«Метро до Кибинець»

Днями в селі Кибинці на Полтавщині відбувся літературно-мистецький фестиваль «Метро до Кибинець». Він присвячений пам’яті знаменитого уродженця цього села — першого українського поета-футуриста Михайля Семенка. І назва фестивалю теж є цитатою із Семенкового вірша, в якому він близько восьми десятиліть тому пророкував транспортну революцію в Україні, а саме — появу метрополітенів та якісних автошляхів. Не всі поетичні передбачення наразі здійснилися повною мірою, але факт, що на кибинецький фестиваль більшість його учасників прибули швидкісними потягами — певно, це не могло б не потішити душу футуриста.

Розпочався фестиваль у Кибинцях із екскурсії селом, розрахованої головним чином на гостей свята, які приїхали сюди з Києва та Полтави. Їм показали ставок, на якому свого часу відбувалися концерти й вистави, організовані поміщиками Трощинськими. Тут бували визначні культурні родини тогочасної України — від Гоголів до Капністів, тут був гарний театр, зрештою, Кибинці в ХІХ столітті належали до групи міст та сіл, що їх урочисто називали «українськими Афінами». На жаль, палац Трощинських не зберігся. Як не збереглася й хата, де народився Михайль Семенко. Але присутні змогли побачити пагорб із полем, місце, на якому вона колись стояла. Організаторка фестивалю, поетеса і дослідниця футуризму, постійна авторка «Дня» Любов Якимчук показала присутнім чимало унікальних архівних документів із життя поета і його родини. Причому слова «і його родини» — тут не порожня фраза, адже мати Семенка також була письменницею й виступала під іменем Марія Проскурівна. Парадокс у тому, що мати екстравагантного та епатажного авангардиста писала доволі традиційні народницькі оповідання, а він (нібито затятий ненависник усього традиціоналістичного) допомагав їй прилаштовувати ці тексти по редакціях часописів. Зайве свідчення відносності й умовності будь-яких інтелектуальних концепцій у мистецтві!

ОСТАННІ ПРИГОТУВАННЯ. НА ФОТО ОРГАНІЗАТОРИ ЗАХОДУ — КУЛЬТУРНИЙ МЕНЕДЖЕР ГАЛИНА ТАНАЙ І ПОЕТКА ЛЮБОВ ЯКИМЧУК / ФОТО ДИКИ АНТОНИЧ

Далі відбулися поетичні читання над ставком. Для самих поетів вони мали дещо екстремальний характер, бо читати доводилося, сидячи в гамаку практично безпосередньо над водою. Така форма заходу була своєрідним обігруванням спогадів про те, як полюбляла відпочивати й читати в гамаку в Кибинцях друга дружина Семенка, знаменита акторка Наталя Ужвій. Поезія звучала дуже різна: від творчості молодих авторів із «десанту» видавництва «Смолоскип», що в їхніх текстах можна знайти перегуки з авангардом минулого століття (Мирослав Лаюк, Дарина Гладун, Лесик Панасюк та інші), чи віршів поетеси, журналістки й волонтерки Олени Задорожної, з потужним мотивом війни в екзистенційному вимірі — до творчості місцевих авторів. Серед них відверто вирізнялася юна поетеса Олена Назаренко — її літературні пошуки відбуваються в доволі цікавий і самобутній спосіб.

Паралельно відбувався мистецький майстер-клас для кибинецьких дітей, що його провадив художник та дизайнер Юрій Барабаш. Діти малювали й виготовляли маски. Як з’ясувалося трохи пізніше, ці маски було задіяно у виставі «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко», представленій на сцені Будинку культури. Режисер Євген Степаненко зробив її за п’єсою Любові Якимчук. У ній обігрується історія з розіграшем, коли в журналі «Нова Ґенерація» оповістили про буцімто знайдений труп Михайля Семенка. Жарт грайливих літераторів моторошно переходить у справжню трагедію долі творців покоління Розстріляного Відродження. У виставі грали і молодь Кибинець, і актор із Києва Сергій Солопай, і журналіст, письменник Юрій Макаров, і поети.

Після закінчення вистави розпочалося святкування Дня села — з музикою, невеличким ярмарком, танцями й атракціонами. Ця частина фестивального дня, звісно, привернула відчутно більшу увагу місцевих мешканців, аніж «літературоцентрична» програма. Але це зовсім не ставить під сумнів необхідність проведення подібних акцій у селах. Вони, по-перше, так чи інакше знайомлять людей з формами й напрямками сучасної літератури та мистецтва, які відрізняються від «масових» зразків. А по-друге, дають середовище та контекст тим мешканцям сіл (або невеликих міст), які про такі напрямки знають і цікавляться ними. Відтак ініціатива Любові Якимчук і Галини Танай (співорганізаторка кампанії арт-екскурсій «Їздець») варта як підтримки й заохочення, так і наслідування.