «На порозі» (1919), «З виру революції» (1919), «Червоне марево» (1921), «Жменя землі» (1921), «Воєнко» (1921), «Золоті зернятка» (1921), «Скарби віків» (1921), «Розп’ята душа» (1921), «Казка палацу» (рік видання не вказаний), «Манівцями» (1922), «Легенди» (1923), «Світ червоний» (1923), «Жертва» (1923), «Ангельський лист» (1924), романи «Отаман Зелений» (1922, друга редакція — 1925) та «Гуляйпільський “батько”» (1925, перевидання 1926), п’єси «Тривожні душі» (1924), «Гад звіринецький» (1925) і твори, які друкувалися в часописах «Музаѓет», «Мистецтво», «Літературно-науковий вісник», «Життя й революція», «Нова громада», «Службовець», «Селянка України», «Зоря», «Універсальний журнал», «Червоний шлях», «Глобус».
В епічних жанрах ширше виявилася літературна майстерність К. Поліщука. Філософська проблематика прозової творчості К. Поліщука поділяється на онтологічну, екзистенційну та антропологічну. З-поміж антропологічних у прозовій спадщині митця порушуються проблеми духовного спустошення, моральної деградації та проблеми емотивного характеру. У творчості Клима Поліщука оприявлюється трагічне світовідчуття, пов’язане з бінарною опозицією між високими ідеалами та грубою реальністю. Герой письменника відчуває й усвідомлює трагічну роздвоєність свого екзистенційного існування. Він обирає нові незвичні шляхи пізнання трансцендентних сутностей, у якому виявляється своєрідний екзистенційний бунт проти узвичаєних норм поведінки та світоглядних засад.
Письменник виявив себе і як майстер великих епічних жанрів. У романах «Отаман Зелений» (1922, друга редакція — 1925) та «Гуляйпільський “батько”» (1925) письменник змальовує широку панораму громадянської війни, створює образи ватажків протиборчих сил, художньо втілює особливості українського національного менталітету — демократизм та прагнення до свободи.
Життя та творчість письменника за радянських часів замовчувалися або оцінювалися в негативному ракурсі. Літературний доробок Клима Поліщука увібрав у себе провідні художні шукання в українській літературі перших десятиліть ХХ століття. Він посідає вагоме місце в українській літературі як один із творців українського символізму в епоху його розквіту поряд з П. Тичиною, Я. Савченком, Д. Загулом, В. Кобилянським та ін.
