Літературні краєвиди Польщі

Нещодавно із тижневого «Літературного туру до Польщі» повернулося дев’ятнадцятеро українців, серед яких поети, журналісти, що пишуть про культуру, а також літературні менеджери. Тур, організований «Центром літературної освіти» проходив у трьох містах – Любліні, Варшаві та Кракові.

Учасники події відвідали велику кількість презентацій культурних проектів, майстер класів, мали авторські поетичні читання. «Спочатку нам все розповідали англійською, але в кінці туру навіть ті, хто до поїздки польської не знав, почали її розуміти – спілкування спростилося, — говорить поетка Олеся Мамчич, учасниця туру, — Наша поїздка – це не периферійна екскурсія, ми ходили лише по важливих культурних місцях, а також мали вільні вечори, щоб побачити місто». Олесю Мамчич вразило, що невеличкий Люблін, за кількістю населення подібний до Чернігова, має сорок фестивалів на рік, натомість у самому Чернігові – лише дві серйозні ініціативи такого масштабу. «Коли нам розказували, як влаштована їхня культурна інфраструктура, я запитала, чи це все про Люблін, чи про різні польські міста?», — розповідає письменниця.

Також до програми входило відвідання Літературного фестивалю ім. Джозефа Конрада, на якому відбувся поетичний вечір двома мовами — українською та польською. Щоправда, перекладачів для своїх віршів поети мали шукати самі — організатори попередили їх про це заздалегідь. В останній день фестивалю відбувся гала-концерт, на якому переможницею премії ім. Віслави Шимборської оголосили польську поетку Юлію Гартвіґ. «Премія існує лише другий рік, утім, церемонія виглядає грандіозно, усе дуже модерно та зі смаком. Сучасна зала на кілька сотень осіб, урочистості, як під час церемонії вручення «Оскару». — захоплено розповідає Олеся Мамчич, — Спершу  ведучий представив п’ятьох претендентів, а потім назвав ім’я лауреата. В церемонії взяв участь Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський – він зі щирим інтересом слухав вірші сучасних поетів. Все це транслювалось в прямому ефірі по телебаченню».

Кожне місто запам’яталося учасникам проекту чимось своїм. Поетка Ната Коваль згадує більше про архітектуру, про просторову специфіку польських міст, зокрема про польські єврейські квартали та музеї, присвячені збереженню пам’яті про Голокост. «Полякам цікаво, що за люди там жили, — розповідає вона. — Євреям, які виїхали, та їхнім родичам вдалося зберегти пам'ять про це місто, передати до музеїв усі ці світлини, речі».

Молодому письменнику Олексію Чупі найбільше сподобалися відвідини краківської квартири Нобелівського лауреата Чеслава Мілоша. Жодного музею тут немає – сьогодні в ній живуть нащадки поета. Втім організаторам поїздки вдалося домовитися про візит. Екскурсію проводила особиста секретарка Чеслава Мілоша Аґнєшка Кошинська. Гостям дозволили посидіти в кріслі Мілоша, потримати нобелівський диплом, ручку, якою він писав. «Цікаво, що Мілош завжди спершу писав чорнильною ручкою, а потім передруковував на комп’ютері» — розповідає Олеся Мамчич.

Учасників подорожі зацікавила лекція перекладачки української поезії Анети Камінської. За її словами, не можна просто взяти українську антологію та повністю перекласти її польською, бо поляки цього не зрозуміють. «Для них римовані вірші – це вже ретроградство. Анета за допомогою своїх перекладів намагається боротися зі стереотипом, що в українській поезії є лише Тарас Шевченко», — розповідає Олеся Мамчич.

Також усі охочі могли потрапити на зустріч із російським письменником Борисом Акуніним, що відбувалася у рамках Літературного фестивалю ім. Конрада. «Питання до нього були просто в лоба. Наприклад, поляки запитували, чи повернув би він Крим Україні, якби став керівником Росії…», — згадує Олеся Мамчич. Утім, не всі заплановані організаторами заходи відбулися, зокрема, українській групі не вдалося відвідати краківський культурний центр Villa Decuis та познайомитися з кураторкою стипендіальної програми Gaude Polonia Богумілою Бердиховською.

Поверталися назад із пригодами. «Їхали з Кракова, — розповідає Олеся Мамчич, — та запізнилися на автобус, — домовилися за старими квитками сісти в інший. Це диво, що місць було рівно стільки, скільки нас. Автобус приїхав до Києва рівно на чотири години раніше, тож всі встигли до своїх справ», — усміхається вона. Учасники туру вважають, що ця поїздка може вилитися в цікаві внутрішньоукраїнські та спільні українсько-польські проекти, над якими вони вже починають замислюватися, перебираючи привезені з подорожі буклети, візитівки та книжки.