Мандрівка Україною... на електричці

«Електричка — це я». Людовик XIV». Так обігрує відомий вислів французького короля журналіст, переможець конкурсу «Самовидець» Павло Стех, натякаючи на цей вид транспорту як метафору держави. В основі його книжки — художнього репортажу «Над прірвою в іржі» — подорож Україною електричками маршрутом Харків — Ковель — Чернівці — Мелітополь — Харків. Півтора року роботи, з них три тижні — суто поїздки електричками, й книжка про «навколоукраїнську мандрівку» (Павло Стех намагався триматися якомога ближче до кордону) — готова.

ПОГОВОРИТИ ПРО ТАРКОВСЬКОГО В ЕЛЕКТРИЧЦІ

Історія книжки розпочалася з конкурсної теми конкурсу «Самовидця» «Чому я ніколи звідси не поїду». Можливо, закритість цього питання якраз і спонукала Павла Стеха піти нестандартним шляхом і розповісти про людей, які просто не можуть звідси поїхати: героями репортажу стали пасажири електричок. Вигравши конкурс, автор здобув право видати свою книжку, тож одна мандрівка для репортажу розширилася до цілої подорожі.

«Для мене було важливо написати про пасажирів приміських потягів, тому що мені здається, це величезна кількість населення, яка дуже погано представлена в нашому медійному полі. Й про цих людей згадують лише перед виборами в кращому разі, а так їх нібито й немає. Як на мене, дуже важливо розмовляти з ними й транслювати те, про що вони говорять», — пояснює вибір теми Павло Стех.

Автор переконаний, що кожна людина заслуговує поваги. Ба більше, часом українці в електричках можуть дуже здивувати. Журналіст розповів про випадок, коли поруч з ним сів дуже просто вбраний чоловік, із пляшкою квасу, який намагався перекласти напис на футболці Павла Стеха Godfather. «Я йому починаю пояснювати, що це логотип фільму, знятого Копполою за дуже класною книжкою, — ділиться спогадами журналіст. — Розказую йому це все, а він на мене так хитро дивиться, щуриться й каже: «Маріо П’юзо». А це, власне, автор цієї книжки. Це було дуже неочікувано. Після цього він розповів мені, чому для нього Тарковський нудний і його не варто дивитися, згодом про кіно на кшталт «Мисливці на оленів» чи «Таксист». Багато було сказаного того, що ти взагалі не очікував там почути». 

«КОЛЕКТИВНИЙ ЕКСКУРСОВОД»

Однак насправді, як неодноразово повторює Павло Стех, список наболілих тем по всій Україні приблизно однаковий — дороги, політика, дорогі ліки. Єдине, що справді відрізняє ці регіони, за словами автора, — географія. Наприклад, під час поїздки на північ Рівненської області він став свідком «бурштинової лихоманки». «Ми прямо їдемо й видно, що це не ділянки лісу, а просто повалені дерева, земля вся перерита — видобувають бурштин. Один чоловік розповів мені, які розцінки, які шматки знаходять, що буфет посеред лісу стоїть, — переповідає Павло Стех. — Ба більш, діти в старших класах ходять за цими людьми з помпами, підбирають менші шматочки бурштину, купують собі машини й скутери. І не ходять до школи, тому що навіщо, якщо можна й так заробляти». Та й загалом, як розповів автор, пасажири приміських поїздів (деякі з них їздять цим транспортом 20 — 30 років) часом нагадують колективного екскурсовода.

На презентації Павло Стех також поділився, що знайшов уже новий спосіб пізнання того, як живуть мешканці України. Цього разу він планує їздити з українськими заробітчанами за кордон, жити з ними, працювати, а потім писати про це. Улітку він уже був у Швеції — і це лише початок. Тож сподіваймося скоро прочитати нову книжку Павла Стеха.

А тим, хто лише мріє спробувати себе в художньому репортажі, нагадуємо: прийом робіт на цьогорічний конкурс «Самовидець» триває до 25 січня 2019 року, його темою є «Життя в містах». І хтозна, які відкриття чекають на читачів цього разу.